Ухвала суду № 52278792, 28.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 року м. Київ К/9991/24051/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011

у справі №2а-6809/09/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСД»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень та визнання неправомірними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва №0000612301/0 від 03.06.2009 та №0001132301/2 від 23.09.2009.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Податковим органом проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт №2006/23-300/32332526 від 25.05.2009.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги ст.ст.203,215,216,228 ЦК України в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5, пп.8.1.4 п.8.1, пп.8.3.1 п.8.3, пп.8.6.1 п.8.6, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження та несплати податку на прибуток в сумі 64569,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення - від 03.06.2009 №0000612301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 64569,00 грн. та штрафних санкцій 32285,00 грн.

В результаті апеляційного оскарження, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001132301/2 від 23.09.2009 про донарахування штрафних санкцій з податку на прибуток на суму 154260,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Таким чином, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. У протилежному випадку відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

При цьому, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Для цілей оподаткування платники податків ведуть облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством або сплати грошових коштів.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що доводи відповідача, що підприємством неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати понесені за наслідками виконання господарських операцій з ТОВ «Стройтех-Ком», ПП «ШЕВ» та ТОВ «Експрес-Техком» не знайшли свого підтвердження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, позивачем укладено договори підряду на реконструкцію та будівництво нежитлових приміщень по вул. Космонавтів,81/24 в м. Миколаєві із ТОВ «Стройтех-Ком» на загальну суму 4516736,00 грн. та з ПП «ШЕВ» на загальну суму 4700000,00 грн., а також придбано будівельни матеріали без договору у ТОВ «Експрес-Техком» на загальну суму 195425,00 грн.

За результатами укладених договорів та первинних документів (акти виконаних робіт форми № КБ-2в та № КБ-3, товарної накладної) у складі валових витрат ТОВ «ОСД» було відображено витрати на поліпшення основних фондів 1 групи (реконструкція нежитлових приміщень) в межах ліміту 10% від сукупної балансової вартості на початок звітного року у загальній сумі 872656,00 грн., збільшено амортизаційні відрахування у загальній сумі 33545,00 грн., та збільшено залишок відємного значення, якій після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за рахунок включення до складу податкового кредиту ПДВ на суму 1568694,00 грн.

Крім того, підрядні роботи та будівельні матеріали, які були предметом договорів із ТОВ «Стройтех-Ком», ПП «ШЕВ»та ТОВ «Експрес-Техком», отримані позивачем, факт їх поставки та виконання продавцем та підрядниками, отримання і сплати їх вартості покупцем (замовником) сторонами не заперечується, також підтверджується видатковими та податковими накладними, іншими первинними документами, придбаний позивачем товар призначений для використання в межах господарської діяльності, а реальне виконання підрядних робіт підтверджено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.08.2008, яким визнано право власності на самочинну забудову по вул. Космонавтів,81/24 в м. Миколаєві.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Таким чином, позивач, скориставшись положеннями п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», правомірно відніс витрати по господарським операціям з його контрагентами до складу валових витрат підприємства у податковій звітності з податку на прибуток підприємств у періоді, що перевірявся.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, усі вони були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун