Ухвала суду № 52256276, 30.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 р. Справа № 814/2535/14

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача-адвоката Баранова В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області та Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним наказу та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

28.08.2014р. ФОП ОСОБА_2 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ Міндоходів у Миколаївській області та ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним наказ ГУ Міндоходів у Миколаївській області №487 від 24.07.2014 року про проведення перевірки;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2014 року №0001822203 про застосування штрафних санкцій в сумі 19824,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення №0001822203 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 року у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ФОП ОСОБА_2 12.01.2015р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

30.07.2014 року співробітниками ГУ Міндоходів в Миколаївській області, на підставі наказу №487 від 24.07.2014 року, було здійснено фактичну перевірку дотримання ФОП ОСОБА_2 порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у т.ч. свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 30.07.2014р. №0073/14/29/22/НОМЕР_1, в якому було зафіксовано факт здійснення позивачем торгівельної діяльності у відокремленому пункті продажу товарів - «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованому на території ринку «Торг - Сервіс», без наявності торгового патенту та без сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності в період з 20.04.2012р. по 30.07.2014р.

В подальшому, на підставі даного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.08.2014 року №0001822203 про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 19 824, 60 грн. за порушення вимог п. «а» п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України.

Не погоджуюсь з зазначеними діями та рішеннями податкового органу, позивачка оскаржила їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог та, відповідно з правомірності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України також визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту вимог пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, «фактичною» вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом ДПС щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у т.ч. свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з найманими працівниками.

Згідно зі змісту приписів п.п.80.1,80.2 ст.80 ПК Украни, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків та може проводитися на підставі рішення керівника податкового органу, оформленого наказом.

У разі ж відмови платника податків (або його службових осіб чи представників) у допуску посадових осіб органу ДПС до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт цієї відмови (п.81.2. ст.81 ПКУ).

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 24.07.2014 року в.о. начальника ГУ Міндоходів в Миколаївській області, на підставі пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, повідомлення заступника начальника ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва вих.№46818/14-02-15-02-28 від 14.07.2014р. та з метою здійснення контролю за дотриманням платниками порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у т.ч. свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, видано Наказ №487 про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2, яка здійснює свою торгівельну діяльність у відокремленому пункті продажу товарів - «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованому на території ринку «Торг-Сервіс» (м.Миколаїв, вул.Космонавтів,156-А).

Також, по справі встановлено, що на виконання зазначеного вище наказу, співробітники ГУ Міндоходів в Миколаївській області 30.07.2014р. прибули на місце фактичного провадження ФОП ОСОБА_2 торгівельної діяльності - відокремлений пункт продажу товарів - «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований на території ринку «Торг-Сервіс», після чого, пред'явивши їй копію вказаного наказу №487 від 24.07.2014р. та направлення на перевірку №660/14-29-03-01-36, в її ж присутності здійснили фактичну перевірку, за результатами якої склали відповідний акт.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями наказу №487 від 24.07.2014р., направлення на перевірку №660/14-29-03-01-36 від 24.07.2014р. та акту перевірки від 30.07.2014р. №0073/14/29/22/НОМЕР_1, в яких, в свою чергу, містяться відповідні підписи позивачки, а також її письмові зауваження до акту цієї перевірки (а.с.5-7,21).

Таким чином, апеляційним судом беззаперечно встановлено, що ФОП ОСОБА_2 фактично допустила перевіряючих інспекторів до проведення призначеної спірним наказом №487 перевірки, яка, в свою чергу, відповідно, була фактично здійснена і за її результатами 30.07.2014р. складено відповідний акт №0073/14/29/22/НОМЕР_1, яким, встановлено порушення позивачкою приписів п. «а» пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України, т.б. здійснення торгівельної діяльності у відокремленому пункті продажу товарів - «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованому без наявності торгового патенту та без сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

До того ж, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що в подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки від 30.07.2014р. уповноваженою особою ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області на адресу ФОП ОСОБА_2 було винесено податкове повідомлення-рішення від 12.08.2014 року №0001822203 про застосування до неї штрафних санкцій у розмірі 19 824, 60 грн.

При цьому, необхідно вказати, що вищезазначене податкове повідомлення-рішення №0001822203 від 12.08.2014р. теж є предметом даного спору.

Отже, за вказаних обставин та приймаючи до уваги факт допуску до перевірки та власне реальне проведення цієї перевірки, за результатами якої податковим органом позивачу вже визначено певне грошове зобов'язання (яке теж вже оскаржується ним у судовому порядку по цій самій справі), суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, вважає, що в даному випадку, оскаржуваний наказ №487 від 24.07.2014р. про призначення фактичної перевірки вичерпав свою дію виконанням і, відповідно, жодним чином не порушує прав та інтересів позивача.

Одночасно слід зазначити, що аналогічної правової позиції з цього спірного питання дотримується і Вищій адміністративний суд України (п.п.19,21 Оглядового листа «Проблемні питання з розгляду адміністративними судами податкових справ» від листопада 2014р.).

Що ж стосується інших позовних вимог щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 12.08.2014 року №0001822203 про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення вимог п. «а» п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України, то судова колегія, в свою чергу, з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до змісту положень статті 267 ПК України, суб'єкти господарювання (юридичні особи, ФОП), їх відокремлені підрозділи, які здійснюють торгівельну діяльність у «пунктах продажу товарів», мають сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності та повинні оформити відповідний патент.

Визначення терміну «пункт продажу товарів» для цілей розділу XII ПК України надано в п.п.14.1.211 п.14.1 ст.14 ПКУ, якими є:

- магазин, інша торгівельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торгівельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

- кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

- автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

- лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

- стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

- фабрика - кухня, фабрика - заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

- оптова база, склад - магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

При цьому, як видно зі змісту вимог пп.14.1.211 п.14.1 ст.14 та п. «в» п.п.267.1.2 п.267.1 ст.267 ПК України, не є платниками збору за провадження торговельної діяльності з надання платних послуг фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності на лотках та прилавках, що надаються їм в оренду.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, ФОП ОСОБА_2 здійснює свою торгівельну діяльність на території ринку «Торг-Сервіс», у якого орендує стаціонарне відокремлене приміщення - пункт продажу продовольчих товарів та алкогольних напоїв - «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка має торгівельний зал.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи договором оренди №224 від 01.01.2012р., декларацією про режим роботи «Закусочної» від 16.02.2012р., ліцензією від 26.09.2013р. на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, а також оглянутою в судовому засіданні копією схематичного плану розташування торгівельних точок (магазинів, МАФів та інш.) на ринку «Торг-Сервіс» (а.с.9-12).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та приписи зазначених вище норм ПКУ, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що вказана «ІНФОРМАЦІЯ_1» є окремим «пунктом продажу товарів» у розумінні п.п.14.1.211 п.14.1 ст.14 та пп. «а» пп.267.11 п.267.1 ст.267 ПК України, і позивачка, як суб'єкт господарювання (ФОП), здійснюючий в ньому свою торгівельну діяльність має сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, передбачений ст.267 ПК України.

Отже, за таких обставин, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 12.08.2014 року №0001822203 про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 19 824,60 грн. за порушення вимог п. «а» п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко