Рішення № 52248396, 06.10.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/27905/14-ц

2-681/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Кошар А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кащук Володимир Олександрович, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна про витребування майна, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

23 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_5 з позовом про витребування майна, зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги мотивував тим, що 23 липня 2008 року він та його мати ОСОБА_7 приватизували квартиру АДРЕСА_1 в рівних частинах.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати та відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частину зазначеної квартири. Він як спадкоємець першої черги вступив у спадщину, оскільки проживав разом з ОСОБА_7, тобто є особою, яка має майнові права на вказану квартиру.

26 липня 2011 року був укладений договір купівлі-продажу цієї квартири, який нібито був підписаний ним від свого імені та від імені матері.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року цей договір визнаний недійсним, оскільки підписи на договорі були здійснені не ним, а довіреність, яка нібито була підписана ОСОБА_7 12 липня 2011 року була підписана іншою особою, оскільки ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Таким чином, квартира вибула з його володіння поза його волею. Він дізнався, що набувач квартири - ОСОБА_8 10 вересня 2012 року уклав договір купівлі-продажу квартири. Покупцем квартири став ОСОБА_5

Оскільки ОСОБА_8 не мав права власності на спірну квартиру, то він не мав права її продавати будь-кому, а тому ОСОБА_5 не набув права власності на спірну квартиру. Будь-які укладені договори між ОСОБА_8 та іншими особами є нікчемними, оскільки вони порушують публічний порядок. Він має законне право вимагати від будь-яких осіб, які володіють спірною квартирою повернути йому дану квартиру (т. 1, а.с. 2-7).

04 квітня 2015 року представник позивача подав до суду заяву про зміну підстави позову, посилаючись на те, що 22 квітня 2013 року був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Ці обставини не були відомі ОСОБА_1 на момент подання позовної заяви (т. 1, а.с. 123-125).

Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року за заявою сторони позивача в справі проведено заміну неналежного відповідача ОСОБА_5 на належних відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3

Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року до участі в справі в якості третьої особи було залучено ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г.

У новій позовній заяві позивач, крім наведених у первинній заяві обставин, також посилається на те, що 22 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Покупцем квартири стала ОСОБА_2 Відповідно до умов договору квартира набувалась під час шлюбу, тому перейшла у спільну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ОСОБА_5 не набув права власності на спірну квартиру, тому не мав права її продавати, відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не набули права власності на квартиру. Він має законне право вимагати від будь-яких осіб, які володіють спірною квартирою повернути йому дану квартиру (т. 1, а.с. 130-137).

Просив суд ухвалити рішення, яким:

-витребувати від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1;

-зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передати йому квартиру АДРЕСА_1;

-зобов'язати ОСОБА_2 передати йому ключі від квартири АДРЕСА_1;

-зобов'язати ОСОБА_3 передати йому ключі від квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав. Надав суду письмові пояснення, в яких додатково зазначив, що позивач та його мати були співвласниками спірної квартири. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року від тяжких тілесних ушкоджень. Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2011 року позивач був визнаний винним у нанесенні їй цих ушкоджень, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України. У вироку зазначається, що умисел ОСОБА_1 був направлений на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, а не на позбавлення її життя. Щодо наслідків у вигляді смерті, то вина ОСОБА_1 виражається в формі необережності. За таких обставин, на ОСОБА_1 не поширюється положення ч. 1 ст. 1224 ЦК України, тому він має право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 її частки в квартирі (т. 1, а.с. 215-216).

Представники відповідачів вважали, що позовна заява не підлягає задоволенню. Надали суду письмові заперечення проти позову (т. 1, а.с. 197-199). Зазначили, що ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 та сплатила за квартиру грошові кошти в розмірі 340000 гривень. Сторона позивача посилається на те, що власником квартири є ОСОБА_1 (1/2 частини відповідно до свідоцтва про право власності, а 1/2 частина як спадщина після смерті його матері). Разом з тим, він не має права вступити в спадщину, оскільки умисно завдав своїй матері тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, що підтверджується вироком суду. На підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК України така особа не має права на спадкування, оскільки умисно позбавила життя спадкодавця. У додаткових письмових поясненнях сторони відповідачів вказано, що ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна з володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна. Позивач вважає, що прийняв спадщину на 1/2 частину спірної квартири, але позивач, по-перше, позбавлений права на спадкування від матері, адже позбавив її життя, а по-друге не отримав правовстановлюючі документи на спадщину. Разом з тим, право на спадщину та право власності є різними поняттями. Використання вказаного у ст. 388 ЦК України способу захисту є виключною прерогативою саме власника майна і за умов вибуття такого майна із його володіння (т. 2, а.с. 68-69).

Треті особи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись. Приватний нотаріус КМНО Кащук В.О. та приватний нотаріус КМНО Манойло Н.Г. направили до суду заяви про розгляд справи без їх участі (т. 1, а.с. 77, т. 2, а.с. 26).

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в рівних частках, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 23 липня 2008 року (т. 1, а.с. 13).

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т. 2, а.с. 58).

ОСОБА_1 є її сином та на день її смерті був зареєстрований і мешкав з матір'ю за однією адресою - АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 221, т. 2, а.с. 59).

26 липня 2011 року між ОСОБА_1, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_7 (на підставі довіреності) - продавці, з однієї сторони, та ОСОБА_8 - покупець, з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 у місті Києві (т. 1, а.с. 18-21).

10 вересня 2012 року між ОСОБА_8 - продавець, з однієї сторони, та ОСОБА_5 - покупець, з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 у місті Києві (т. 1, а.с. 22-23).

22 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 у місті Києві (т. 1, а.с. 126-128).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений між ОСОБА_1, який діяв за себе та від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_8 26 липня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зінченко Н.Л. (т. 1, а.с. 24-27).

Позивач посилається на те, що належна йому квартира підлягає витребуванню від ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_3

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_7 був зареєстрований та мешкав разом з матір'ю, з заявою про відмову від спадщини він до нотаріальної контори не звертався, тому є таким, що прийняв спадщину після смерті матері.

Частинами 1, 3 ст. 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

З заявою про надання документів для вирішення спадкових питань позивача звернувся до нотаріальної контори 24 грудня 2014 року (т. 2, а.с. 57).

Разом з тим, на цей час спірна квартира вже була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2, тому позивач був позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину та зареєструвати своє право власності.

У ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 330 ЦК України передбачено якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З наданих суду документів вбачається, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_1 як власника квартири не з його волі іншим шляхом.

Такі обставини встановлені рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року. Зазначено, що під час укладання договору від 26 липня 2011 року (первинний договір купівлі-продажу квартири) ОСОБА_1 утримувався під вартою в Київському слідчому ізоляторі № 13 та не міг бути присутнім під час підписання договору купівлі-продажу квартири.

Крім того, з висновку експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в м. Києві від 21 січня 2013 року вбачалось, що підписи від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу квартири виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Рукописні записи від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу квартири виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Також з довіреності від 12 липня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковою О.Л., зареєстрованої в реєстрі за № 1143, слідувало, що ОСОБА_7, на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення уповноважила ОСОБА_1 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях, незалежно від форми власності чи підпорядкування, з питань пов'язаних з управлінням та розпорядженням належною її на праві власності частиною квартири АДРЕСА_5. Разом з тим, згідно Актового запису про смерть № 13192 від 26 липня 2011 року, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т. 1, а.с. 25-26).

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про витребування та передання спірної квартири ґрунтуються на законі.

Заперечуючи проти вимог позивача сторона відповідачів також посилається на те, що він не має права вступити в спадщину, оскільки умисно завдав своїй матері тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, що підтверджується вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Встановлено, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ст. 121 ч. 2 КК України і призначено йому покарання відповідно до ст. 69 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі (т. 1, а.с. 241-246).

У цьому вироку зазначено, що суд вважав підсудного ОСОБА_1 винуватим у вчиненні умисних дій, які виразилися у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, і кваліфікував дії підсудного за ст. 121 ч. 2 КК України.

Умисел ОСОБА_1 у момент конфлікту був направлений на нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, а також про його вину у формі необережності щодо наслідків у вигляді смерті потерпілої. Суд також враховував, що дії підсудного були обумовлені поведінкою потерпілої відносно нього, характером відносин, який склався між підсудним та потерпілою протягом тривалого часу, що він протягом багатьох років піклувався про підсудну, яка була важко психічно хворою, лікував її та намагався влаштувати її до спеціального закладу догляду, та в зв'язку з цим перебував у відповідному складному психологічному стані, а тому вчинив злочин внаслідок збігу тяжких сімейних обставин (т. 1, а.с. 245).

У такому випадку позивач не втратив права на спадкування після смерті своєї матері, оскільки в його діях не було умислу на позбавлення життя. Саме на такі обставини посилався і представник позивача в додаткових поясненнях на позовну заяву (т. 1, а.с. 215-216).

З таких обставин, суд вважає, що доводи позивача щодо свого права на спадкування та вибуття спірної квартири з його власності поза його волею, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання відповідачів передати йому ключі від спірної квартири.

У судовому засіданні стороною позивача не було надано будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначені ключі належать замкам, які були встановлені в його квартирі та також вибули з його володіння. Навпаки, з пояснень сторони відповідачів вбачається, що ними в квартирі був проведений ремонт та встановлені, зокрема, нові замки.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 215, 516, 228, 316, 321, 330, 368, 388, 1216, 1218, 1223, 1224, 1261, 1268, 1296 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кащук Володимир Олександрович, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна про витребування майна, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1827 гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1827 гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: