Рішення № 52178620, 09.10.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-3509/11

Провадження № 2/344/2229/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд, Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді: Польської М.В.

секретаря Дзюбак Х.Б.,

за участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення, зустрічним позовом ОСОБА_7, що діє в інтересах ОСОБА_4, до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа без самостійних вимог орган опіки та піклування про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, позовом ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся в суд в жовтні 2010 року з позовом до ОСОБА_6 про зобовязання усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою № 1 по вул. Софіївка , 46 в м. Івано-Франківську шляхом її виселення.

В подальшому ОСОБА_5В подав заяву про зміну підстав і предмету позову та просив суд визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою 1 по вул. Софіївка, 46 в м. Івано-Франківську та зобовязати її усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою № 1 по вул. Софіївка , 46 в м. Івано-Франківську.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 16 серпня 2010 року ним було придбано у власність вищевказану квартиру, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_6. За умовами договору до ОСОБА_5 перейшло право власності на квартиру, а ОСОБА_6 зобовязувалась виселитись та знятись з реєстрації в термін до одного місяця, тобто до 16 вересня 2010 року (пункт 17 договору купівлі-продажу). Крім того відповідач за умовами пункту 16 договору зобовязувалась в момент підписання договору передати ключі від квартири та всі правовстановлюючі документи на неї, що символічно свідчитиме про передачу квартири. Однак, ОСОБА_6 зі спірної квартири не знялась з реєстрації, крім того вона не звільнила квартиру від своїх речей, чим самим чинить перешкоди власнику житла та членам його сімї в розпорядженні власним житлом.

ОСОБА_7, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, звернулась у жовтні 2011 року до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання договору купівлі продажу квартири від 02.03.2010 року недійним, повернення сторін в попередній стан.

В позові зазначено, що ОСОБА_7, як бабуся неповнолітньої ОСОБА_4, дізналася, що дочка ОСОБА_9 продала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, в якій зареєстрована ОСОБА_7 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно будинкової книги, при цьому що договір оформлений без згоди органу опіки та піклування. Також вказала що ОСОБА_10 має психічні відхилення і їй пропонувалось лікування.

ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, та особисто як позивач, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, та особисто як позивач, звернулися в березні 2013 року до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі продажу квартири від 02.03.2010 року недійним.

В позові зазначено, що ОСОБА_6 була власником квартири АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 02.03.2010 року. Наприкінці 2010 року ОСОБА_6 продала дану квартиру. Приватний нотаріус не зясував при посвідченні договору те, що в квартирі зареєстрована неповнолітня ОСОБА_4, та не отримав дозвіл органу опіки та піклування. Тому даний договір слід визнати недійсним, так як порушені права дитини. Також вказували на те, що вартість проданої квартири є заниженою та такою, що не відповідає ринковій ціні квартири.

Ухвалою суду від 09.04.2013р. до участі у справі залучено третьою особою без самостійних вимог орган опіки та піклування.

Ухвалою суду від 30.05.2013 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 був обєднаний в одне провадження із зустрічною позовною заявою ОСОБА_7, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та позовом ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_5.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.09.2013 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 задоволено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та позову ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.01.2014р. рішення Івано-Франківського міського суду від 13.09.2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення: в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 відмовлено. Позов ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_5 задоволено, в решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.04.2014р. рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.01.2014р. в частині зустрічних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано, матеріали в цій частині направлено на новий розгляд суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.09.2014 року рішення Івано-Франківського міського суду від 13.09.2013 року про відмову в задоволенні ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_5 скасовано. Ухвалено нове рішення: позов ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири задоволено та зобовязано ОСОБА_6 повернути кошти отримані за договором купівлі-продажу квартири.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2014р. виправлено описку в ухвалі від 16.04.2014р. та зазначено «на новий розгляд до суду першої інстанції» та «рішення Івано-Франківського міського суду від 13.09.2013 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.01.2014р. скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції», виключено третій абзац резолютивної частини.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2015 року рішення Івано-Франківського міського суду від 13.09.2013 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.09.2014р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 25.02.2015р. цивільна справа прийнята до провадження.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28.05.2015р. залучено за клопотанням до участі у справі неповнолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (виповнилось 17 років).

Допущено до участі у справі законного представника батька неповнолітньої ОСОБА_4 ОСОБА_11

Представник позивача за первісним позовом вимоги підтримав в повному обсязі, щодо зустрічного позову ОСОБА_7, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та позову ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_5, просив відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

ОСОБА_6 в судові засідання не зявилася, судом встановлено, що вона на час розгляду справи перебуває в СІЗО (а.с.202 т.3).

ОСОБА_7 до суду не зявилася, просила за письмовою заявою проводити розгляд за її відсутності.

ОСОБА_2 (сестра ОСОБА_6Ю.) та її представник підтримали позовні вимоги позову ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання договору недійсним. ОСОБА_2 була також представником ОСОБА_6 до 10.07.2015р. (в судовому засіданні 28.05.2015р. представляла одночасно і інтереси ОСОБА_6Ю.), просила в задоволенні первісного позову відмовити, щодо зустрічного та іншого позову вважали їх такими, що підлягають до задоволення. В подальших судових засіданнях інтереси ОСОБА_6 не представляла за закінченням строку довіреності.

Представник ОСОБА_11 (батька неповнолітньої ОСОБА_4), яка є одночасно і представником ОСОБА_2 ОСОБА_3 позов ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_5, просила задовольнити. Висловилась також щодо інших позовів: а саме що позов ОСОБА_7, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради підлягає до задоволення, а позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 є безпідставний.

Представник органу опіки та піклування подав письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника, в подальші судові засідання не зявилася.

Неповнолітня ОСОБА_4 (виповнилось 17 років) зазначила, що підтримує вимоги позову ОСОБА_7, яка діяла в її інтересах, до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та позов ОСОБА_2, яка діяла в її інтересах, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла вїї інтересах, ОСОБА_6 до ОСОБА_5, просила його задовольнити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення підлягає до задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_7, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та позов ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання договору недійсним до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.03.2010 року ОСОБА_5 купив у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 49.9 м.кв., житловою 18.6 м.кв., про що свідчить нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 16 серпня 2010 року (а.с.8, 10 т.1), право власності на дану квартиру 18.08.2010 року зареєстровано за новим власником ОСОБА_5, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.9 т.1).

Квартира належала продавцю ОСОБА_6 на підставі Дублікату договору дарування квартири від 29.01.2010 року, зареєстрованого 15.02.2010 року в органах ОБТІ, ціна квартири сторонами була визначена за домовленістю в сумі 3 845 грн. та відповідала балансовій вартості квартири за даними Івано-Франківського ОБТІ станом на 09.06.2010 року (п.3, 4).

За умовами даного договору, продавець гарантував, що від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення; особи які проживають та (або) зареєстровані в квартирі на момент укладення договору не заперечують проти виселення (зняття з реєстрації) з квартири в строки, встановлені цим договором; внаслідок продажу не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в т.ч. неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких продавець зобовязаний утримувати за законом або договором (пункт 8 договору), а в пункті 18 договору продавець додатково стверджує, що у квартирі зареєстрованих членів сімї - дітей, які б мали право проживання в даній квартирі немає. Також за умовами пункту 17 договору ОСОБА_6 зобовязувалась знятись з реєстрації до 16.09.2010 року.

В матеріалах справи є наявна довідка від 09.08.2010р. (отримана до укладення договору купівлі-продажу) та від 27.09.2010 року (після укладення договору), яка видана Житлово-експлуатаційною організацією № 8 про виписку з будинкової книги про реєстрацію а саме про те, що в квартирі зареєстрована - ОСОБА_6 з 2001 року (а.с.5 т.1, 146 т.1). Про дійсність довідки ЖЕО №8 зазначено і в інформації МВ УМВС на запит суду (а.с.63 т.2). Отже, ОСОБА_6 яка булла зареєстрована станом на час укладання договору в квартирі, з місця реєстрації в цій квартирі після укладення договору не знялась. Крім того, вона не звільнила квартиру від своїх речей, ключів покупцю не передала, що не спростовано іншими доказами по справі.

Подаючи первісний позов позивач ОСОБА_5 вказував на те, що в звязку з продажем житлової квартири, відповідач ОСОБА_6 втратила право користування нею, взяла зобовязання знятися з місця реєстрації, однак ці зобовязання не виконані нею, а тому з посиланням на ст.317, 526, 629 ЦК України просив визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою №1 по вул. Софіївка, 46 в м. Івано-Франківську та зобовязати її усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою № 1 по вул. Софіївка , 46 в м. Івано-Франківську.

Щодо даних вимог слід зазначити, що відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. При цьому, правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.). У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону.

Усі зазначені вище та проаналізовані положення чинного законодавства кореспондуються з нормами статей 13, 41 Конституції і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якими закріплені основні принципи здійснення права власності та його обмеження: по-перше, встановлено право безперешкодно і в повному обсязі здійснювати правомочності власника щодо свого майна, по-друге, визначено межі допустимого розумного втручання держави у здійснення правомочностей власника. Причому таке втручання повинно бути законним і має здійснюватися з дотриманням принципу справедливого балансу між публічними і приватними інтересами.

За нормами ЦК підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини. Право власності може набуватися різними способами в т.ч. на підставі правочинів (ст. 334 ЦК).

На обєкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до пункту 17 даного договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продавець ОСОБА_6 зобовязалася здійснити процедуру виписки зняття з реєстрації місця проживання до певного строку - 16 вересня 2010 року.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, а також остаточного рішення суду, свідоцтва про смерть.

Стаття 321 ЦК України передбачає непорушність права власності, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно із нормами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Відповідно до статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналіз вищевказаних норм чинного законодавства вказує на підставність вимог ОСОБА_5 щодо захисту порушеного права власності у межах та в спосіб, ним визначений, а саме усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_6 з квартири та визнання її такою, що втратила право на користування житлом, оскільки таке право власності нею втрачене з часу відчуження квартири, в якій вона була зареєстрована.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_6, то вони не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Так, позивачі за обєднаними позовами вказують на те, що договір купівлі-продажу слід визнати недійсним, як такий, що укладений із порушенням норм чинного законодавства, а саме першочергово в частині забезпечення прав неповнолітніх осіб на житло.

Зокрема вказують, що ОСОБА_6 при продажу квартири скрила той факт, що в квартирі була зареєстрована її неповнолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.38 т.1 Свідоцтво про народження) і такі твердження мотивують наявністю ксерокопії Будинкової книги із відповідним записом в ній (а.с.39-41 т.1). Однак для звірки в судові засідання таку будинкову книгу не представили суду, її оригіналу в них немає. Окрім того, суд зазначає, що заповнені аркуші копії будинкової книги (продовжений запис з а.с.40 до а.с.41) складені різними почерками. В матеріалах справи міститься також і інша копія будинкової книги не засвідченої з оригіналом ні судом, ні у встаноленому порядку (а.с.9-11 т.2), тому такий доказ не є належним та допустимим в розумінні ст.57-59 та 64 ЦПК України.

Так, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

При цьому, копію будинкової книги надала до матеріалів справи і інша сторона (а.с.88-90 т.1) в якій, була зареєстрована в квартирі тільки ОСОБА_6, однак для звірки таку будинкову книгу також не представили суду, її оригіналу в позивача немає. А тому, такі докази щодо даних будинкової книги поданої обидвома сторонами не беруться судом до уваги.

Судом під час розгляду справи було винесено ухвалу про витребування доказів по справі з метою підтвердити факт реєстрації в т.ч. проживання неповнолітньої ОСОБА_4 за адресою вул. Софіївка, 46/1 в м. Івано-Франківську. Такі дані витребовувались: в органі опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, в Івано-Франківському міському відділі внутрішніх справ, в КП «Єдиний розрахунковий центр», в Івано-Франківському управлінні Державної міграційної Служби України; в Івано-Франківській середній спеціалізованій школі № 11, де навчалася по 2015 рік неповнолітня ОСОБА_4.

Судом було отримано відповідь із усіх відповідних служб та управлінь, факт реєстрації ОСОБА_4 за адресою вул. Софіївка, 46/1 в м. Івано-Франківську, не підтверджено.

Крім того, із особової справи учениці ІНФОРМАЦІЯ_3, що надана на вимогу суду ССШ № 11 вбачається, що з 2005 по 2009 рік дитина навчалась в СШ № 124, СШ № 164 та СШ № 166 м. Києва (а.с.217-219 т.2), як пояснила сама неповнолітня ОСОБА_4 та ОСОБА_2, там працювала мама дівчинки ОСОБА_6 і донька проживала з нею в м.Києві. В 2009 році ОСОБА_4 вибула з шкільного закладу м.Києва до Калуської ЗОШ №3 вано-Франківської області (з даних же довідок та пояснень сторін), тобто в період укладення спірного договору 16 серпня 2010 року ОСОБА_4 навчалась і проживала в місті Калуші разом з своїм батьком.

Увагу суду звернули представник ОСОБА_2 та сама ОСОБА_2 на те, що з 10.11.2011 року неповнолітня ОСОБА_4 поступила в школу м.Івано-Франківська у 8-Б клас, а в особовій справі її мама ОСОБА_6 вказала адресу Софіївка, 46, хоча квартира і була вже відчужена (а.с.73 т.2). Однак як вбачається з листа ЗОШ, при поступленні до школи батьками не було представлено довідку з місця проживання дитини ОСОБА_4, а факт вказання такої адреси мамою дівчинки не свідчить факт проживання дочки за данною адресою, без відповідної реєстрації. Отже, дана інформація зі школи вкотре підтвердила встановлену судом обставину, що зареєстрованою в спірній квартирі станом на 10.11.2011 року (поступлення в школу) дівчинка ОСОБА_4 не була.

Як пояснили ОСОБА_2 та її представник, яка є і представником батька неповнолітньої, відповідач-позивач ОСОБА_6 працювала в м.Києві, де проживала з нею і дочка, в спірній квартирі проживала бабуся (позивач за зустрічним позовом ОСОБА_7Г.) до 2010 року, а потім бабуся поїхала за кордон, неповнолітня ОСОБА_4 після повернення з м.Києва проживала з батьком в м.Калуші Івано-Франківської області, де і навчалася в школі.

Суд також звертає увагу, що рішенням Калуського міського суду від 13.07.2001 року при розірванні шлюбу між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 не вирішувалось питання щодо залишення проживання дитини конкретно з кимось із батьків а констатовано за позовом ОСОБА_11 про те, що станом на 2001 рік дочка проживає з матірю (а.с.86 т.2), а тому доводи представників відповідача-позивачів щодо залишення дочки на проживання з матірю за рішенням суду, відхиляються судом.

Щодо вибору місця проживання дитини, то суд також посилається на норми ст.29 ЦК України, згідно якої місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Отже, до досягнення 10-ти років (до вересня 2008 року) ОСОБА_4 мала право проживати з одним із батьків, а з 10-ти років та до 14-ти років (по вересень 2012 року) ОСОБА_4 мала право проживати з одним із батьків, за їх узгодженням між собою та згодою неї самої. З 2012 року її вибір щодо місця проживання є самостійним.

Пояснення в судовому засіданні самої ОСОБА_4 щодо затримки в отриманні паспорта через відсутність реєстрації місця проживання, і як наслідок неможливості поступлення в 2015 році в вищий навчальний заклад після закінчення школи, не можуть прийматися судом як доводи про порушення її прав оспорюваним договором, оскільки як вже зазначено вище з 2009 року по 2015 рік неповнолітня проживає з батьком в м.Калуші, а тому мала змогу бути зареєстрованою по місцю її проживання тобто в батька.

Дійсно в період укладення спірного договору купівлі-продажу квартири орган опіки та піклування виконкому міської ради дозвіл не видавав (а.с.78 т.2), що вказує ОСОБА_2 та ОСОБА_7Г в їх позовах, як недотримання закону в цій частині і як наслідок визнання договору недійсним. Проте, зважаючи на відсутність реєстрації та проживання неповнолітньої в спірній квартирі, такий дозвіл і не повинен надаватися перед укладенням договору щодо продажу квартири. В разі встановлення такої обставини, нотаріус не посвідчила би спірний договір.

Окрім того, в підтвердження факту відсутності реєстрації неповнолітньої дитини в спірній квартирі на час відчуження, надано і лист міграційної служби (а.с.91 т.2).

Також суд враховує і той факт, що ОСОБА_6 набула права власності на спірну квартиру 29 січня 2010 року, а зареєстрована в спірній квартирі була з 2001 року, що встановлено судом та зазначено вище, а тому посилання на те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 проживала за вищевказаною адресою з народження з матірю, є недоведеним.

При цьому представник позивачів за зустрічним позовом та позовом ОСОБА_2 та сама позивач ОСОБА_2 звернули увагу суду на наявні доведені на їх думку обставини нерозуміння ОСОБА_6 значення своїх дій при укладенні спірного договору, так як в матеріалах справи є доказ її захворювання.

Щодо цього, слід зазначити, що відповідно до направлення ОСОБА_6 на госпіталізацію у психіатричну лікарню від 02.10.2009 року (а.с.43 т.1), остання жодного разу не проходила лікування ні в цій, ні в іншій лікарні, на обліку в психіатричній лікарні не перебувала і не перебуває на сьогоднішній час. Саме ж виписане направлення, не є підставою висновку того, що під час укладання спірного договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій, і з цих в т.ч. підстав такий договір також може бути недійсним. Експертизи щодо встановлення саме такого факту неусвідомлення дій та керування ними продавцем квартири, позивачі за зустрічним та обєднаним позовами, суду не заявляли.

Між тим, ні ОСОБА_7 (бабуся неповнолітньої ОСОБА_4 та мама ОСОБА_6Ю.), ні ОСОБА_2 (тітка неповнолітньої та сестра ОСОБА_6Ю.) не підтвердили в суді документально свої повноваження на представництво інтересів неповнолітньої ОСОБА_4. Позивачі не являються ні законними представниками (якими є батьки дівчинки), ні опікунами неповнолітньої дитини, а тому не можуть представляти її інтереси в силу норм статті 39 ЦПК України. А тому їхні вимоги по оскарженню договору купівлі-продажу квартири в частині порушення прав дитини, не є вимогами законних представників в інтересах дитини в розумінні норм ЦПК України.

Що стосується долученої до справи постанови про порушення кримінальної справи від 30 серпня 2012 року (а.с.75 т.1), то даний доказ не є таким, що встановлює обставини, які не доказуються при розгляді справи, оскільки статтею 61 ЦПК України визначено, що такими обставинами є такі, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили. Крім того представник позивача за первісним позовом зазначив, що кримінальна справа закрита на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, в звязку з відсутністю в діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення (а.с.229-231 т.2).

Суд також не приймає до уваги доводи в позові ОСОБА_6 та ОСОБА_2, як підставу для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, факт продажу квартири по заниженій вартості, оскільки відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Крім того, дана ціна відповідає балансовій вартості квартири, за якою вона рахувалась станом на 2010 рік та визначена Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації.

Підстави недійсності правочинів визначені статтею 215 ЦК України, де вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). А статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги до укладення правочинів та вказано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Однак, з досліджених судом обставин справи та зібраних доказів, суд не вважає доведеними обставинами щодо визнання правочину недійсним.

Статтями 60, 61 ЦПК України визначено, що обовязок доказування в цивільному процесі покладаються на сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів на підтвердження правомірності вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_5 щодо визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 недійсним по справі не зібрано, а тому в задоволенні її позову також слід відмовити.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

На підставі ст.ст. 16, 182, 317, 319, 321, 334, 391, 526, 556, 627, 632 ЦК України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", керуючись ст.10, 11, 57-59, 60,64, 209, 215-218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про про визання особи такою що втратила право користування квартирою та зобовязання усунути перешкоди- задовольнити.

Визнати ОСОБА_6, ідентифікаційний код - НОМЕР_1 такою, що втратила право на користування квартирою по вул. Софіївка, 46/1 в м. Івано-Франківську.

Зобовязати ОСОБА_6, ідентифікаційний код - НОМЕР_1 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_5 права власності шляхом виселення ОСОБА_6 з квартири по вул. Софіївка, 46/1 в м. Івано-Франківську, що належить на праві власності ОСОБА_5, ідентифікаційний код - НОМЕР_2.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, що діє в інтересах ОСОБА_4, до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа без самостійних вимог орган опіки і піклування м.Івано-Франківська, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог орган опіки і піклування м.Івано-Франківська, про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового засідання, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 09 жовтня 2015 року.

Суддя: Польська М.В.