Рішення № 5227328, 20.05.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.05.09 р. Справа № 37/88

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Маріуполь, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

до Відповідача: Приватного малого підприємства „Регина”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 24321938

про: стягнення суми інфляції в розмірі 10418,17грн., 3% річних в сумі 1331,00грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача 1. ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_2, виданний Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області); 2. ОСОБА_3 (за довіреністю 21.01.2008р. №б/н);

від Відповідача не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судове засідання відкладалось з 14.04.2009р. на 28.04.2009р., з 28.04.2008р. на 20.05.2008р.

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_2, м. Маріуполь (далі Позивач) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного малого підприємства „Регина”, м. Макіївка (далі Відповідач) про стягнення суми інфляції в розмірі 10418,17грн., 3% річних в сумі 1331,00грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неповернення Відповідачем безпідставно отриманих грошових коштів, які було стягнуто з останнього згідно рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2008р. у справі № 40/323, внаслідок чого виникли підстави для нарахування інфляційної індексації та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.03.2008р. у справі №40/323, Постанову Вищого господарського суду України від 05.06.2008р. у справі №40/323, розрахунок позовних вимог.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 527, 530, 536, 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач надав додаткові документи для залучення у матеріали справи (а.с.а.с. 24-28, 31-39), у тому числі письмові пояснення на обґрунтування правомірності заявлених вимог стосовно строку виникнення грошового зобовязання у Відповідача.

Відповідач надав відзив б/н від 14.05.2009р. (а.с.а.с.45-46), яким проти позову заперечив, посилаючись на те, що між сторонами існував судовий спір відносно грошових коштів, на які нараховані стягувані в межах цієї справи інфляційна індексації та 3% річних; станом на поточний момент Відповідачем перераховано Позивачу 16665грн. згідно рішення судів у справі №40/323; нарахування заявлених до стягнення вимог здійснені без врахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

На виконання вимог суду та підтвердження своєї позиції Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.47-52).

У судових засіданням Позивач підтримав заявлені вимоги.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка Відповідача у судове засідання у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

06.09.2007р. Позивач звернувся до Відповідача з претензією (а.с.а.с.33,34), яка містила вимоги про сплату 16665грн., здійснених у якості платежу у порядку досягнутої домовленості про надання в оренду торгової площі.

Відповіддю на претензію №123 від 25.09.2007р. (а.с.32) Відповідач відмовив у задоволенні претензійних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

11.12.2007р. Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду з позовом до приватного малого підприємства" Регіна" про стягнення з останнього грошових коштів в сумі 16 665 грн., набутих без достатніх правових підстав відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.02.2008р. у справі № 40/323 (а.с.а.с.35-38) позов задоволено - стягнуто з Відповідача на користь Позивача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 16 665 грн. та судові витрати.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.03.2008р. (а.с.а.с.9,10) рішення суду залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.06.2008р. (а.с.а.с.11-13) Рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2008р. та Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.03.2008р. залишено без змін, а касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Регина" без задоволення.

Згідно довідки, виданої Гірницьким відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції №3460 від 14.04.2009р. (а.с.24) заборгованість складає 16949,65грн., яка станом на 01.03.2009р. не погашена.

У звязку із неналежним виконанням Відповідачем грошових зобовязань Позивачем нарахована інфляція та річні, на примусовому стягненні яких наполягає Позивач.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві б/н від 14.05.2009р. (а.с.а.с. 45-46).

Як вбачається з наданої Відповідачем квитанції №ПН114 від 08.05.2009р. (а.с.51) Відповідач в межах виконавчого провадження згідно наказу Господарського суду Донецької області № 40/323 від 07.02.2008р. перерахував на його виконання за реквізитами Гірницького відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції 16949,65грн., що дорівнює сумі безпідставно отриманих грошових коштів та судових витрат.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню в повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому застосуванні наслідків невиконання грошового зобовязання у вигляді сплати інфляційної індексації та нарахованих 3% річних.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Цивільного та Господарського кодексами України.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 та п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження із надання судового захисту порушених прав та інтересів у цілковитій відповідності до приписів закону, що, серед іншого, передбачає можливість застосування судом лише тих способів захисту, які визначні законом.

Стягнення інфляційної індексації та 3% річних не визначено у якості окремого способу судового захисту за змістом ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, проте такий спосіб судового захисту визначений спеціальною в цьому відношенні нормою ст. 625 Цивільного кодексу України, що зумовлює висновок суду про його (способу) принципову спроможність до застосування.

Так, відповідно до частини 2 наведеної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із назви ст.625 Цивільного кодексу України та змісту Глави 51, в якому вона розташована, згаданий у її диспозиції борг є заходом відповідальності за невиконання грошового зобовязання, який є наслідком такого невиконання порушення у розмінні ст. 610 Цивільного кодексу України. В свою чергу, саме борг є підставою та базою для нарахування стягуваних в межах розглядуваної справи суми інфляційної індексації та 3% річних.

Оскільки ознакою боргу за наведеними статтями Цивільного кодексу України є прострочення виконання грошового зобовязання, остільки у світлі приписів ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України, які закріплюють вимоги щодо виконання зобовязань, у тому числі за строком, цілком логічним є висновок суду про існування певного строку (терміну), в межах якого виконання відповідного зобовязання вважатиметься належним (не простроченим).

Між тим, основна сума грошових вимог Позивача до Відповідача, стосовно якої розглядалася справа № 40/323, та на яку нараховані заявлені в межах справи № 37/88 вимоги, є наслідком реалізації положень ст.1212 Цивільного кодексу України цей факт є преюдиціальним у розумінні ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, приписи ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, встановлюючи обовязок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого вимога потерпілого не може бути задоволена. За висновком суду, невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави та однозначно вказує на приписи законодавця з негайного здійснення повернення майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобовязань обєктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобовязання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, що, наразі, виключає і можливість прострочення цього негайного обовязку.

За таких обставин, використана Позивачем база для нарахування стягуваних в межах цієї справи сум не має і не може мати обовязкової для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України ознаки прострочення.

Більш того, встановлений ст.1212 Цивільного кодексу України обовязок набувача здійснити повернення майна не є заходом відповідальності, на що вказує на тільки характер розміщення відповідної статті у Цивільному кодексі України, але й зміст ч. 2 ст.1212 Цивільного кодексу України, який виключає наявність обумовленості обовязку з повернення фактом вчинення набувачем відповідного порушення.

Натомість цього, як вже зазначалося вище, згаданий у ст. 625 Цивільного кодексу України борг завжди є наслідком порушення зобовязання протиправної поведінки боржника, винність якого презюмується згідно ст. 614 Цивільного кодексу України. Викладене унеможливлює кваліфікацію стягнутих на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України сум як боргу.

Поряд із цим, встановлений ст. 1212 Цивільного кодексу України обовязок з повернення майна не є грошовим за своєю природою у розумінні ст.ст.533, 625 Цивільного кодексу України безпідставне набуття саме грошових коштів лише зумовлює реалізацію аналогічної до виконання грошових платежів порядок їх повернення шляхом сплати, проте такі грошові кошти повертається саме як набуте майно потерпілої особи, а не як платіж набувача в силу відповідного грошового зобовязання перед потерпілим.

Таким чином, стягнуті з Відповідача в межах справи №40/323 грошові кошти на користь Позивача за своєю правовою природою не уособлюють грошового зобовязання у розмінні ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки не мають відповідних ознак.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією, сформульованою Вищим господарським судом України у постановах від 16.03.2006р. у справі №16/180, від 23.05.2006р. у справі №21-16/44, від 25.10.2007р. у справі № 23/337-33/74.

За відсутністю належних правових підстав для застосування у розглядуваному випадку ст. 625 Цивільного кодексу України та з огляду на відсутність іншого нормативного обґрунтування заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутністю у Відповідача обовязку сплачувати на користь Позивача стягувані інфляційну індексацію та 3% річних, що у повній мірі узгоджується із принципом, встановленим ч. 1 ст. 19 Конституції України, згідно якого ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством.

Відсутність належних підстав для нарахування стягуваних грошових коштів зумовлює обєктивну відсутність у Позивача прав здійснювати таке нарахування та вимагати його стягнення у примусовому порядку, і неможливість порушення Відповідачем зазначеного відсутнього прав, що, в свою чергу, зумовлює відмову у задоволені позову у повному обсягу.

Дійсно, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

-наявність у позивача певного субєктивного права (інтересу);

-порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

-належність обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача субєктивного права вимагати стягнення з Відповідача передбачених ст. 625 Цивільно кодексу України інфляційної індексації та 3% річних, нарахованих на безпідставно отримані і неповернуті грошові кошти.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на юридичній неспроможності аргументів Відповідача, викладених у відзиві, оскільки заявлені до стягнення в межах цієї справи грошові кошти за своєї правової природою не є штрафними санкціями, а отже і не підпадають під регулювання приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, хибність вказаних заперечень не впливає на власні висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Маріуполь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Приватного малого підприємства „Регина”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 24321938) про стягнення суми інфляції в розмірі 10418,17грн., 3% річних в сумі 1331,00грн. у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 20.05.2009р. оголошено та підписано повний текст судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя