Ухвала суду № 52262300, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/12771/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Запорізького міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення коштів, за касаційною скаргою Запорізького міського центру зайнятості на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року Запорізький міський центр зайнятості (далі - центр зайнятості) звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення незаконно виплачених коштів, отриманих як допомога по безробіттю і витрат на навчання.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідач з 18 квітня по 11 червня 2013 року перебувала на обліку в центрі зайнятості і отримала допомогу по безробіттю у розмірі 2976,44 грн. При цьому, одночасно відповідач була зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому не мала права на отримання спірної допомоги. Стверджуючи, що вимогу повернути незаконно отримані кошти відповідач залишила без задоволення, та посилаючись на вимоги Законів України «Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття» і «Про зайнятість населення», позивач просив про задоволення позову.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано та закрито провадження у справі в зв'язку з непідвідомчістю спору суду адміністративної юрисдикції.

У касаційній скарзі центр зайнятості, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить його рішення скасувати.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки не така містить ознак публічно-правового характеру і має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Проте, до такого висновку суд дійшов в порушення норм процесуального права виходячи з наступного.

У пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

За змістом частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про зайнятість населення» формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їх реалізації.

Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Законом України «Про зайнятість населення» встановлено, що видами соціальних послуг є:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях.

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тощо.

Безробітними визнаються особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, а відповідно до пункту 3 цієї статті Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до пункту 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Пунктами 6, 8 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 60/62 від 13 лютого 2009 року встановлено, що у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

У разі відмови особи повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

З системного аналізу наведених норм законодавства випливає, що зазначений спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Аналогічна правова позиція була також висловлена Верховним Судом України у постановах від 23 березня 2010 року (№ 21-2282во09), від 13 квітня 2010 року (№ 21-320во10), від 14 лютого 2012 року (21-612а14), яка відповідно до приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо закриття провадження у справі, тому оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду.

За приписами частин 1, 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Запорізького міського центру зайнятості задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало