Постанова № 52203440, 07.10.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015 року Справа № 904/5212/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Вечірка І.О. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Науменка І.М.

секретар: Петровська А.В.

за участю:

від позивача:ОСОБА_1, представник, довіреність № 10-Д від 05.01.2015 року, який був присутній в судовому засіданні 28.09.2015 року;

від відповідача:ОСОБА_2, представник, довіреність № 07/15 від 01.06.2015р., який був присутній в судовому засіданні 28.09.2015 року

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр"

на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року

у справі№ 904/5212/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесвіт", м. Дніпропетровськ

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр", Любимівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області

простягнення заборгованості за рішенням суду у розмірі 213 473,69 грн.

З оголошеною в судовому засіданні 28.09.2015 року перервою до 07.10.2015 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року у справі № 904/5212/15 (суддя Суховаров А.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесвіт" суму 63 156,29 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 36 676,59 грн. пені, 97 151,51 грн. інфляційних, 3 939,69 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- рішення господарського суду є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- приймаючи рішення за відсутності представника відповідача, суд позбавив відповідача можливості скористатись передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2015 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 02.09.2015 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.09.2015 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.09.2015 року надав пояснення в обґрунтування доводів апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні 28.09.2015 року заперечував проти доводів апеляційної скарги.

В судовому засіданні 28.09.2015 року оголошувалась перерва до 07.10.2015 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту зясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

16.06.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Всесвіт" звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" про стягнення у розмірі 213 473,69 грн. у тому числі процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 74 016,93 грн., пені у розмірі 42 305,24 грн., інфляційних втрат у розмірі 97 151,51 грн. (а. с. 3-4).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2015 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 01.07.2015 року (а. с. 1).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2015 року розгляд справи відкладено на 20.07.2015 року (а. с. 68).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесвіт" 63 156,29 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 36 676,59 грн. пені, 97 151,51 грн. інфляційних, 3 939,69 грн. судового збору (а. с. 76-79).

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення від 20.07.2015 року, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2014 року у справі № 904/474/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесвіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" про стягнення 948 510,06 грн. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесвіт" 870 098,95 грн. основного боргу, 24 862,07 грн. пені та 18 676,55 грн. витрат по сплаті судового збору, в частині стягнення 3 % річних на суму 5 737,38 грн. провадження у справі припинено (а. с. 54-56).

При цьому, господарським судом було встановлено наступне.

23.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Всесвіт" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" (Покупець) був укладений Договір № 23/07-01 (надалі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов'язаний поставляти (передати у власність Покупця) на умовах, визначених цим Договором, а Покупець зобов'язаний приймати та оплачувати на умовах, визначених цим Договором нафтопродукти (Товар).

Згідно з пунктом 1.2 Договору асортимент Товару, його кількість, ціна та строки оплати погоджуються Постачальником та Покупцем перед поставкою, зазначаються в Специфікаціях до Договору та складають невід'ємну частину цього Договору.

В пункті 2.1 Договору зазначено, що загальна ціна Договору визначається загальною вартістю поставленого Товару протягом строку дії Договору. Вартість окремої партії Товару погоджується Постачальником та Покупцем перед її поставкою та фіксується у відповідних Специфікаціях до Договору та/або у видаткових накладних.

Пунктом 2.2 Договору врегульовано, що Покупець зобов'язується здійснити оплату поставленого Товару протягом строку, вказаного у Специфікаціях до Договору.

У відповідності з пунктом 3.1 Договору Товар поставляється погодженими партіями, що підтверджується видатковими накладними на Товар, які підписуються представниками Сторін.

На виконання умов Договору та специфікацій до нього позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 1 700 098,95 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання Товару.

Відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого Товару у розмірі 830 000 грн., що підтверджується виписками по особовим рахункам.

Таким чином, несплаченою залишається вартість поставленого Товару в розмірі 870 098,95 грн.

На підставі пунктів 2.7, 5.2 Договору, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував пеню за період з 17.10.2013 року по 24.01.2014 року у розмірі 24 862,07 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами за той самий період у розмірі 47 811,66 грн., а також 3 % річних на суму 5 737,38 грн.

В подальшому, заявою від 03.03.2014 року позивач відмовився від вимог в частині стягнення з відповідача суми 3 % річних у розмірі 5 737,38 грн.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Звертаючись із позовною заявою № 15/06/15-1 від 15.06.2015 року позивач у даній справі посилався на вищезазначені обставини та на те, що 15.03.2015 року господарським судом Дніпропетровської області був виданий наказ про примусове виконання рішення суду. Ухвалою від 28.05.2014 року у справі № 904/474/14 за заявою відповідача господарський суд Дніпропетровської області відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України розстрочив виконання рішення господарського суду за наступним графіком:

- 250 000,00 грн. до 05.06.2014 року;

- 237 149,75 грн. до 05.07.2014 року;

- 237 149,74 грн. до 05.08.2014 року;

- 237 149,74 грн. до 05.09.2014 року.

Відповідачем було порушено графік виконання рішення, оскільки суму основного боргу ним було сплачено лише 10.10.2014 року.

У зв'язку з чим, позивачем було нараховано за період з 25.01.2014 року по 28.05.2014 року:

- проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 74 016,93 грн.;

- пеню в розмірі 42 305,25 грн.

Також, позивачем було нараховано суму інфляційних втрат за період з листопада 2013 року по червень 2014 року в розмірі 97 151,51 грн.

Розглянувши заявлені вимоги позивача, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, стягнення з відповідача на користь позивача 63 156,29 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 36 676,59 грн. пені, 97 151,51 грн. інфляційних.

Стосовно обґрунтованості позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 74 016,93 грн., колегія суддів враховує наступне.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в пункті 2.7 Договору Сторони погодили, що за затримку розрахунку за поставлений Товар Покупець сплачує Продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 % річних, які нараховуються на вартість неоплаченого Товару за період від дати оплати Товару, передбаченої Договором до дати фактичної оплати за Товар.

Пунктом 2.2 Договору Покупець зобов'язується здійснити оплату поставленого товару протягом строку, вказаного у Специфікаціях до договору.

Так, відповідно до Специфікації № 12 від 01.10.2013 року строк оплати 16.10.2013 року, відповідно до Специфікації № 13 від 03.10.2013 року строк оплати 18.10.2013 року, відповідно до Специфікації № 14 від 07.10.2013 року строк оплати 21.10.2013 року, відповідно до Специфікації № 15 від 10.10.2013 року строк оплати 25.10.2013 року, відповідно до Специфікації № 16 від 14.10.2013 року строк оплати 29.10.2013 року, відповідно до Специфікації № 17 від 18.10.2013 року строк оплати 01.10.2013 року, відповідно до Специфікації № 18 від 23.10.2013 року строк оплати 07.11.2013 року, відповідно до Специфікації № 19 від 28.10.2013 року строк оплати 12.11.2013 року, відповідно до Специфікації № 21 від 01.11.2013 року строк оплати 15.11.2013 року, відповідно до Специфікації № 22 від 06.11.2013 року строк оплати 21.11.2013 року, відповідно до Специфікації № 23 від 12.11.2013 року строк оплати 27.11.2013 року, відповідно до Специфікації № 24 від 22.11.2013 року строк оплати 06.12.2013 року.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем помилково заявлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 26.10.2013 року по 16.12.2013 року на загальну суму 10 860,64, а саме за Товар, отриманий відповідно до Специфікації № 15 (нараховано 6 976,04 грн.) та Специфікації № 19 (нараховано 3 884,60 грн.).

Зазначені суми рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2014 року у справі № 904/474/14 раніше вже були стягнуті на користь позивача при задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 17.10.2013 року по 24.01.2014 року.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 25 % річних за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції заявлені вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами обґрунтовано задоволено частково в розмірі 63 156,29 грн. та в решті вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 10 860,64 грн. відмовлено.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 42 305,24 грн. пені, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.2 Договору у випадку ненадходження від Покупця повної оплати за поставлений Товар протягом строку, передбаченого Договором Продавець має право нарахувати, а Покупець зобов'язується сплатити Продавцю пеню в обсязі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення. Пеня нараховується на суму, що належить до оплати.

Згідно із пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України розмір нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розглядаючи вимоги про стягнення пені в розмірі 42 305,24 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 25.01.2014 року по 28.05.2014 року, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність їх задоволення частково у розмірі 36 676,59 грн., оскільки позивачем при нарахуванні пені не було враховано вимоги пункту 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до Специфікації № 12 від 01.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 17.04.2014 року; відповідно до Специфікації № 13 від 03.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 19.04.2014 року; відповідно до Специфікації № 14 від 07.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 22.04.2014 року; відповідно до Специфікації № 15 від 10.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 26.04.2014 року; відповідно до Специфікації № 16 від 14.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 30.04.2014 року; відповідно до Специфікації № 17 від 18.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 02.04.2014 року; відповідно до Специфікації № 18 від 23.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 08.05.2014 року; відповідно до Специфікації № 19 від 28.10.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 13.11.2014 року; відповідно до Специфікації № 21 від 01.11.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 16.05.2014 року; відповідно до Специфікації № 22 від 06.11.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 22.05.2014 року; відповідно до Специфікації № 23 від 12.11.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 28.05.2014 року; відповідно до Специфікації № 24 від 22.11.2013 року нарахування штрафних санкцій припиняється 07.06.2014 року.

Проте, при проведенні розрахунку пені зазначені обставини позивач не врахував, не вірно визначивши період нарахування.

Викладений висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог про стягнення пені в розмірі 36 676,59 грн. є правомірним і відповідає нормам матеріального права.

Щодо вимог позивача про стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 97 151,51 грн., колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2013 року по червень 2014 року, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що цей розрахунок обґрунтований та є правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 97 151,51 грн.

Доводи відповідача про позбавлення його можливості взяти участь в судовому засіданні спростовуються матеріалами справи.

Так, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2015 року про порушення провадження у даній справі згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" 08.07.2015 року (а. с. 68).

В засідання апеляційного господарського суду відповідачем не надано будь-яких доказів в обґрунтування неправомірності прийнятого господарським судом рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини та їх правові наслідки відповідають дійсності та доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський кар'єр" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року у справі № 904/5212/15 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.10.2015 року.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя І.М. Науменко