Ухвала суду № 52288949, 13.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1723/15

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013року по справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

26 жовтня 2011р. представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого послався на те, що 22 грудня 2006р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за № 014/0027/74/68597 на суму 180000 доларів США терміном до 22 квітня 2017р. під 14відсотків річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно, згідно графіку погашення кредиту та відсотків.

У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 22грудня 2007р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно п.2.5 якого він прийняв на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору.

Позивач вказав, що у зв'язку з тим, що відповідачі порушили умови повернення суми кредиту, відсотків річних за користування кредитом та інших платежів, виникла заборгованість станом на 08 жовтня 2011р. на загальну суму 1773772грн.19коп., яку представник позивача просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача та судові витрати (а.с.1-4 том 1).

Заочним рішенням суду від 08 лютого 2012р. позовна заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволена в повному обсязі (а.с.79-80 том 1).

Ухвалою суду від 06 червня 2012року задоволена заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення суду та заочне рішення суду від 08 лютого 2012р. було скасовано (а.с.110 том1).

При новому розгляду справи рішенням суду від 10 грудня 2013року позовну заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було задоволено в повному обсязі. Судом стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0027/74/68597 від 22 грудня 2006р. на загальну суму 1773772грн.19коп., та у рівних частках сплачений судовий збір у сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120грн. (том 2 а.с.78,79-80).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2014р. задоволено клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013року (том 2 а.с.112-113).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду постановлено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права (том 2 а.с.87-92).

Справа розглянута у відсутності відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4, які були належним чином сповіщені про слухання справи, та справа тривалий час знаходиться у провадженні апеляційного суду у зв'язку з численними клопотаннями відповідачів, які були задоволені, та ухвалою апеляційного суду від 13 жовтня 2015р. відмовлено у задоволені чергового клопотання про повернення справи до суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, представника Банку, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір та договір поруки укладені у відповідності до вимог діючого законодавства, відповідачі допустили порушення умов договору і свої зобов'язання за договором не виконують, що призвело до утворення заборгованості по кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам ЦК України.

Судом першої інстанції були встановлені факти і відповідні їм правовідносини, які виникли між сторонами.

22 грудня 2006р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/0027/74/68597, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 180000доларів США на строк користування до 22 квітня 2017р. зі сплатою відсотків в розмірі 14% на рік зазначений договір сторони підписали (том 1 а.с.24-28).

Банк виконав умови кредитного договору належним чином, надавши ОСОБА_6 кредит у сумі 180000 доларів США, що підтверджується видатковим касовим ордером від 22 грудня 2006р. (том 1 а.с.23).

22 грудня 2006р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки за №014/0027/74/68597/1, відповідно до якого ОСОБА_4 поручився перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_2 зобов'язань згідно Кредитного договору № 014/0027/74/68597 від 22 грудня 2006р. Зазначеним договором була встановлена солідарна відповідальність боржника і поручителя перед кредитором, що відповідає вимогам ч.2 ст. 554 ЦК України (том 1 а.с.39-40).

25 грудня 2006р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 на забезпечення виконання кредитного договору №014/0027/74/68597 від 22 грудня 2006р. було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 (том 1 а.с.41-47,48-49).

Судом було встановлено, що ОСОБА_2 не були виконанні належним чином умови кредитного договору по поверненню кредитних грошових коштів, внаслідок чого перед банком за договором кредитування у неї виникла заборгованість по кредиту станом на станом на 08 жовтня 2011р. в розмірі 222480,74доларів США, що еквівалентно 1773772грн.19коп., яка складається з:

●заборгованості за кредитом - 183944, 09 доларів США, що складає 1466531грн.05коп.;

●заборгованості за відсотками - 17214,20 доларів США, що складає 137243гн.65коп.;

●пені за прострочення тілу кредиту - 5032,43 доларів США, що складає 40122грн.05коп.;

●пені за прострочення відсотків по кредиту - 16290,02 доларів США, що складає 129875грн.44коп.

Розрахунок заборгованості міститься у томі 1 на аркуші справи 10-17.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.525 ЦПК України, одностороння відмова від виконання договірного зобов'язання не допускається.

На підставі викладеного, оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, виходячи із встановленого в судовому засіданні факту неналежного виконання ОСОБА_2 кредитних зобов'язань та з боку ОСОБА_4 умов договору поруки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пред'явлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

Доводи апелянта відносно того, що кредитний договір є недійсним, оскільки укладений в іноземній валюті, що працівники банку ввели її в оману при укладенні кредитного договору, що вона не знала, що курс долара США різко збільшиться, не ґрунтуються на законі.

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в п. п. 11, 13 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012р. у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004р. № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004р. № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011р. № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що оспорюваний договір було укладено до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», тому відповідає вимогам чинного законодавства на час укладення кредитного договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у позивача - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є всі необхідні документи - генеральна ліцензія та письмовий дозвіл НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 8.1. кредитного договору передбачено, що при одержанні кредиту позичальник усвідомлює та гарантує, що умови даного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими; позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин.

Пунктом 12.5 зазначеного кредитного договору встановлено, що у разі зміни курсу іноземної валюти (валюти кредиту) відносно національної грошової одиниці України, всі валютні ризики несе позичальник. З підписанням цього договору, позичальник свідчить, що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника (том 1 а.с.27).

Крім того, в кінці кредитного договору, ОСОБА_2 власноруч написала: «Договір мною прочитаний. Його умови та правові наслідки підписання кредитного договору мені зрозумілі та я з ними згоден. Підпис під цим договором зроблено мною власноруч та добровільно» - том 1 а.с.28.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

Кредитний договір від 22 грудня 2006р., договір поруки від 22 грудня 2006р. та договір іпотеки від 25 грудня 2006р. сторонами підписані, на сьогоднішній день є чинними, тому повинні виконуватись сторонами належним чином.

Інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на законі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Представник позивача надав суду докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 не надала суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303,304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013року по справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: Т.В.Цюра

С.О.Погорєлова