Рішення № 52239400, 07.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/6220/15 Головуючий 1-ї ін-т. ОСОБА_1

Справа № 635/10904/14-ц Доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія житлові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року судова колегія судової палати по цивільним справам апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Пилипчук Н.П.,

суддів:Піддубного Р.М., Малінської С.М.

за участю секретаря Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу недійним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що він є власником житлового будинку №23 по вул. Савченко в м. Мерефа Харківського району Харківської області на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 31 липня 2009 року за реєстровим №2017. У зазначеному будинку з часу його придбання по теперішній час зареєстрований ОСОБА_2 Позивач неодноразово звертався до ОСОБА_2 із вимогою звільнити спірний будинок та знятися з реєстраційного обліку або у відповідності до ст. 810 ЦК України укласти договір оренди житлового приміщення, на що останній обіцяв укласти договір оренди та викупити значений житловий будинок. Однак, користуючись добротою позивача та його слабким фізичним станом, продовжує проживати разом зі своєю сім'єю у спірному будинку на протязі п'яти років, а 05 листопада 2014 року взагалі без відома позивача змінив замки у будинку, тим самим грубо порушив право власності позивача. ОСОБА_4 просив усунути перешкоди у користуванні спірним житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного будинку та зняття його з реєстраційного обліку.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 первісний позов не визнали, звернулися до суду із зустрічним позовом, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 червня 2009 року реєстраційний номер 1635 будинку №23 з надвірними будівлями по вул. Савченко в м. Мерефа Харківського району Харківської області, встановити становище яке існувало до порушення прав та витребувати зазначений будинок з незаконного володіння ОСОБА_4, а також визнати за ОСОБА_2 право власності на вказаний будинок. В обгрунтування зустрічних позовних вимог посилалися на те, що будинок №23 по вул. Савченко в м. Мерефа Харківського району Харківської області належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2004 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області за реєстровим №6033. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований 18 липня 1980 року, у зв'язку з чим значений будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Проживають позивачі у спірному будинку з січня 2005 року по теперішній час. Через фінансові проблеми в червні 2009 рогу позивачі вирішили позичити грошові кошти, у зв'язку із чим знайшовши оголошення щодо пропозиції позики грошей в газеті «Харківський кур'єр», звернулися до ОСОБА_8, з яким домовилися про позику у розмірі 32500 грн. 23 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 був укладений договір позики №1633 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, відповідно до умов якого останній передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність грошові кошти на суму 32500 гривень, які він зобов'язався повернути не пізніше 23 грудня 2009 року. Після підписання зазначеного договору позивач ОСОБА_2 відразу повернув ОСОБА_8 перший платіж за договором у розмірі 400 грн. Після цього ОСОБА_8 надав ОСОБА_2 для ознайомлення та подальшого підписання договір купівлі-продажу належного останньому житлового будинку, пояснивши, що відповідно до п. 2 умов вищевказаного договору позики, йому передається в іпотеку належне позичальнику майно і що фактично між ними укладається договір застави (іпотечний договір) на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором позики з можливістю в разі не виконання останнім таких зобов'язань звернути стягнення на майно. Ознайомившись із зазначеним пунктом договору позики та вислухавши пояснення ОСОБА_8, позивач ОСОБА_2 остаточно впевнився, що між ними укладається договір застави, після чого між ними був укладений договір купівлі-продажу реєстраційний номер 1635 будинку №23 по вул. Савченко в м. Мерефа Харківського району Харківської області, при цьому позивач ОСОБА_3 ще до підписання цього договору надала згоду на продаж вищевказаного майна. В пунктах 3,4 вказаного договору були визначені загальна вартість майна та сума, за яку вчинено продаж - 99371 гривень. Однак позивачі до КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» за отриманням витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно не зверталися та не отримували такий витяг, грошові кошти у розмірі 99371 гривень також не отримували, що свідчить про те, що останні не мали наміру укладення договору купівлі-продажу належного їм житлового будинку, а ОСОБА_8 ввів їх в оману стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін. В грудні 2014 року до спірного будинку приїхав ОСОБА_4 та повідомив, що він є власником зазначеного будинку, після чого запропонував позивачам звільнити будинок або його купити, при цьому відповідач за зустрічним позовом жодного документа на підтвердження права власності не надав. Про наявність договору купівлі-продажу від 31 липня 2009 року будинку №23 по вул. Савченко в м. Мерефа Харківського району Харківської області, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 за реєстровим №2013 позивачі дізналися після отримання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 04 грудня 2014 року про відкриття провадження у справі про виселення. Таким чином, позивачі за зустрічним позовом вважають, що зазначений договір повинен бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 230 ЦК України.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку задоволено повністю. Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку №23 по вул. Савченко в м. Мерефа Харківського району Харківської області, знято ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за адресою: Харківська область. Харківський район, м.Мерефа, вул. Савченко, 23. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності - відмовлено повністю. З ОСОБА_2П, та ОСОБА_3 вирішено стягнути в дохід держави судовий збір по 146 грн. 55 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2П, та ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити їх зустрічний позов в повному обсязі. Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд не дав належної оцінки поясненням позивачів за зустрічним позовом про те, що вони не мали наміру відчуження належного будинку. Також зазначається, що судом не було надано критичної оцінки поясненням відповідача ОСОБА_9, які не відповідають дійсним обставинам справи. ОСОБА_4 на момент укладання договору купівлі-продажу від 31.07.2009 року достеменно знав, що в будинку постійно проживає з сім'єю ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_3 та сином ОСОБА_10 Крім того ОСОБА_2 постійно зареєстрований у вказаному будинку.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги. Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що зявились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №1633. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_2, а останній прийняв грошові кошти у сумі 32500 гривень та зобов'язався повернути не пізніше 23 грудня 2009 року у порядку та строки, передбачені договором позики.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 23 червня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 23 червня 2009 року за реєстровим №1635. ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_11 купив житловий будинок номер 23 в надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Харківська область. Харківський район, місто Мерефа. вул. Савченко. Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надала свою згоду на продаж придбаного ними під час шлюбу вищевказаного житлового будинку, про що надала відповідну заяву, справжність підпису ОСОБА_3 посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 23 червня 2009 року за№1631.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 31 липня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 31 липня 2009 року за реєстровим №2013, ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_4 купив житловий будинок №23 з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Харківська область. Харківський район, м. Мерефа. вул. Савченко. Дружина ОСОБА_11 - ОСОБА_11 10.С. надала свою згоду па продаж придбаного ними під час шлюбу вищевказаного житлового будинку, про що надала відповідну заяву, справжність підпису ОСОБА_12 посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, ОСОБА_7 23 червня 2009 року за №1629. Право власності ОСОБА_4 на зазначений будинок зареєстроване в КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 04 серпня 2009 року (номер витягу 23483884, реєстраційний номер 3248253).

Відповідно до інформації, наданої Виконавчим комітетом Мереф'янської міської ради Харківською району Харківської області №80/1 від 26 січня 2015 року. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2П, та ОСОБА_3 на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 230 ЦК України просять визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного будинку укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 23 червня 2009 року.

ОСОБА_2П, та ОСОБА_3 наполягають, що під час укладення договору їх було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме їх запевнили, що укладається договір іпотеки на забезпечення їх зобов*язань за раніше укладеним договором позики. В результаті омани, вони підписали договір купівлі-продажу вважаючи, що укладають договір іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 203, 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання вказаних вимог в прямо визначених законом випадках у відповідності до ст. 215 цього Кодексу робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, а саме, коли: зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин не має необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; недотримано встановленої законом форми правочину; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дійсно, в силу ст. 230 ЦК України, правочин вчинений в результаті обману може бути визнаний недійсним, якщо обман стосуються обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність.

При цьому, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що при укладені оспорюваного договору ОСОБА_2П, та ОСОБА_3 умисно ввели в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчували обставини, які мають істотне значення для угоди, що укладається.

Так, оспорюваний договір викладений у письмовій формі, містить детальне викладення його умов, договір підписано ОСОБА_2, а ОСОБА_3 надала згоду на його укладення.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не оспорюють, що були ознайомлені із змістом договору, ОСОБА_2 мав можливість його не підписувати у разі недостатнього розуміння його змісту.

В силу ст.ст. 3, 627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними, зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв'язку.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підписи ОСОБА_2 у оспорюваному договорі свідчать про те, що він ознайомився із змістом договору та погодився із умовами викладеними у договорі.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що укладення договору купівлі-продажу одночасно з договором позики само по собі не може свідчити про наявність пороку волевиявлення в момент укладення оспорюваного правочину.

Доводи ОСОБА_2 про те, що грошових коштів за продаж будинку він не отримував спростовуються змістом п. 4 оспорюваного договору, згідно якого продаж вчинено за 99371 грн., які покупець сплатив продавцеві ще до підписання договору.

Доводи ОСОБА_3 про те, що на момент підписання нею заяви про надання згоди на укладення оспорюваного правочину її паспорт був недійсним, оскільки в ньому не була вклеєна чергова фотографія, не свідчать про недійсність укладеного правочину, оскільки ОСОБА_3 не заперечує, що саме вона підписала заяву та надала згоду на укладення оспорюваного правочину.

Зміст оспорюваного правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 23 червня 2009 року, за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 230 ЦК України судова колегія не вбачає. Про визнання недійсним зазначеного договору з інших підстав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовних вимог не заявляли.

При вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом першої інстанції надано вірну оцінку поясненням сторін та свідків, обставинам справи, наданим сторонами доказам, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому в цій частині рішення суду залишається без змін.

Судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції також і в частині виселення ОСОБА_2 із спірного будинку.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що припинення права власності особи на будинок припиняє і її право на користування цим будинком.

ОСОБА_2 не набув права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України).

За таких обставин, обґрунтованими є вимоги ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_2 із спірного будинку.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Між тим помилковими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 в частині зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання у спірному будинку.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню в цій справі, оскільки орган, до компетенції якого відноситься зняття фізичних осіб з реєстрації, не є у справі відповідачем, а крім того само по собі рішення про виселення осіб з займаного приміщення є підставою для зняття їх з реєстрації за адресою цього приміщення.

Відповідно до ст. 11 вказаного Закону та «Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів» затвердженого Наказом МВС України № 1077 від 22.11.2012, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 р. за № 2109/22421 реєстрація місця проживання та зняття з реєстрації здійснюється органом реєстрації, яким є Державна міграційна служба.

За таких обставин судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково рішення суду першої інстанції змінити підставою для чого згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 309, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року змінити, в частині зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання - скасувати, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді