Ухвала суду № 52261661, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"22" вересня 2015 р. № К/800/67664/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 14.04.2014та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014у справі №815/930/14 за позовомЗакритого акціонерного товариства «Одеський автоскладальний завод» доДержавної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провизнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Одеський автоскладальний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області щодо призначення та проведення 21.01.2014 позапланової документальної невиїзної перевірки ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» та скасування податкового повідомлення-рішення №0000252203 від 30.01.2014.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014, частково задоволено позов Закритого акціонерного товариства «Одеський автоскладальний завод» частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №0000252203 від 30.01.2014.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 16.01.2014 по 21.01.2014 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» з питання своєчасності та повноти нарахування й сплати земельного податку за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, яка була призначена через неподання позивачем до органу доходів і зборів у встановлений податковим законодавством строк податкової декларації з плати за землю за 2013 рік.

За результатами перевірки складено акт №54/15-54-22-03/00231604 від 21.01.2014 про порушення позивачем пп.пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, пп.270.1.1 п. 270.1 ст. 270, пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 274.1 ст.274, п.п. 285.1, 285.2 ст. 285, п. 286.2 ст. 286, ст. 287, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на землю за 2013 рік у сумі 1607384,16 грн.

Підставою для донарахування податковим органом ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» податку на землю за 2013 рік та визначення останнього платником земельного податку за користування земельною ділянкою загальною площею 192455 м2 за адресою: м.Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29 були: рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.03.1998 №471 про надання ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» права на використання земельної ділянки за адресою: м.Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29 площею: 187099 м2 - для експлуатації та обслуговування автоскладального заводу та 24413 м2 - для експлуатації та обслуговування спортивного комплексу; постанова Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2010 по справі №34/61-10-1737 про визнання ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» власником цілісного майнового комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29; ухвала Господарського суду Одеської області від 22.09.2010 по справі №12/134-10-3806 про передачу спортивного комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29 у власність ГО «Одеська обласна фізкультурно-спортивна організація «Переможець» площею 19057 м2, довідка Управління земельних ресурсів Одеської міської ради №1083 від 04.02.2011 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки ДПІ у Суворовському районі м.Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення №0000252203 від 30.01.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати земельного податку на 1607384,16 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 804712,08 грн.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що, по-перше, позивач не є платником земельного податку за користування земельною ділянкою загальною площею 192455 м2 за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29, оскільки вказана земельна ділянка згідно Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі, ні за ЗАТ «Одеський автоскладальний завод», ні за іншими фізичними чи юридичними особами не зареєстрована, а також згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру прав власності на нерухоме майно за ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» не зареєстровано права власності та/або користування на названу земельну ділянку та на будь-які будівлі та споруди, розташовані на ній.

По-друге, виходили з безпідставності здійснення контролюючим органом розрахунку земельного податку на підставі даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначених в довідці Управління земельних ресурсів Одеської міської ради №1083 від 04.02.2011, що була затверджена рішенням Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI, мотивувавши свою позицію тим, що позивач оскаржив рішення міськради до Приморського районного суду м.Одеси в адміністративній справі №1522-11968/12, а станом на час проведення перевірки цей адміністративний спір вирішений не був.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на п. 269.1 ст. 269, п. 270.1 ст. 270, п.286.1 ст. 286, п.п. 287.1, 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, зробили висновок, що земельний податок сплачується власниками або землекористувачами земельних ділянок, які отримали земельну ділянку у власність або у користування, що підтверджується відповідними державними актами, та при умові внесення відповідних даних до земельного кадастру, які є підставою для обчислення плати за землю.

Відповідно, встановивши, відсутність у позивача на час проведення перевірки документу, що посвідчує право користування земельною ділянкою по вул. Отамана Чепіги, 29 в м. Одеса та відсутність відомостей стосовно реєстрації за ним цього права в державному земельному кадастрі, дійшли висновку про безпідставність нарахування позивачу спірним повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на землю.

В той же час, позивач, звертаючись з даним позовом до суду, по-перше, відзначив про те, що земельна ділянка по вул. Отамана Чепіги, 29 в м. Одеса перебуває в його користуванні. По-друге, не заперечував, що вказана земельна ділянка не є об'єктом оподаткування земельним податком, а оскаржував невірне визначення податковим органом бази оподаткування, через застосування відповідачем при розрахунку земельного податку нормативної грошової оцінки, затвердженої рішенням Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010, яка фактично не діє внаслідок її оскарження позивачем до суду, а також не з'ясування площі ділянки. Позиція позивача залишалась не змінною протягом всього часу розгляду справи.

Однак вказані обставини суди не дослідили та не дали відповідну оцінку твердженням та доводам позивача.

Суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували та не оцінювали фактичних обставин щодо підстав використання позивачем земельної ділянки по вул. Отамана Чепіги, 29 в м. Одеса, наявності та чинності державних актів на право постійного користування цією земельною ділянкою, виданих на виконання рішення Одеської міської ради №471 від 21.03.1998, тобто обставин, які встановлюють чи спростовують обов'язок позивача сплачувати податок за землю за спірний період.

При цьому, колегія суддів вважає, що задля повноти з'ясування обставин, що входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову, судам необхідно було поставити питання про залучення до участі у даній справі Одеської міської ради, як третьої особи, що судом першої інстанції зроблено не було.

Окрім того, суди не перевірили інші обставини, які також можуть містити інформацію щодо предмету доказування, стосовно декларування та сплати позивачем земельного податку за попередні періоди, передачі земельної ділянки міськрадою позивачу та її перебування на балансі підприємства, припинення права користування. А також перебування майна позивача, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на цій земельній ділянці, та його правову природу перебування, оскільки в силу вимог п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України право власності на будівлі або споруди зумовлює обов'язок сплачувати податок за земельні ділянки, на яких вони розташовані, на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи - ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» є вул. Отамана Чепіги, 29 в м. Одеса та за цією адресою взятий податковим органом на облік, що також залишено поза межами дослідження судів та у зв'язку з чим не надано належної оцінки суперечності доказів, що підтверджують одні й ті самі обставини.

Оскільки обґрунтованість судового рішення, регламентована ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає ухвалення судом рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися.

Насамкінець, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, не виправивши його помилки, обґрунтовуючи безпідставність здійснення контролюючим органом розрахунку земельного податку на підставі даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI не вирішенням адміністративного спору по справі №1522-11968/12 на час проведення перевірки, не з'ясував результатів його розгляду, що також дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін М.В.Сірош