Ухвала суду № 52148899, 06.10.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Є.Ю.

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

УХВАЛА

іменем України

"06" жовтня 2015 р. Справа № 806/1870/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Майора Г.І.

Одемчука Є.В.,

при секретарі Витрикузі В.П. ,

за участю сторін: ОСОБА_3

представника відповідача Беспризванного А.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "24" червня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання протиправною відмови,зобов'язання вчинити дії,стягнення коштів ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною відмову УМВС України в Житомирській області у виплаті ОСОБА_3 при поновленні на посаду грошового забезпечення (середнього заробітку за час вимушеного прогулу), інших належних до виплат сум, а також вихідної допомоги при звільненні із займаної посади згідно наказу; зобов'язати УМВС України в Житомирській області виплатити йому грошове забезпечення (середній заробіток за час вимушеного прогулу) з 20.09.2009 по день поновлення на посаді 10.04.2015, за 05 років 07 місяців і 19 днів, інші належні до виплати грошові кошти, вихідну допомогу при звільненні за власним бажанням згідно наказу т.в.о. начальника УМВС України в Житомирській області № 96 о/с від 10.04.2015; стягнути з відповідача на його користь 15000грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.06.2015року позов задоволено частково.

Зобов'язано Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 жовтня 2009 року в межах одного року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції сторони звернулися з апеляційними скаргами, в якій вказують, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач просить скасувати обумовлену постанову у частині прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову та постановити нове рішення про задоволення позову. Зокрема позивач зазначає, що суд протиправно відмовив йому у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди та в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день поновлення його на посаді. При цьому, позивач зазначає, що його позовна заява про поновлення на службі розглядалася більше ніж один рік не з його вини, а відтак суд протиправно обмежив йому виплати одним роком.

Відповідач відповідно просить скасувати обумовлену постанову у частині прийнятого рішення про задоволення позову та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки судом при прийнятті рішення позивача не було винесено рішення щодо виплати позивачу середнього заробітку на час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1.ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та беззаперечно підтверджено матеріалами справи, що не погоджуючись із звільненням з органів внутрішніх справ, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання наказів протиправними та поновлення на посаді.

Вищий адміністративний суд України за наслідками перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанції в справі № 2а-7508/09/0670 постановив постанову від 24 вересня 2014 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року скасував й ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Додатковою постановою суду касаційної інстанції від 04 березня 2015 року в справі № 2а-7508/09/0670 зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області поновити ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області з 20 жовтня 2009 року.

На виконання вимог додаткової постанови Вищого адміністративного суду України від 04.03.2015, 10 квітня 2015 року т.в.о. начальника Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Житомирській області винесено наказ № 95 о/с про поновлення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (м-244504) на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, УМВС України в Житомирській області, з 20.10.2009.

14 квітня 2015 року позивачем на ім'я т.в.о. начальника УМВС України в Житомирській області подано заяву, в якій ОСОБА_3 просив УМВС України в Житомирській області нарахувати і виплатити йому компенсацію посадового окладу за час вимушеного прогулу з 28.09.2009 по день прийняття рішенням Вищим адміністративним судом України - 24.09.2014 по посаді начальника сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Житомирській області, за званням старший лейтенант міліції.

Листом від 06.05.2015 № 9/510 Управління МВС України в Житомирській області повідомило ОСОБА_3, що оскільки Вищим адміністративним судом рішення про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не було прийнято, то провести йому таку виплату немає підстав.

Колегією суддів встановлено, що при прийнятті рішення про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 20.10.2009року в межах одного року, суд першої інстанції виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законодавством, зокрема п. 24 Положення, було установлено обмеження у відшкодуванні заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини позивача та відповідача з питань поновлення на роботі виникли у 2009році. Починаючи з 2009 року - по березень 2015року, судами різних інстанцій здійснювався розгляд адміністративної справи № 2а-7508/09/0670 за позовом позивача до того ж відповідача про поновлення його на посаді. Тривалий час розгляду даної справи і вирішення питання про поновлення позивача на раніше займаній посаді більше одного року здійснено за відсутності вини позивача.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України, за змістом якої у випадку розгляду заяви про поновлення на роботі більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про міліцію" (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114, відповідно до пункту 24 якого ( у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, на момент виникнення спірних відносин законодавством, яке регулює спірні відносини, було установлено обмеження у відшкодуванні заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року. За таких обставин, до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що було чинне на момент їх виникнення.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013р. (справа № 21-352а13).

Стосовно ж доводів апеляційної скарги про незастосування названих обмежень, то доповнення до пункту 24 названого порядку в частині щодо можливості незастосування названих вище обмежень (здійснення виплат лише за один рік) були внесені Постановою КМ України N1137 від 05.12.2012року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Окрім того, в ході розгляду апеляційної скарги позивач пояснив, що в період з 2010р по 2015рік був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, з липня 2011 року по час поновлення на посаді працював в ПАТ КБ "Приватбанк" у зв'язку з чим у названий період отримував дохід. Доказів наявності різниці в заробітку за обумовлений час позивач суду не надав, а відтак не довів обставин на яких ґрунтувалися його вимоги.

Отже, при вирішенні даного спору в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції правомірно зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в межах одного року.

Стосовно ж прийнятого судом першої рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів дослідивши наявні у справи докази та доводи апеляційної скарги позивача приходить до висновку про правомірність названого рішення суду в обумовленій частині, оскільки позивач в супереч положень ч. 1 ст. 71 КАС України не довів обставин, на яких ґрунтуються її вимоги щодо заподіяння йому моральної шкоди. Позивач не надав суду відповідних доказів на підтвердження моральних страждань.

Що ж до доводів апеляційної скарги відповідача, які полягають у тому, що відповідач заперечує протиправність прийнятого судом попередньої інстанції рішення в частині покладення на нього обов'язку щодо нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20.10.2009року в межах одного року у звязку з тим, що при прийнятті рішення судом про поновлення позивача на роботі у адміністративній справі № 2а-7508/09/0670, рішення щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу судом не виносилось, то колегія суддів обумовлені доводи відхиляє з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини незаконного звільнення позивача на підставі наказу від 20.10.2009 № 433 о/с встановлені постановою Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 2а-7508/09/0670, яка набрала законної сили, тому вони не підлягають доказуванню у дані справі.

Відтак, з огляду на Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 та ст. 3 КАС України позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу та з огляду на порушення такого права позивачем має звернення до суду з позовом про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційних скаргах доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "24" червня 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Г.І. Майор

Є.В.Одемчук

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,10014

3- відповідачу/відповідачам: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області Старий Бульвар,5/37,м.Житомир,10008

4-третій особі: - ,