Ухвала суду № 52189889, 08.10.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2015 р.справа № 804/7406/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі №804/7406/15 за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 11 червня 2015 року звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить суд:

стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 8103,85 грн.;

стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 170,10 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не здійснив своєчасно сплату обов'язкових адміністративно - господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. За наявні у відповідача 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів і не зайнятого інвалідом, відповідач до 15.04.2013 року повинен був сплатити адміністративно - господарські санкції у розмірі 8103,85 грн. Також за порушення термінів сплати вказаної суми адміністративно - господарських санкцій у відповідача утворилась заборгованість по сплаті пені у розмірі 170,10 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постанова суду мотивована тим, що обов'язок відповідача зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Не погодившись з постановою суду, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем було порушено вимоги статей 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме не сплачено в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції та нараховану пеню за невиконання нормативів з працевлаштування на підприємстві визначеної законом кількості інвалідів за 2014 рік.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875 - ХІІ (далі - Закон № 875 - ХІІ) для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до звіту форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 складає 13 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону - 1 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 0 осіб (а.с. 4).

Протягом 2014 року відповідачем 10.01.2014 року, 18.02.2014 року, 07.03.2014 року, 04.04.2014 року, 07.05.2014 року, 03.06.2014 року, 07.07.2014 року, 07.08.2014 року, 05.09.2014 року, 06.10.2014 року, 07.11.2014 року, 03.12.2014 року були подані до Петриківського районного центру зайнятості звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) Форми № 3-ПН, у якому зазначені основні дані про вакансію, призначену для інваліда.

Частиною 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів за рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18 і 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, при цьому забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: 1) безпосереднє звернення інваліда до підприємства; 2) звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Таким чином з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця.

Такий обов'язок згідно з статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на відповідача покладено лише обов'язок по створенню робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

У частині 1 статті 20 Закону № 875 - ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється відповідно до Закону, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За період 2014 року відповідач виконував всі необхідні дії для створення робочих місць для інвалідів і готовий був прийняти їх на роботу за відповідними направленнями на працевлаштування. Проте, центром зайнятості, до якого подавалися звіти про наявність вакансій для інвалідів, за весь 2014 рік було не було направлено жодного інваліда, що підтверджується листом Петриківського районного центру зайнятості від 07.04.2015 року №324 (а.с.40).

При цьому будь-яких підтверджень порушення відповідачем вимог статей 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» чи відмови у прийнятті на роботу осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Між тим, позивачем вказаного обов'язку не виконано та не наведено суду підстав з посиланням на докази які підтверджують порушення відповідачем вимог статей 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема відмови у прийнятті на роботу осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем у 2014 році було здійснено всі залежні від нього заходи по працевлаштуванню інвалідів на створені ним вакантні робочі місця, тобто в його діях фактично відсутній склад правопорушення, а тому немає законних підстав для стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі № 804/7406/15 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко