Ухвала суду № 52190777, 06.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/91/15

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання неправомірними бездіяльності та дії, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо надання мені відповіді заяву позивача від 23 жовтня 2014 року в термін встановлений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», визнання неправомірною дії відповідача щодо повідомлення позивачеві недостовірної інформації про постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року №814/2720/14 та зобов'язання відповідача утримуватися від найменування по батькові осіб, в національних в традиціях яких немає звичаю зафіксувати по батькові.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач допустив неправомірну бездіяльність щодо вчасного направлення йому відповіді на його заяву, крім того у своїй відповіді відповідач надав позивачу інформацію, що не відповідає дійсності, а також в зазначеному листі відповідач назвав позивача по батькові, чим порушив його права.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року позов - задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність відповідача щодо надання позивачу відповіді на його заяву від 23 жовтня 2014 року в термін, встановлений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». Визнано неправомірною дію відповідача щодо повідомлення позивачу недостовірної інформації про постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року №814/2720/14. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ставиться питання про скасування постанови в зв'язку з тим, що вона постановлена з порушенням норм матеріального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційній скарзі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_2 23 жовтня 2014 року подав заяву Уповноваженому Верховної Ради з прав людини з проханням забезпечити його право отримати паспорт оформлений українською й німецькою мовами або тільки українською мовою, оскільки Державна міграційна служба України відмовляла йому у видачі такого паспорта, на яку 24 грудня 2014 року відповідачем було надано відповідь.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, про те, що відповідачем було порушено термін встановлений Законом України «Про звернення громадян» щодо надання відповіді на заяву від 23 жовтня 20014 року, а також неправомірно було надано недостовірну інформацію про постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року №814/2720/14.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про національні меншини».

В апеляційній скарзі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вказується, що посилання позивача на порушення його прав відповідачем є безпідставними, тому постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог необхідно скасувати т закрити провадження.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ч.3 ст. 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Статтею 101 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передбачено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України.

На підставі п.1 ч.1 ст. 16 Закону України «Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників.

Стаття 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 23 жовтня 2014 року подав заяву Уповноваженому Верховної Ради з прав людини з проханням забезпечити його право отримати паспорт оформлений українською й німецькою мовами або тільки українською мовою, оскільки Державна міграційна служба України відмовляла йому у видачі такого паспорта (а.с.5).

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» встановлено, що уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Частинами 1, 3 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Відповідно ч.1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

З матеріалів справи вбачається, що 24 грудня 2014 року відповідачем надано відповідь ОСОБА_2 на вищевказане звернення, оформлену листом №911/7-І237258.14/14-28 (а.с.6).

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання неправомірною бездіяльності відповідача відносно пропуску ним строку розгляду заяви позивача відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», так як заяву ОСОБА_2 подав 23 жовтня 2014 року, а розглянута вона була відповідачем лише 24 грудня 2014 року, тобто аж через два місяці після її отримання.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо поважності пропуску строку, оскільки останнім не було надано суду жодних належних та допустимих доказів цього.

Що стосується позовної вимоги про визнання неправомірною дії Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо повідомлення позивачеві недостовірної інформації про постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року №814/2720/14, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно її задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в листі відповідача від 24 грудня 2014 року №911/7-І237258.14/14-28 вказано, що питання ОСОБА_2 про забезпечення обміну паспорта громадянина України на інший документ, який буде викладений тільки українською і німецькою мовами, або лише українською розглядалося Миколаївським окружним адміністративним судом та відповідно до постанови вказаного суду від 23 вересня 2014 року №814/2720/14 у його задоволені було відмовлено ОСОБА_2

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом розгляду справи № 814/2720/14 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби (далі УДМС) України в Миколаївській області було зобов'язання УДМС України в Миколаївській області повідомити позивача про результати перевірки заяви від 07 серпня 2014 року та прийняте рішення. Зазначена заява стосувалася порушення мовного законодавства при спілкуванні працівників УДМС України в Миколаївській області з заявником. Питання ж стососно забезпечення обміну паспорта громадянина України на інший документ, який буде викладений тільки українською і німецькою мовами, або лише українською мовою предметом розгляду справи № 814/2720/14 не було.

Відносно позовної вимоги про зобов'язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини утримуватися від найменування по батькові осіб, в національних в традиціях яких не немає звичаю зафіксувати по батькові, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про національні меншини» кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати «по батькові», мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - ім'я батька і матері.

Згідно ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Частиною 3 ст. 6 зазначеного Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії.

Колегія суддів звертає увагу, що відновіно до п.3 рішення Європейського суду з прав людини «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Надання відповіді із вказівкою прізвища «по батькові» ніяким чином не обмежує права та свободи позивача, не створює будь-яких перешкод в реалізації його прав та свобод, в ній не йдеться мова про утискання його прав, свобод людини і громадянина. Цією відповіддю відповідача не обмежуються та не порушуються права позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимог про відповідне зобов'язання, оскільки позивачем не доведено, які саме його права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені відповідачем, а також не доведено, що зазначення у відповіді від 24 грудня 2014 року його ім'я «по батькові» є дискримінацією за національною ознакою.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв