Ухвала суду № 52142316, 07.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2180/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.08.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинтепломережі» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Ніжинтепломережі» звернулися до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ніжинської ОДПІ ГУ ДФС в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 05.05.2015 року № 0002521530 та № 0002531530.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.08.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Ніжинська ОДПІ ГУ ДФС в Чернігівській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Ніжинтепломережі» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 528267,00 гри. та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2015 року у сумі 2517344,00 грн., відображеного у податковій декларації з ПДВ за січень 2015 року № 9019454874 від 20.02.2015 з урахуванням уточнюючого розрахунку № 9048753283 від 25.03.201 згідно із затвердженим планом перевірки. За результатами даної перевірки складено акт від 17.04.2015 року № 445/15-32750668.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п. 187.10 ст. 187, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень 2015 року на суму 871 901,00 грн.;

п. 187.10 ст. 187, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення на суму 528 267,00 грн. та залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 2 020 631,00 грн. по декларації за січень 2015 року;

п. 187.10 ст. 187, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 469 026,00 грн. по декларації за січень 2015 року.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 05.05.2015 року

№ 0002521530, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2020631,00 грн.,

№ 0002531530, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 217975,00 грн..

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Так, між позивачем та його контрагентами було укладено договори № 04/04-14, № 25/05-14, № 26/05- укладено договори купівлі-продажу природного газу: від 28.11.2013 № 1711/14-БО-39, від 31.01.2014 № 2744/14-КП-39, від 28.11.2013 № 1710/14-ТЕ-39, від 11.12.2014 № 3158/15-БО-39, від 11.12.2014 № 3159/15-КП-39, від 11.12.2014 № 3157/15-ТЕ-39, за якими продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Згідно п. 6.1 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Пунктом 6.3 передбачено, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зараховувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості (договори від 28.11.2013 № 1711/14-БО-39, від 31.01.2014 № 2744/14-КП-39, від 28.11.2013 № 1710/14-ТЕ-39).

В договорах від 11.12.2014 № 3158/15-БО-39, від 11.12.2014 року № 3159/15-КП-39, від 11.12.2014 року № 3157/15-ТЕ-39 порядок та умови проведення розрахунків змінено, а саме: плата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. Сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим (п. 6.3 договорів).

На виконання умов договорів сторонами укладено акти приймання-передавання природного газу, також позивачу виписано податкові накладні, які внесено до реєстру наданих та отриманих податкових накладних. Оплата здійснена в безготівковій формі, про що свідчать надані платіжні доручення.

Зазначені вище документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договорів документи дають змогу визначити, які саме товари було придбано та за якою ціною.

Основним доводом апеляційної скарги є неповна оплата товару. На спростування даного твердження, колегія суддів зауважує таке.

Починаючи з листопада 2014 року, порядок розрахунків між сторонами, який було прописано в перших договорах, не застосовується, оскільки 18.06.2014 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 217, якою було затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - Порядок № 217) та внесено відповідні зміни до договорів купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні організації в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника: теплогенеруючої організації: теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації.

Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

На кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій.

Операції на поточних рахунках із спеціальним режимом використання не підлягають зупиненню.

В силу п. 2 Порядку теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у гарантованого постачальника природного газу такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів «населення», «бюджетні установи», «інші споживачі» (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).

На виконання зазначеного пункту позивачем вказані рахунки зі спеціальним режимом використання були відкриті в АТ «Ощадбанк», про що перевіряючі зазначили в акті перевірки. Дата відкриття рахунків - 24.07.2014 року.

Судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин та зроблено вірний висновок, що всі грошові кошти сплачені споживачами ТОВ «Ніжинтепломережі» на спеціальні рахунки у грудні 2014 року, згідно Порядку № 217 було зараховано як у позивача, так і у НАК «Нафтогаз України», в бухгалтерському та податковому обліку в рахунок погашення саме поточної заборгованості грудня 2014 року, а не попередніх місяців. Такий порядок розрахунків підтверджується також і платіжними дорученнями, в яких у якості призначення платежу зазначено: «Розподіл коштів за теплоенергію на вик. П. КМУ № 217 від 18.06.14, затв, пост. НКРЕКП від 30.10.2014 № 211, в т.ч. ПДВ «сума» грн., за дог, (або № 1711/14-БО-39 від 28.11.2013 або № 1710/14-ТЕ-39 від 28.11.2013).

Для отримання вказаних платіжних доручень від АТ «Ощадбанк» позивач кожного місяця (в тому числі і в грудні 2014 року) надавав банку листи з зазначенням місяця сплати за природний газ.

З листопада 2014 року суми оплати в погашення боргів за спожитий природний газ за періоди (до листопада 2014 року) можуть бути враховані лише при перевищенні обсягів оплати, наростаючим підсумком від місяця в якому вперше затверджено реєстр нормативів, над вартістю газу отриманого ТОВ «Ніжинтепломереж», починаючи з листопада 2014 року

Касовий метод щодо формування податкового кредиту застосовується саме по факту оплати, а факт оплати у ТОВ «Ніжинтепломережі», згідно Порядку № 217, за поставлений ПАТ НАК «Нафтогаз України» у грудні 2014 року газ також відбувся у грудні 2014 року.

Таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства є також висновок суду першої інстанції, що для застосування касового методу ТОВ «Ніжинтеломережі» для визначення як податкових зобов'язань з податку на додану вартість так і податкового кредиту за вказаним касовим способом, необхідною є наявність обов'язкових умов, а саме суб'єктного складу (фізичні особи, бюджетні установи, ЖЕКИ з одного боку та ТОВ «Ніжинтеломережі» з другого боку) та наявність операції з поставки товарів, робіт/ послуг, позивачу вказаними особами.

Таким чином, касовий метод щодо формування податкового кредиту по господарським взаємовідносинам з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не застосовується, оскільки не підпадає під визначення п. 187.10 ст. 187 ПК України, як за суб'єктним складом, так і за змістом господарської операції.

Крім того, за договорами поставки газу від 28.11.2013 № 1711/14-БО-39, від 28.11.2013 № 1710/14-ТЕ-39, від 11.12.2014 № 3157/15-ТЕ та від 11.12.2014 № 3158/15-БО-39 постачання газу здійснювалося не лише суб'єктам вказаним в п. 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України, а і іншим суб'єктам, не вказаним в даній нормі, тож відповідно до взаємовідносин ТОВ «Ніжинтепломережі» з такими суб'єктами застосовується правило «першої події».

Таким чином, доводи апелянта про завищення позивачем податкового кредиту у грудні 2014 року по господарським взаємовідносинам з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на загальну суму 2064935,00 грн., та у січні 2015 року на загальну суму 774348,12 грн., і як наслідок висновки щодо завищення бюджетного відшкодування з ПДВ, не враховують вимоги ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» та Порядку № 217, п. 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України (без врахування суб'єктного складу за договорами поставки газу).

Варто відмітити, що позивачем до податкового кредиту січня 2015 року задекларовані податкові накладні, отримані від ПАТ «Чернігівобленерго», згідно договору № 560 від 09.01.2004 на загальну суму 1375328,4 грн., в т.ч. ПДВ 229221,4 грн., а саме : №358/18 від 31.01.2015 на суму 1325352,56 грн. в т.ч. ПДВ 220892,09 грн. ( плата за перетікання активної електроенергії); № 531,18 від 31.01.2015року на суму 49975,85 грн., в т.ч. ПДВ 8329,31 грн.( плата за перетікання реактивної електроенергії).

Згідно банківських документів (платіжні доручення) в січні 2015 році проведено оплату за активну електроенергію на суму 556386,92 грн., в т.ч. ПДВ 92731,15 грн. за листопад 2014 року . За активну та реактивну електроенергію за січень 2015 року оплата коштів відсутня. (Дані види електроенергії використовуються для виробництва теплової енергії населенню, бюджетним установам та організаціям та іншим СГД).

Пунктом 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України не передбачено визначення дати виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за касовим методом при здійсненні таких поставок, а тому податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ при здійсненні операцій з постачання електроенергії визначається в загальновстановленому порядку.

Отже, посилання в апеляційній скарзі на завищення податкового кредиту у січні 2015 року на загальну суму 222 945,32 грн. по взаємовідносинам позивача з ПАТ «Чернігівобленерго» щодо постачання електричної енергії є такими, що суперечать приписам п. 187.10 cт. 187 Податкового кодексу України, оскільки поставка електричної енергії не є товаром, в зв'язку з постачанням якого можна застосовувати касовий метод, так як такий товар (електрична енергія) в п. 187.10 cт. 187 Податкового кодексу України не зазначено.

Стосовно взаємовідносин з ТОВ «СТІКС-ОІЛ», позивачем надано додаткові докази реальності здійснення господарської операції з даним товариством, а саме: договори на розробку проектної документації та виконання монтажних робіт з відповідними додатковими угодами до них; договір підряду; податкові накладні; розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової декларації; робочі проекти Книга 1; зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва технічного переоснащення ЦТП з встановленням станцій частотного регулювання на ЦТП; експертні звіти.

Слід відзначити, що до первинної документації, яка підтверджує спірну господарську операцію, апелянт не мав зауважень ні на час проведення перевірки, ні на час судового розгляду даної справи.

Таким чином, надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди (зокрема, податкових накладних) є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Також, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі № 826/14721/14 визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо складання акту від 05.08.2014 № 1785/26-59-22-12/32854638 «Про неможливість проведення позапланової виїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «СТІКС-ОІЛ» …» та зобов'язано вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію про результати проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «СТІКС-ОІЛ», результати якої оформленої вказаним актом (даний акт є одним із доводів апелянта щодо протиправності формування позивачем податкового кредиту).

При цьому, апеляційна інстанція не може розцінювати висновки актів перевірки стосовно контрагентів позивача в якості підстави та належного доказу для скасування спірних рішень, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підттримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Таким чином, надана сукупність первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платником ПДВ, що не заперечується в акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних як платником ПДВ є правомірною.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку про правомірність та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з його контрагентами

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.08.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 07.10.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.