Ухвала суду № 52290281, 15.09.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 596/921/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О. Провадження № 22-ц/789/1052/15 Доповідач - Ткач З.Є.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів - Шевчук Г. М., Бершадська Г. В.,

при секретарі - Баляс Т.І.

з участю - представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики.

В обґрунтування вимог посилалась на те, що ОСОБА_3 01 лютого 2013 року позичила у неї 150660,00 грн. до 01 травня 2013 року, а 01 жовтня 2013 року позичила 97850,00 грн. до 01 лютого 2014 року, про що склала відповідні розписки.

В зазначений строк відповідачка грошей не повернула, і відмовляється повернути позику на її вимоги.

Просить стягнути з відповідачки за договором позики від 01 лютого 2013 року: 150660,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 8940,54 грн. - 3% річних нараховані на прострочену суму боргу; 76534,44 грн. - інфляційні втрати, а за договором позики від 01 жовтня 2013 року: 97850,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 3586,94 грн. - З% річних нараховані на прострочену суму боргу; 48831,90 грн. - інфляційні втрати. Загальна сума коштів, що підлягає стягненню, становить 386403,82 грн.

Рішенням Гусятинського районного суду від 26 червня 2015 року вирішено:

"Позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1), жительки АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 борг за Договорами позики від 01.02.2013 року, від 01.10.2013 року на загальну суму 386403 (триста вісімдесят шість тисяч чотириста три) грн. 82 коп."

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у позові відмовити, посилаючись на те, що в порушення норм матеріального та процесуального права, суд не з'ясував правової природи укладених договорів, прийшов до помилкового висновку про те, що між сторонами відбулися договори позики.

Також зазначила, що грошей від ОСОБА_1 не отримувала, а розписки є попередньою домовленістю про намір отримати кошти.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та межах позовних вимог, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами були укладені договори позики, відповідно до яких відповідачка отримала від ОСОБА_1. 150660,00 грн. до 01 травня 2013 року та 97850,00 грн. до 01 лютого 2014 року, однак повернути позичені гроші відповідачка відмовилась.

З цими висновками суду погоджується колегія суддів.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підтвердження укладення догорів позики позивачка ОСОБА_1 надала дві розписки:

від 01 лютого 2013 року, складеною ОСОБА_3, зі змісту якої вбачається, що вона позичає в ОСОБА_1 150660 гривень, що еквівалентно 11900 доларів США, на період з 1 жовтня 2013 року до 1 лютого 2014 року;

від 01 травня 2013 року, складеною ОСОБА_3, зі змісту якої вбачається, що вона позичає в ОСОБА_1 97850 гривень, що еквівалентно 18600 доларів США, на період з 1 лютого до 1 травня 2013 року.

В запереченнях на позовну заяву ОСОБА_3 визнала факт написання нею розписок, проте, заперечила факт одержання коштів від ОСОБА_1, мотивуючи тим, що розписки свідчать лише про її намір отримати позику.

Суд дав належну правову оцінку цим доводам відповідачки та наданим доказам у справі.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Належних доказів про те, що кошти по розписках ОСОБА_3 не отримувала, відповідачка суду не надала.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розписка є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, і засвідчує не тільки про факт укладення договору, а й факт передачі грошової суми позичальнику.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що виконання боргового зобов'язання, згідно розписки від 1 лютого 2013 року, підтверджується перекресленням самої розписки, яке вчинила ОСОБА_1

Ці обставини заперечила позивачка ОСОБА_1

Сторони не домовились про спосіб підтвердження виконання договору позики шляхом перекреслення розписки і такий спосіб не передбачено ст. 545 ЦК України, якою встановлено порядок підтвердження виконання зобов'язання.

Таким чином, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 свої зобов'язання по договорах позики від 01 лютого 2013 року та від 01 жовтня 2013 року не виконала, борг не повернула, про що свідчить наявність у позивача ОСОБА_1 оригіналів зазначених розписок.

Згідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до цих вимог Закону, суд правомірно стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договорами позики борг на загальну суму 386403 грн. 82 коп.

Суму боргу суд вірно визначив з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, про що просила позивачка в позовній заяві.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно представлених позивачем розрахунків заборгованість відповідача за договором позики від 01 лютого 2014 року становить 236134 грн. 98 коп., з яких 150660 грн. - основна сума боргу, 76534 грн. 44 коп. - інфляційне збільшення суми боргу та 8940 грн. 54 коп. - 3% річних за користування коштами.

За договором позики від 01 жовтня 2014 року заборгованість відповідача становить 150268 грн. 84 коп., з яких 97850 грн. - основна сума боргу, 48831 грн. 90 коп. - інфляційне збільшення суми боргу та 3586 грн. 94 коп. - 3% річних за користування коштами.

Правильність наданого позивачкою розрахунок відповідачка не оспорювала.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку і вирішив спір з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі не має.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: