Постанова № 52195371, 07.10.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 р. Справа № 805/4412/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Голубової Л.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом управління Пенсійного фонду України в Володарському районі Донецької області

до товариства з обмеженою відповідальністю «Володарський сортонасінницький завод»

про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за серпень 2015 року у розмірі 791,56 гривень

Управління Пенсійного фонду України в Володарському районі Донецької області (надалі позивач, Управління) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Володарський сортонасінницький завод» (далі відповідач, товариство) про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 серпень 2015 року у розмірі 791,56 гривень.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ главу другу «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу ХІV «Спеціальні податкові режими» виключено, що призвело до змін системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників в категорії платників єдиного податку четвертої групи, які мають можливість сплачувати податки на загальних підставах відповідно до положень ст. 291 або ст. 298 Податкового кодексу.

Таким чином, платники фіксованого сільськогосподарського податку, які не здійснюють відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій згідно вимог п. 1 ст. 2 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР, починаючи з 1 січня 2015 року, враховуючи зміни в податковому законодавстві, зобовязані відшкодовувати органам Пенсійного фонду України витрати на виплату та доставку пільгових пенсій на загальних підставах.

Так, позивачем була призначена пенсія особам, зайнятим на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. «б»-«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Сума витрат Пенсійного органу з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсії працівникам відповідача за серпень 2015 року складає 791,56 гривень. Управлінням були направлені відповідачу розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 на суму 791,56 гривень. Станом на час звернення до суду зазначена заборгованість відповідачем управлінню не відшкодована.

Через канцелярію суду представником позивача надано клопотання про розгляд справи без участі представника управління (а.с. 29).

Відповідач через канцелярію суду надав письмові заперечення (а.с. 26-27, 43). В обґрунтування незгоди із позовом зазначив, що з 1 січня 2015 року підприємство на підставі приписів ст. 291-3 Податкового кодексу перейшло на спрощену систему оподаткування четвертої групи сільськогосподарські виробники. Зазначено, що відповідач і раніше знаходився на спеціальному режимі оподаткування, але з 2015 року сільськогосподарських виробників виділили в окрему четверту групу спрощеної системи, куди потрапили компанії, у яких частка сільгоспвиробництва дорівнює або більше 75 %. А замість фіксованого податку аграрії сплачують єдиний податок. Зазначено, що хоча назва і змінилась, суть залишилась колишньою (як при фіксованому сільськогосподарському податку): базою оподаткування є площа сільгоспугідь і земель водного фонду, які використовують для виробництва, що чітко відображені в 14 розділі «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України.

Відповідач зауважував на необґрунтованості заявлених позивачем вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Через канцелярію суду відповідач надав клопотання, в якому він просив розглянути справу без участі, але з урахуванням наданих заперечень (а.с. 40).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в письмовому провадженні у відповідності до приписів ч. 4 ст. 122 КАС України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Володарський сортонасінницький завод», код ЄДРПОУ 02769130, є юридичною особою, що підтверджується безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Міністерства юстиції України (а.с. 45-47), яке відповідно до пунктів 2.1.1 та 6.1 наведеної вище Інструкції № 21-1 є платником страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування згідно відомостей з реєстру страхувальників (а.с. 33-35).

У відповідача працював ОСОБА_1, який був зайнятий на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, і яким призначено пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, що підтверджується наданим позивачем розпорядженням, довідками про підтвердження трудового стажу (а.с. 12-14).

Так, органом Пенсійного фонду України позивачем по справі, були складені розрахунки фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, які надіслані Управлінням відповідачу (а.с. 16-17).

Як вбачається з розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, що складалися позивачем протягом спірного періоду, відповідач мав сплатити за серпень 2015 року суму відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за Списком № 2 у розмірі 791,56 гривень. Відповідач вказану суму не сплатив, у звязку з чим має заборгованість перед Управлінням у зазначеному розмірі. Як вбачається з матеріалів справи зазначені розрахунки відповідачем не оскаржені.

Сума заборгованості підтверджується карткою особовою рахунку відповідача (а.с. 18-20, 30-32).

Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» регулюються принципи, засади, механізми функціонування системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, питання призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року (далі Закон № 1058-IV ) на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішення питань, повязаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 8 липня 2010 року Пенсійний фонд України - орган, уповноважений вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообовязкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.

Згідно Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 (далі - Положення № 384/2011), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-премєр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, позивач у справі орган владних повноважень, який виконує у даних правовідносинах владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством.

Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди, особам, зазначеним в абз. 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Як встановлено за матеріалами справи ОСОБА_1, який працював в підприємстві відповідача та був зайнятий на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, було призначено та виплачено пенсію на пільгових умовах відповідно до п.п. «б»-«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було врегульовано Законом України від 26 червня 1997 року «Про збір на загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР).

Згідно абз. 4 п.1 ст. 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених п.п. 1 та 2 ст. 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно абз. 3 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 400/97-ВР встановлена ставка збору у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абз. 4 п. 1 ст. 2 цього Закону. Оскільки судом встановлено, що спір стосується стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «б»-«з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд вважає, що на відповідача у справі покладений обовязок щодо покриття витрат на виплату та доставку пенсій таким особам.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що, хоча з 1 січня 2015 року і була виключена глава у Податковому кодексі щодо сільськогосподарських виробників та останні перейшли на спрощену систему оподаткування, фактично їх статус не змінився, вони і зараз знаходяться у спеціальному режимі оподаткування: базою оподаткування є, як і раніше, площа сільгоспугідь і земель водного фонду, які використовують для виробництва, що чітко відображені в 14 розділі «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України, але при цьому з 2015 року виділені в окрему четверту групу спрощеної системи, яка включає в себе підприємства, у яких частка сільгоспвиробництва дорівнює або більше 75 %, а замість фіксованого податку аграрії сплачують єдиний податок, враховуючи наступне.

Відповідно до п.п. 1-2 ч. 1 ст. 1 Закону № 400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Згідно абз. 4 п.1 ст. 2 Закону № 400/97-ВР, для платників збору, визначених п.п. 1 та 2 ст. 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, обєктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до абз. 1 п. 301.1 ст. 301 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2015 року) платниками сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених п. 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII Главу 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV «Спеціальні податкові режими» виключено з тексу Податкового кодексу України.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства з 1 січня 2015 року в Україні не передбачено існування такої категорії платників податків як «платники сільськогосподарського податку».

При цьому, відповідно до п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, були включені до четвертої групи субєктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, тобто, є платниками єдиного податку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є платником єдиного податку, про що зазначено пенсійним органом у позовній заяві та відповідачем у наданих суду запереченнях.

Відповідно до п. 297.1 ст. 291 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (обєкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 п. 293.3 ст. 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи;

4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;

5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.

Проаналізувавши наведені вище норми права, суд дійшов висновку, що відповідач, будучи сільськогосподарським товаровиробником, який перейшов на спрощений порядок оподаткування та став платником єдиного податку четвертої групи (відповідно до п. 291.4 ст. 294 Податкового кодексу України), зобовязаний з 1 січня 2015 року відшкодовувати кошти Пенсійного фонду України, витрачені останнім на виплату та доставку пенсій особі, яка працювала у відповідача та якій призначена пенсія відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - до досягнення цим працівником пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та Закону № 400/97-ВР розроблена Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1.

Згідно п. 6.4 вказаної Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», які надсилаються підприємствами до 20-го січня поточного року протягом десяти днів з новопризначених пенсій. Підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, що визначено п. 6.8 Інструкції.

Відповідно до п. 6.10 Інструкції відшкодування сум і фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, здійснюється підприємством на рахунки органу Пенсійного фонду за місцем його реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідні розрахунки за серпень 2015 року управлінням направлялись відповідачу (а.с. 16-17), станом на час розгляду справи оскаржені не були.

Згідно наявної у матеріалах справи картки особового рахунку відповідача заборгованість, предявлена позивачем до відшкодування відповідачу за серпень 2015 року за списком № 2 у розмірі 791,56 гривень, не сплачена (а.с. 18-20, 30-32). Факт несплати цієї заборгованості визнається і відповідачем по справі.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог у повному обсязі.

Відповідно, адміністративний позов управління Пенсійного фонду України в Володарському районі Донецької області до товариства з обмеженою відповідальністю «Володарський сортонасінницький завод» про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за серпень 2015 року у розмірі 791,56 гривень підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги управління Пенсійного фонду України в Володарському районі Донецької області до товариства з обмеженою відповідальністю «Володарський сортонасінницький завод» про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за серпень 2015 року у розмірі 791,56 гривень задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Володарський сортонасінницький завод» (87000, Донецька область, Володарський район, смт. Володарське, вул. Пушкіна, б. 140, код ЄДРПОУ 02769130) на користь управління Пенсійного фонду України в Володарському районі Донецької області заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за серпень 2015 року у розмірі 791 (сімсот девяносто одну) гривню 56 копійок.

Постанова прийнята в нарадчій кімнаті 07 жовтня 2015 року.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голубова Л.Б.