Ухвала суду № 52255494, 08.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 760/4008/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Лазаренко В.В. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

08 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Ткачук М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київського міського військового комісаріату та Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату про визнання неправомірною бездіяльність суб'єкта владних повноважень, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату в якому просив:

визнати неправомірними дії відповідача Міністерства оборони України щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (зі змінами) та статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

зобов'язати відповідачів Міністерство оборони України та Київський міський військовий комісаріат провести перерахунок та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 30-місячного грошового забезпечення на момент призначення II групи інвалідності за аналогічною посадою, що він займав на момент звільнення, з урахуванням усіх видів грошового забезпечення, які мають постійний характер відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за відрахуванням виплаченої суми;

стягнути солідарно на його користь з відповідачів Міністерства оборони України та Київського міського військового комісаріату недоплачену частину одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірі 100785 грн.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачами подано апеляційні скарги, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові повністю.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, прийняте в порядку скороченого провадження, то колегія суддів приходить до висновку про розгляд справу у порядку письмово провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивача звільнено з військової служби 09.07.1990 року та він отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

26.01.2012 року йому встановлено II групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 26.01.12 серія 10ААА №772799.

Таким чином, з метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 та статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачем було подано відповідну заяву та всі необхідні документи відповідачу для нарахування та виплати йому вищезазначеної одноразової грошової допомоги, й ці документи були направлені відповідачу через уповноважений орган, однак відповідач не визнав його право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення на момент призначення II групи інвалідності, здійснили нарахування та виплату одноразової грошової допомоги лише у розмірі 17640 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що на відповідачів повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 30-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за вирахуванням проведеної виплати, а не стягнути її недоплачену частину.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ ), Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» ( далі по тексту - Постанова КМУ № 499 ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 надано офіційне тлумачення зазначеної конституційної норми, згідно з яким дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 499 від 28.05.2008 року встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01.01.2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 друга група інвалідності встановлена 26.01.2012 року.

Враховуючи, що право на грошовому допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 499 від 28.05.2008 року.

Згідно із п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений Постановою КМУ № 499 від 28.05.2008 року, одноразова грошова допомога виплачується, зокрема, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі: - 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Отже, до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на 26.01.2012 року - день встановлення позивачу інвалідності другої групи.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.10.2014 року у справі № К/800/1679/14.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що достатньою та необхідною правовою підставою для виникнення в особи, яка проходила військову службу, права на одноразову грошову допомогу в розмірі 30-місячного грошового забезпечення, є факт встановлення їй інвалідності, яка настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби. При цьому, розмір грошового забезпечення визначається, виходячи зі складу грошового забезпечення військовослужбовців за відповідною посадою, яке діяло на момент встановлення інвалідності.

Аналогічна позиція, зокрема, підтримується Міністерством соціальної політики України. Так, зі змісту роз'яснення цього центрального органу виконавчої влади від 18.04.2011 №4486/0/14-11/13, копія якого наявна в матеріалах справи, випливає, що розрахунок грошового забезпечення при встановленні виплати одноразової грошової допомоги здійснюється на момент виникнення того чи іншого випадку, який є підставою для призначення вказаної допомоги.

Такі ж правові висновки викладені і в рішенні Верховного Суду України від 18.11.2014 р. у справі № 21-446а14.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, позивач на час виникнення спірних правовідносин мав право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, з врахуванням усіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, включно з посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугою років, надбавкою за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премію.

Доводи апелянта про те, що одноразова грошова допомога обчислюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке особа отримувала на день звільнення, а також про те, що зміни у грошовому забезпеченні, які відбулися вже після звільнення такої особи з військової служби до моменту встановлення їй інвалідності при обчисленні цієї допомоги не враховуються, апеляційний суд вважає не обґрунтованими і такими, що суперечать самій же ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, на яку посилається апелянт, та п. 2 Постанови КМУ № 499, з яких вбачається, що право на таку допомогу виникає в особи, зокрема, й після звільнення з військової служби в разі встановлення інвалідності, яка настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Отже, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, застосуванню підлягає у першу чергу норми Конституції України, а також Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не постанова Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 року, яка звужує поняття грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, колегія суддів, виходячи із загальних принципів законності, справедливості та розумності, вважає, що у даному випадку, нарахування одноразової допомоги позивачу у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, повинно проводитись, виходячи із розміру грошового забезпечення на момент призначення інвалідності за аналогічною посадою, яку займав позивач на момент звільнення.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки в даному випадку судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржувалося у порядку апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, діючи в межах апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 195 КАС України, в цій частині постанову суду не переглядає та приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Київського міського військового комісаріату та Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року - залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В.О. Аліменко

Судді: Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст Ухвали виготовлений 13 жовтня 2015 року)

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.