Рішення № 52240336, 06.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/6534/15 Головуючий 1 інст. - Іващенко С.О.

Справа № 645/4036/15-ц Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: інші справи

позовного провадження

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А., Кіся П.В.,

за участю секретаря - Рязанової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції - ОСОБА_3на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції, Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусової Владислави Вячеславівни про визнання недійним рішення, скасування державної реєстрації прав власності та про визнання договору іпотеки припиненим, третя особа: ОСОБА_6, -

встановила:

06.05.2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції, Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусової Владислави Вячеславівни, в якому після змін і уточнень, просив визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав, та їх обтяжень, про здійснення реєстрації права власності іпотекодержателя ОСОБА_1 на нерухоме майно - двокімнатну квартиру, яка є предметом іпотеки, та визнати таким, що припинив свою дію договір іпотеки від 28.09.2012р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

В обґрунтування свого позову, позивач посилався на те, що 28.09.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_6 отримала кошти в розмірі 345576,00 (триста сорок п'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) гривень 00 коп., на умовах безоплатного користування та повернення відповідно до графіку передбаченого договором. Строк дії договору було встановлено до 29.03.2013 року.

Виконання позичальником його грошових зобов'язань було забезпечено договором іпотеки від 28.09.2012 року. Предметом іпотеки виступило належне позивачу нерухоме майно - двокімнатна квартира номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 28,3 кв.м., загальною площею 46,4 кв.м. В березні 2015 року позивачу стало відомо, що відповідачем ОСОБА_1 на підставі вказаного договору іпотеки та наявного в його положеннях застереження здійснено за собою державну реєстрацію права власності зазначеного вище предмету іпотеки. Посилаючись на те, що державна реєстрація права власності відбулась із порушенням вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку» позивач звернувся з даним позовом до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність і необґрунтованість, та вказав на дотримання порядку, передбаченого законом та укладеним між сторонами договором іпотеки, а також про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно відбулося, оскільки ОСОБА_1 власноруч та повторно за допомогою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О. надсилалось позивачу та третій особі поштовим зв'язком письмова вимога про усунення порушень грошового зобов'язання. В першому випадку письмова вимога була отримана і позивачем, і третьою особою, а кореспонденція приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О. не була отримана, ані позивачем, ані третьою особою. Крім того, представник відповідача зазначив, що застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку, не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Відповідачі ОСОБА_2 служба Харківського міського управління юстиції, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Хафусова Владислава Вячеславівна, Державна реєстраційна служба України, а також третя особа у справі в судове засідання не з'явились.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції, Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусової Владислави Вячеславівни про визнання недійсним рішення, визнання договору іпотеки припиненим - задоволено. Визнано недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень НОМЕР_2 від 24 жовтня 2014 року про здійснення реєстрації права власності іпотеко держателя ОСОБА_1 на нерухоме майно - двокімнатну квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 28,3 кв. м., загальною площею 46,4 кв.м, яка є предметом іпотеки від 28 вересня 2012 р. Визнано таким, що припинив свою дію договір іпотеки від 28.09.2012р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі за № 2182. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки в порушення ст.ст. 36 - 38 Закону України «Про іпотеку» суд першої інстанції не звернув уваги, що договір який містить відповідне застереження, може бути правовстановлюючим документом на підставі якого проводиться реєстрація права власності, і що відповідачем виконані умови цього договору, про що свідчать надані ним докази. Крім того, суд прийшов помилкового висновку що договір іпотеки є змішаним договором поруки, і це є підставою для визнання договору іпотеки від 28.09.2012 року припиненим, оскільки в оспорюваному договорі іпотеки відсутні посилання на норми Цивільного кодексу України про договір поруки.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки 24.10.2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України прийнято рішення за № НОМЕР_3 про проведення державної реєстрації права власності на кв. НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 та при проведенні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор ОСОБА_2 служби керувався Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 року, Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року, іншими нормативно правовими актами України, і відповідних доказів про порушення законодавства при реєстрації права власності позивачем не надано.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції - ОСОБА_3 підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки від 28.09.2012 року припиненим, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний договір іпотеки є змішаним цивільно-правовим договором, оскільки, виходячи з його правового змісту, він фактично поєднує у собі елементи двох різних договорів - договору поруки та договору іпотеки. Відповідно до ч.2. ст.628 до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.

А відповідно до приписів частини 4 статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Приписи статті 559 ЦК підлягають застосуванню до спірних взаємовідносин відповідно до ч.2. ст.628, оскільки у відповідній частині регулюють спірні відносини, що виникли на підставі змішаного цивільно-правового договору.

Отже, суд вважав, що починаючи з 29.03.2013 року відповідач ОСОБА_1 протягом 6 місяців мав право звернути стягнення на предмет іпотеки, але не зробив цього. В матеріалах справи докази відповідного звернення з його боку до боржника або позивача (як майнового поручителя) відсутні, що свідчить про те, що встановлений законом шестимісячний термін звернення кредитора з вимогою до поручителя сплинув 29.09.2013 року.

Визнаючи недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень НОМЕР_2 від 24 жовтня 2014 року про здійснення реєстрації права власності іпотекодержателя ОСОБА_1 на нерухоме майно - двокімнатну квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 28,3 кв. м., загальною площею 46,4 кв.м, яка є предметом іпотеки від 28 вересня 2012 р. суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор здійснив реєстрацію за відповідачем ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки за фактичної відсутності в матеріалах реєстраційної справи належних доказів отримання позивачем листа-попередження з вимогою про необхідність усунення порушення основного зобов'язання в 30-ти денний строк.

Але з цими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 3, 4 ст. 60, ч. 4 ст. 212, ч. 1 ст. 213, п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою.

Часиною 1 ст. 1 Закону України «Про заставу» встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частиною 1 ст. 583 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно ст.ст. 509, 524, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 626 - 629, 638 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 590 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. 12 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 11 договору іпотеки встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та боржнику, якщо він відмінним від Іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про викоання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

При проведенні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції керується Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV від 01.07.2004 року, Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року (діючим на час звернення заявника із заявою), іншими нормативно-правовими актами України.

Особливості державної реєстрації іпотеки передбачені п.п. 56-65 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року (діючим на час звернення заявника з відповідною заявою), а саме:

У разі проведення державної реєстрації іпотеки заінтересованою особою є іпотекодержатель та у випадку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний виконавець (п. 56 Порядку).

Державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою, зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою, анулювання та видача нової заставної, відступлення права вимоги за іпотечним договором або передача заставної, видача дубліката заставної проводиться відповідно до вимог закону, цього Порядку та з урахуванням особливостей, зазначених в цьому розділі (п. 57 Порядку).

Для проведення державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою заявник подає документи, що зазначені в п.п. 27 та 28 цього Порядку.

Частиною 2 ст. 26 Закону визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Як вбачається з матеріалів справи,

28 вересня 2012 року між ОСОБА_1 - «Позикодавець» та ОСОБА_6 - «Позичальник», було укладено договір позики, який було посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 2181 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.Ю.

Згідно п. 1 договору позики ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_6 прийняла до моменту підписання договору грошові кошти у розмірі 345576 (триста сорок п'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) гривень, що є еквівалентом 42350 доларів США.

П.п.3.1 п. 3 договору позики встановлено, що строк, на який надається Позика складає шість місяців, починаючи з моменту підписання Сторонами Договору, а саме з 28.09.2012 року і закінчується 29.03.2013 року.

Відповідно до п.п.4.1 п.1 договору позики ОСОБА_6 зобов'язується сплачувати ОСОБА_1 суму позики щомісячно до двадцятого числа кожного місяця, не менш ніж по 9996 гривень, що є еквівалентом 1225 доларів США та 285600 гривень, що є еквівалентом 35000 доларів США до 29 березня 2013 року. Фактом виконання ОСОБА_6 свого обов'язку по поверненню позики є заява ОСОБА_1, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально та є невід'ємною частиною договору позики.

На забезпечення зобов'язання, що виникло у ОСОБА_6 за договором позики, ОСОБА_1 - «Іпотекодержателем» з ОСОБА_4 - «Іпотекодавцем», 28 вересня 2012 року було укладено договір іпотеки, який було посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 2122 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.Ю.

Згідно п. 1 договору іпотеки з метою забезпечення зобов'язання, що виникло у ОСОБА_6 за укладеним із ОСОБА_1 договором позики, ОСОБА_4 надав у іпотеку ОСОБА_1 належну йому двокімнатну квартиру номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 28,3 кв.м., загальною площею 46,4 кв.м.

Пунктом 9 договору іпотеки встановлено, що зобов'язання, яке забезпечене іпотекою, буде виконаним, якщо сплачені усі боргові зобов'язання, а також відшкодовані у повному обсязі витрати по договору позики.

Всупереч вимог діючого законодавства України, та положенням договору позики зобов'язання ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 щодо повернення суми позики не виконано.

Відповідно до п. 12 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в пункті 12.1 цього договору, або в будь-яким іншим чином відповідно до законодавства України, чинного на дату звернення стягнення, за вимогою Іпотекодержателя. Частиною 1 п. 12.1 встановлено право Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність та реєстрації за собою предмета іпотеки.

Таким чином, на виконання вимог договору іпотеки, та норм чинного законодавства України, 28.07.2014 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О. з заявою про направлення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, в якій зазначено зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги шляхом набуття у власність предмета іпотеки або продажу предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Зазначені листи було направлено за адресами місця проживання, вказаними у договорі позики та договорі іпотеки.

Згідно свідоцтв від 10.09.2014 року виданих ОСОБА_1 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. відповідно до ст. 84 Закону України «Про нотаріат» заяви були направлені 28.07.2014 року поштою цінними листами та 30.07.2014 року були отримані довідки про їх повернення.

Також слід зазначити, що листи з вимогами були повернуті 30.07.2014 року, а заява та документи для державної реєстрації права власності згідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності були подані 30.09.2014 року, тобто через 2 місяці.

На підставі вищевикладеного, вбачається, що висновки суду відносно ненаправлення Іпотекодавцю попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідає дійсності.

Висновок суду про те, що в бланку опису, вкладеного до поштового відправлення заповнено відправлення з 57 відділення Укрпошти, а штемпель на описі свідчить, що відправлення відбулося з 23 відділення Укрпошти, а тому, як на думку це не є належним доказом про направлення позивачу листа, не є обгрунтованим, оскільки будь-яка особа може відправити лист через будь-яке відділення Укрпошти. Доказом того, що поштове відправлення прийнято відділенням Укрпошти є поштовий штемпель. Заповнення бланку з вказанням ймовірного відділення з якого буде здійснено відправлення ніякого значення не має.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 574 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 18 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотеко держателем у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 628 Цивільного кодексу України,, передбачено, що Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

28.09.2012 року при укладанні договору іпотеки ОСОБА_1 з ОСОБА_4 було погоджено всі умови договору, зокрема умови щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» та п.12 договору іпотеки встановлено, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 11 договору іпотеки у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо у тридцяти денний строк порушення не буде усунуто, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та п.12, п.12.1 договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; або право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Крім того, п. 12.1 договору іпотеки передбачено, що Іпотекодавець укладанням цього договору беззастережно засвідчує, що він дає Іпотекодержателю, згоду на перехід прав власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя. Іпотекодавець підписанням цього договору засвідчує, що наявність будь-яких інших документів крім цього договору та письмового повідомлення Іпотекодержателя про реєстрацію предмета іпотеки , для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Цей договір та письмове повідомлення Іпотекодержателя про реєстрацію права власності на предмет іпотеки мають силу правовстановлюючого документа на предмет іпотеки та акт приймання-передачі предмету іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя. Право власності на предмет іпотеки переходить до Іпотекодержателя з моменту державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, висновок суду, що в договорі іпотеки зазначено лише загальне правило про можливість набути у власність та зареєструвати за собою предмет іпотеки, не вказано всі умови переходу права власності на предмет іпотеки, не відповідає дійсності, оскільки договором іпотеки передбачено усі умови, встановлені нормами чинного законодавства України, для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності та реєстрації ОСОБА_1, за собою предмета іпотеки.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Як вбачається з вищенаведених норм чинного законодавства України, іпотека за правовою природою є заставою і самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання та регулюється нормами параграфу 6 (статті 572 - 593) глави 49 Цивільного кодексу України та спеціальним законом. Такий висновок підтверджується постановою Верховного Суду України від 17.09.2014 року по справі № 109цс14, де зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, при триманням, завдатком.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов'язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 Цивільного кодексу України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо-/іпотеко держателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Таким чином, висновок суду, що договір іпотеки, змішаний договір з договором поруки є помилковим, та не є підставою для визнання договору іпотеки від 28.09.2012 року припиненим.

Висновок суду першої інстанції про визнання недійсним рішення щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та про визнання договору іпотеки від 28.09.2012 року припиненим, є помилковим.

Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати. З урахуванням зазначеного з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та на користь ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції у сумі 243 грн. 60 коп., по 121 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313-317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції - ОСОБА_3- задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2015 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиції, Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусової Владислави Вячеславівни про визнання недійним рішення, скасування державної реєстрації прав власності та про визнання договору іпотеки припиненим - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1судовий збір у розмірі 121 (сто двадцять одна) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 служби Харківського міського управління юстиціїсудовий збір у розмірі 121 (сто двадцять одна) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: -