Ухвала суду № 52255320, 07.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1792/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 жовтня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" Приходька Володимира Олександровича до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" Приходька Володимира Олександровича, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові), в якому просить визнати протиправними дії службових осіб ДПІ у м. Чернігові щодо винесення податкового повідомлення - рішення від 20.01.2015 року № 0001341702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п в розмірі 563811,58 грн. за основним платежем та 387145,75 грн. за штрафними санкціями та скасувати вказане податкове повідомлення - рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення № 0001341702 від 20.01.2015 року. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлень від 08.09.2014 року № 2591, від 08.09.2014 року №2592, від 08.09.2014 року № 2593, від 08.09.2014 року № 2594 та від 11.09.2014 року № 2645 відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77, ст. 88 Податкового кодексу України проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ПАТ "Банк "Демарк" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 24.10.2014 року № 2453/22/19357516 (а.с. 35-80 т. 1).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 164.2.19 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 170.9 ст. 170, пп. "а" п. 171.2 ст. 171, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого в періоді, що перевірявся, на думку податкового органу, позивачем допущено порушення щодо своєчасного нарахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за основним платежем на загальну суму 517096,70грн.

Також, працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлень від 09.12.2014 року № 53, від 09.12.2014 року № 54 відповідно до ст. 20, пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності ПАТ "Банк "Демарк" з питань правомірності витрат з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг) та своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2014 року № 40/22/19357516 (а.с. 19-34 т. 1).

У вказаному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 164.2.17 "д" п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. "а" п. 171.2 ст. 171, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, в результаті чого позивачем допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в період, що перевірявся за основним платежем на загальну суму 563317,45 грн.

У зв'язку з чим податковим органом, відповідно до вимог податкового законодавства позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п в розмірі 563811,58 грн. за основним платежем та 387145,75 грн. за штрафними санкціями та прийнято податкове повідомлення-рішення області № 0001341702 від 20.01.2015 року (а.с. 15 т. 1).

Позивач оскаржив дане податкове повідомлення рішення в адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 31.03.2015 року № 861/10/25-01-10-04-15 та Рішенням Державної фіскальної служби від 28.04.2015 року № 8999/6/99- 99-10-01-03-15 вищезазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с. 114- 121, 122-129 т. 1).

Позивач не погоджуючись з таким рішенням податкового органу звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, так як операція стосовно відступлення права вимоги коштів не може вважатися фінансовою послугою, оскільки не містить всіє сукупності необхідних умов в розумінні статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-УІ (далі - Кодекс, ПК України).

Відповідно до положень підпункту "в" пункту 176.1 ПК України визначено, що платники податку зобов'язані подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

Відповідно до пп. 164.2.17 "д" до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є дохід, одержаний платником податку на доходи фізичних осіб як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "Банк"Демарк" укладені договори відступлення права вимоги з фізичними особами, згідно яких до останніх перейшло право вимоги у боржників за 350 кредитними договорами погашення заборгованості у загальній сумі 3625281,23 грн., що відображено в додатках до акту перевірки (т.1, а.с. 193-222) та не заперечується відповідачем.

При цьому, саме такий розмір заборгованості перед ПАТ "Банк"Демарк" обліковувався на позичкових рахунках боржників на день укладення вищевказаних договорів відступлення права вимоги.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів про прийняття ПАТ "Банк"Демарк" рішення про анулювання (прощення) боргу на суму 3625281,23 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що оскільки рішення про анулювання (прощення) боргу на суму 3625281,23 грн. відсутнє, то на позивача в даному випадку не поширюються вимоги пп. 164.2.17 "д" Податкового кодексу України.

Щодо визнання податковим органом договорів відступлення права вимоги такими, що фактично не несуть правового навантаження, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що норми цивільного законодавства України не встановлюють обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів про відступлення права вимоги.

При цьому, відповідно до положень статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначають умови і зміст такого договору на власний розсуд за спільним погодженням, з обов'язковою умовою його виконання.

Що стосується посилань відповідача на ту обставину, що договори відступлення права вимоги згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вважаються фінансовими послугами, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги зважаючи на наступне.

Так, відповідно до положень статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-ІІІ, фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Тобто, послуга вважається фінансовою у випадку, якщо вона відповідає одночасно трьом умовам: у її межах здійснюються операції з фінансовими активами (тобто коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правами вимоги боргу, які не віднесені до цінних паперів); операція має здійснюватися в інтересах третіх осіб; метою її надання є отримання прибутку або збереження реальної вартості активів.

Таким чином, колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції, що операція стосовно відступлення права вимоги коштів не може вважатися фінансовою послугою, оскільки не містить всіє сукупності необхідних умов в розумінні статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Разом з тим, слід зазначити, що договори відступлення права могли б вважатися, в даному випадку, фінансовими послугами лише у разі надання податковим органом документів належних доказів на підтвердження своїх висновків.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в порушення ст.71 КАС України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх висновків, викладених в акті, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

При цьому, висновки відповідача, які стали підставою для винесення оскаржуваного податкового рішення, в даному випадку ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача та не підтверджені жодними документами.

Що стосується доводів відповідача в акті перевірки про відсутність підтверджуючих документів витрачання готівкових коштів, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що оскільки в даних ситуаціях працівник Банку "Демарк" подав до бухгалтерії підтверджуючі документи витрачання готівкових коштів та не порушив термін подання Звіту, то перевіряючи дійшли до помилкового висновку про порушення позивачем п. 164.5 ст. 164; » 7.1 ст. 167; пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168; п. 170.9 ст. 170; пп. «а» п. 171.2 ст. 171; "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України.

Так, відповідно до п.10 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) з використанням розрахункових книжок та книг у обліку розрахункових операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2003 року №1164, під час продажу квитків у кіосках та салонах транспортних засобів для проїзду в міському, приміському та міжміському автотранспорті, міжміському автотранспорті, на морських і річкових суднах, а також продаж у кіосках телефонних карток, що застосовуються у таксофонних мережах можна проводити рахункові операції без застосування РРО. При цьому обов'язковою умовою є наявність на зазначених розрахункових документах заздалегідь друкарським способом нанесених серії, номера та номінальної вартості послуги.

При цьому, всі проїзні квитки, які зазначені в Акті Перевірки, відповідно до вищезазначених вимог законодавства є розрахунковими документами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Банком «Демарк» 28.04.2012 року було надало працівнику ОСОБА_4 готівкові кошти під звіт на виробничі (господарські) потреби у сумі 672,00 грн. (Видатковий касовий ордер 67165497 від 28 квітня 2012 р.), які він витратив повністю. Звіт про використання коштів, виданих під звіт, він подав у бухгалтерію 28.04.2012 року.

Також, 31.07.12р. було надало працівнику ОСОБА_4 готівкові кошти під звіт на виробничі (господарські) потреби у сумі 672,00грн.(Видатковий касовий ордер №69487949 від 30 липня 2012р.), які він витратив повністю. Звіт про використання коштів, виданих під звіт він подав у бухгалтерію 31.07.2012р.

27.06.2013р. ОСОБА_4.також отримав готівкові кошти під звіт на виробничі одарські) потреби у сумі 728,00грн.(Видатковий касовий ордер №78155580 від 27 червня р.) та 27.06.2013р. подав у бухгалтерію Звіт про використання коштів, виданих під звіт.

26.12.2013р.ОСОБА_4.також отримав готівкові кошти під звіт на виробничі годарські) потреби у сумі 728,00грн.(Видатковий касовий ордер №82618076 від 26 грудня р.) та 26.12.2013р. подав у бухгалтерію Звіт про використання коштів, виданих під звіт.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги доводи позивача, що оскільки в даних ситуаціях працівник Банку "Демарк" подав до бухгалтерії підтверджуючі документи витрачання готівкових коштів та не порушив термін подання Звіту, то перевіряючи дійшли до помилкового висновку про порушення позивачем п. 164.5 ст. 164; п. 167.1 ст. 167; пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168; п. 170.9 ст. 170; пп. «а» п. 171.2 ст. 171; «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що постановою Правління Національного банку України від 25.09.2014 року № 600 ПАТ "Банк"Демарк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

30.01.2015 року Правлінням Національного Банку України, з урахуванням приписів ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" винесено постанову № 66 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк"Демарк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 18 від 30.01.2015 року розпочато процедури виведення ПАТ "Банк"Демарк" із ринку, здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 30.01.2015 року по 29.01.2016 року та його подальшої ліквідації.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 року № 4452-УІ, який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За змістом пункту 3 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Таким чином, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини спростовують позицію податкового органу, що на позивача не поширюються обмеження щодо застосування санкцій за невиконання зобов'язань по сплаті податків під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 3 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки з моменту введення тимчасової адміністрації Фонду діяльність банку, в тому числі порядок виконання останнім своїх зобов'язань регламентується спеціальним законом - Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в цій частині та скасував податкове повідомлення - рішення № 0001341702 від 20.01.2015 року.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження, а вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 12 жовтня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.