Постанова № 52254571, 14.10.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа № 914/2019/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Желіка М.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Йовик Р.І.

за участю представників сторін :

від позивача ОСОБА_2 представник (довіреність №2302-вих-2370 від 19.08.2014р.);

від відповідача ОСОБА_3;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, №2302-вих.- №2548 від 15.09.2014р. (вх. № 01-05/4470/14 від 18.09.2014р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.09.2014р.

у справі № 914/2019/14, суддя Крупник Р.В.

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача ОСОБА_3, м. Львів

про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення неустойки

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.09.2014р. у справі №914/2019/14 (суддя Крупник Р.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 1218, 00 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 01.09.2014р. у даній справі скасувати з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що відповідач, в порушення умов договору та ст. 23 ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", вчасно не сплатив залишку вартості об'єкта продажу, що є підставою для розірвання договору купівлі-продажу та стягнення неустойки в розмірі 20% від вартості об'єкта продажу. При цьому, скаржник зазначає, що вказана неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері майнових відносин, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду Львівської області від 01.09.2014р. у даній справі залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 18.09.2014р. справу за №914/2019/14 розподілено до розгляду судді доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням голови суду від 22.09.2014р. у склад колегії для розгляду справи №914/2019/14 введено суддів Желіка М.Б та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.10.2014р.

В судовому засіданні 14.10.2014р. представники сторін підтримали доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, висловили свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вирішила, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, відповідно до ухвали Львівської міської ради 7-ої сесії 6-го скликання від 26.04.2012 року №1457, протоколу №01 засідання комісії для забезпечення приватизації шляхом продажу на аукціоні від 31.07.2012 року, протоколу №06 аукціону з реалізації обєкта малої приватизації від 07.09.2012 року, між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської (далі продавець та позивач у справі) та ОСОБА_3 (далі покупець та відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на аукціоні №2785 від 14.09.2012 року (далі договір) обєктом продажу котрого виступають нежитлові приміщення, загальною площею 281,35 кв.м., що знаходяться в будинку №54 по вул. Варшавській у м. Львові.

Відповідно до п.2.1 договору зазначений в цьому договорі обєкт продається за ціною 530 000,00 грн. в тому числі ПДВ, з яких 47 682,00 грн. сплачено покупцем до підписання цього договору згідно з умовами аукціону, а залишок в сумі 482 318,00 грн. покупець зобовязаний сплатити за придбаний обєкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Право власності за обєкт продажу переходить до покупця після сплати у повному обсязі ціни продажу обєкта продажу, отримання акту прийому-передачі обєкта продажу та державної реєстрації у встановленому чинним законодавством України порядку права власності за придбаний обєкт (п.1.3 договору).

Згідно з п.7.2 договору у разі несплати ціни обєкта продажу протягом 30 днів з дня нотаріального посвідчення договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку у розмірі 20% від ціни продажу обєкта. У разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу разом з неустойкою протягом 30 днів обєкт продажу повертається продавцю, договір підлягає розірванню відповідно до ст.ст. 5, 23 ЗУ Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Наявною в матеріалах справи квитанцією №ПН4226 від 03.09.2012 року підтверджено факт здійснення оплати за обєкт продажу гарантійного внеску в розмірі 47 682,00 грн.

Решту вартості обєкта продажу у розмірі 482 318,00 грн. до моменту звернення з позовом у даній справі відповідачем сплачено не було, що і слугувало підставою для звернення Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на аукціоні №2785 від 14.09.2012 року та стягнення неустойки у розмірі 106 000,00 грн.

Розглянувши матеріали справи місцевий господарський суд дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Судова колегія погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

В силу вимог ст. 11, 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлюється положеннями Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (надалі ОСОБА_4).

Відповідно до ст.2 Закону об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом продажу на аукціоні (ст.3 Закону).

Відповідно до ст.13 Закону продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

Згідно приписів ст. 23 Закону у разі придбання об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. У разі несплати коштів протягом зазначеного строку покупець сплачує на користь державного органу приватизації неустойку в розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта. У разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню.

Як вбачається з матеріалів справи, в порядку, передбаченому положеннями ЗУ Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) позивачем було реалізовано на аукціоні нежитлові приміщення, загальною площею 281,35 кв.м., що знаходяться в будинку №54 по вул. Варшавській у м. Львові, а 14.09.2012 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень відповідно до умов якого, відповідач зобовязався здійснити повну оплату за обєкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору, тобто до 15.10.2012 року.

У зазначений строк відповідач не сплатив повної вартості обєкта, що і слугувало підставою для подання вказаного позову з вимогою розірвати договір купівлі-продажу на підставі ч.2 ст.651 ЦК України у звязку з істотним порушенням його умов.

Згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з постанови Верховного Суду України від 18.09.2013р. у справі №6-75цс13., яка відповідно до ст.111-28 ГПК України є обов'язковою, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Укладаючи договір від 07.09.2012 року, позивач мав на меті реалізувати відповідачу нежитлові приміщення, загальною площею 281,35 кв.м., що знаходяться в будинку №54 по вул. Варшавській у м. Львові, одержавши взамін грошову плату у розмірі 530 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на момент прийняття рішення вказані кошти були перераховані на рахунок відповідача, оскільки платіжним дорученням №80427813 від 29.08.2014р. відповідач сплатив залишок вартості обєкта продажу в розмірі 482318,00грн.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на момент винесення рішення судом першої інстанції, такий критерій істотного порушення умов договору, як розмір завданої шкоди був відсутній, а, відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про розірвання договору.

Разом з тим, на підставі п.7.2. договору, позивач просив стягнути з відповідача неустойку в сумі 106 000,00 грн.

Згідно з п.7.2 договору у разі несплати ціни обєкта продажу протягом 30 днів з дня нотаріального посвідчення договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку у розмірі 20% від ціни продажу обєкта.

Як вбачається з матеріалів справи, нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору відбулося 14.09.2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 Відтак повну вартість обєкту продажу відповідач повинен був сплатити до 15.10.2012 року.

12.10.2012 року Галицьким районним судом м. Львова винесено ухвалу про забезпечення позову у справі №1304/9271/12 згідно якої було забезпечено позов ОСОБА_4 до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на аукціоні №2785 від 14.09.2012 року, зокрема, шляхом накладення заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання умов договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на аукціоні №2785 від 14.09.2012 року.

Відповідно до ч.9 ст.153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, прийняттям ухвали Галицького районного суду м. Львова від 12.10.2012 року зупинився перебіг строку для відповідача щодо внесення повної оплати за придбаний обєкт.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.10.2012 року скасовано заходи вжиті згідно ухвали суду від 12.10.2012 року, а відтак строк повної сплати за придбані нерухомі приміщення відновив свій перебіг і закінчився 29.10.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.2 ст.258 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки, з урахуванням ухвал Галицького районного суду м. Львова, відповідач повинен був повністю сплатити кошти за придбані приміщення до 29.10.2012 року, то строк позовної давності щодо стягнення з нього передбаченої договором неустойки почав свій перебіг 30.10.2012 року і сплив 30.10.2013р.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що позовну заяву в даній справі було подано 06.06.2014р., тобто поза межами позовної давності щодо стягнення з відповідача неустойки, а відповідачем в даній справі було подано клопотання про застосування позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 106 000,00 грн. слід відмовити.

При цьому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо відхилення доводів позивача про переривання строку позовної давності, предявленням позову у справі № 914/3858/13, оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2013р. у справі № 914/3858/13 позов Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради було залишено без розгляду, а за приписами ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що передбачена договором неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері майнових відносин, до якої не застосовується спеціальна позовна давність, оскільки з аналізу положень п.7.2 договору та ч.5 ст.23 ЗУ Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) вбачається, що вказана неустойка за своїм правовим характером являється штрафом, а відтак до вимог про її стягнення застосовується позовна давність в 1 рік.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до підставного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 01.09.2014 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

При цьому, враховуючи положення ч.2 ст. 49 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що судовий збір у розмірі 2120,00 грн. за майнову вимогу про стягнення неустойки слід залишити за позивачем, а судовий збір у розмірі 1218,00 грн. за немайнову вимогу про розірвання договору слід покласти на відповідача, як на особу, внаслідок неправильних дій (несвоєчасної оплати за придбані приміщення) якої і виник даний спір.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 01.09.2014 року у даній справі в апеляційному порядку покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33,43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 01.09.2014 року у справі №914/2019/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 16.10.2014р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.