Постанова № 52141995, 06.10.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р.Справа № 915/787/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Бендерук Є.О. за участю представників сторін: від позивача:не зявивсявід відповідача:ОСОБА_4 довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Ліски-М», м. Миколаїв на рішення господарського суду Миколаївської областівід13.07.2015 рокуу справі№ 915/787/15 (суддя: Олейняш Е.М.)за позовомОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м.Київ до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Ліски-М», м. Миколаїв простягнення 77724 грн. 25 коп.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м.Київ (далі «Позивач») звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Ліски-М», м. Миколаїв (далі «Відповідач») 77724 грн. 25 коп., яка складається з: 54396 грн. 33 коп. - заборгованості зі сплати лізингових платежів; 6067 грн. 67 коп. - пені; 354 грн. 49 коп. - 3 % річних; 7056 грн. 30 коп. - індексу інфляції; 8149 грн. 46 коп. - штрафу; 1700 грн. 00 коп. - додаткових витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.07.2015 року у справі № 915/787/15 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Ліски-М на користь позивача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд 54396,33 грн. - заборгованість зі сплати лізингових платежів, 1278,65 грн. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог: 6067, 67 грн. - пені; 354,49 грн. - 3 % річних; 7056, 30 грн. - індексу інфляції; 8149, 46 грн. - штрафу; 1700, 00 грн. - додаткових витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса відмовлено.

Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності частково заявлених вимог, які стосуються пені, 3% річних, інфляційних втрат та додаткових витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса, у звязку з тим, що заявлені до стягнення суми ґрунтуються, як вказує позивач, на невиконанні відповідачем умов Додаткової угоди № 1 до договору, яка в силу укладення між сторонами Додаткової угоди № 2 не діє.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу скасувати та постановити нове.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що протягом дії договору фінансового лізингу ним сплачувалися періодичні лізингові платежі, відповідач мав намір щодо викупу лізингового майна, платіжним дорученням перерахував 125129,48 грн. у відповідності до додаткової угоди №2 від 03 жовтня 2014року до договору №2083/10/13-В фінансового лізингу від 17 жовтня 2013року, що слугувало підставою для передачі права власності на предмет лізингу. Однак, остаточні розрахунки сторін договору відрізнялися. Скаржник стверджує, що при здійсненні розрахунків сторони повинні користуватися графіком внесення лізингових платежів, які зазначені у додатковій угоді №2 від 03 жовтня 2014року, розірвання якої належними чином позивачем не підтверджується та суду не надано.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача у судове засідання не зявився, поважність неявки не повідомив.

Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснена фіксація судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке підлягає зміні, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м.Київ, як лізингодавцем та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Ліски-М», м. Миколаїв, як лізингоодержувачем був укладений Договір фінансового лізингу № 2083/10/13-В з додатками (додаток №1 графік внесення лізингових платежів, додаток №2 специфікація, додаток №3 загальні умови договору фінансового лізингу, які є невідємними частинами даного договору), (далі договір).

Договором фінансового лізингу передбачено, що предметом лізингу є автомобіль FORD Focus, рік випуску 2013, загальна вартість (з ПДВ) 162690,00 грн. (п.п.3.1, 3.2, 3.3 п.3договору); загальна сума лізингових платежів на дату укладання цього договору складає 301410,15 грн. та може змінюватися відповідно до Загальних умов договору фінансового лізингу (п.п.8.1 п.8 договору); авансовий платіж, порядок проведення оплат здійснюються згідно з графіком внесення лізингових платежів додаток №1 до договору та ст.2 Загальних умов (п.п.8.2, 8.3 п.8 договору); сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов договору (п.п.8.4 п.8 договору); термін дії договору встановлений до повного виконання сторонами зобовязань за цим договором (п.10 договору).

З загальних умов договору фінансового лізингу (додаток №3 до договору № 2083/10/13-В від 17 жовтня 2013року) вбачається, що за умовами договору лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток 32 до договору), а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі,зазначені у графіку внесення лізингових платежів (додаток №1 до договору, далі «графік платежів»),а також інші платежі відповідно до умов даного договору (п.1.1 ст. 1); термін користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) становить 60 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (п.5 договору), але в будь-якому разі не може бути менше одного року.

Авансовий платіж оплачується лізингоодержувачем до передачі предмету лізингу по акту прийому-передачі у володіння та користування і є частиною компенсації вартості предмета лізингу. Оплата авансового платежу здійснюється не пізніше за дату, встановлену для його оплати відповідно до графи 2 графіку платежів, в сумі зазначеній у графі 6 графіка платежів. Після прийому-передачі предмета лізингу за актом у тимчасове володіння та користування лізингоодержувачем авансовий платіж зараховується сторонами, як лізинговий платіж (п.2.3 ст. 2 загальних умов договору фінансового лізингу).

Відповідно до п. 8.4 Договору сплата лізингових платежів проводиться в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов договору.

За п.2.6 ст.2 загальних умов договору фінансового лізингу, у разі вказівки в п.8.4 договору про застосування при визначені розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ, розміщеними на сайті: http://bank.gov.ua/control/uk/index), за наступною формулою:

Т = То х Кт / Ко, де

Т - поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях;

То - поточний лізинговий платіж, зазначений в Графі 6 Графіка платежів;

Ко - офіційний курс української гривні до долара США на дату укладання договору;

Кт - середньозважений курс української гривні до долара США на міжбанківському ринку, збільшений на 1 (один) відсоток (за офіційними даними НБУ на дату, що передує дню сплати лізингового платежу).

При цьому, якщо Кт, збільшений на 1 (один) відсоток, буде менше, ніж Ко, перерахунок не проводиться.

Для погашення вартості предмета лізингу відноситься сума, зазначена в Графі 4 Графіка платежів на відповідну дату. Різниця поточного лізингового платежу, розрахованого за правилами цього пункту Загальних умов, і суми, що відшкодовує вартість предмета лізингу, вважається комісією лізингодавця.

Згідно п.11.1 загальних умов договору фінансового лізингу, дія договору припиняється повним виконанням сторонами його умов, а також в інших випадках, передбачених договором та чинним законодавством.

Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір (відмовитися від нього) та вилучити предмет лізингу, коли лізиноодержувач, зокрема, не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і/або інший платіж, передбачений договором та прострочення оплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого Графіком платежів або Загальними умовами (п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 загальних умов договору фінансового лізингу).

Відповідно до п.11.8 ст.11 договору, вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови лізингодавця від цього договору (розірвання договору), лізингоодержувач зобовязаний протягом терміну, зазначеного в повідомлені про відмову від договору (його розірвання), сплатити лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів; витрати, понесені лізингодавцем, у звязку з виконанням цього договору (у тому числі, у звязку з вилученням предмету лізингу, транспортування, зберігання, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса, судові витрати, у звязку з оплатою юридичних послуг тощо).

Пунктом 13.1 ст.13 загальних умов договору фінансового лізингу, договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами (в тому числі, обовязкового підписання Сторонами всіх Додатків до Договору) і діє до повного виконання Сторонами зобовязань за Договором.

Відповідно до п.11.4 ст.14 загальних умов договору фінансового лізингу, у разі відмови лізиноодержувача від передачі (повернення Предмету лізингу лізингодавцю, лізингоодержувач має право самостійно вилучити Предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (утому числі, але не виключно, у беззаперчному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених втрат.

Всі додатки та додаткові угоди до Договору є його невідємними частинами лише у разі двостороннього підписання Сторонами, за винятком випадків, передбачених цими Загальними умовами (п.13.2 ст. 13 загальних умов договору фінансового лізингу).

07 листопада 2013 року, підписавши додаткову угоду №1 до договору №2083/10/13-В фінансового лізингу від 17 жовтня 2013року, змінивши додаток №1 до договору №2083/10/13-В фінансового лізингу від 17 жовтня 2013року.

Актом прийому-передачі лізингу до договору №2083/10/13-В фінансового лізингу від 17 жовтня 2013року лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв в якості предмету лізингу - автомобіль FORD Focus, рік випуску 2013.

03 жовтня 2014року сторонами підписана додаткова угода №2 до договору №2083/10/13-В фінансового лізингу від 17 жовтня 2013року, з встановленням нового графіку внесення лізингових платежів.

20.01.2015року позивачем складений лист-вимога на суму 18684,88 грн., яким, у звязку з існуванням за відповідачем станом на 20.01.2015 рік заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 16333,40 грн., позивач попередив відповідача, що у разі не оплати або не здійснення викупу, останній змушений буде звернутися до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Вимога залишена відповідачем без відповіді.

16.02.2015року позивачем складено повідомлення про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу, яке, згідно поштового повідомлення, направлено на адресу відповідача 17.02.2015року (а.с.30).

На підставі п.11.4 ст.11 загальних умов договору фінансового лізингу, позивач скориставшись своїм правом на повернення предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса від 07 квітня 2015року. За яким, згідно Закону України «Про нотаріат», дії нотаріуса склали вартість 1700,00 грн.

У подальшому, позивач звернувся, для виконання виконавчого напису нотаріуса, до виконавчої служби, постановою якої від 20.04.2015року було відкрито виконавче провадження (ВП №47271497), з зобовязанням боржника самостійно до 27.04.2015року повернути майно-автомобіль FORD Focus, рік випуску 2013.

Згідно акту повернення майна з фінансового лізингу від 24.04.2015року, підписаного обома сторонами договору фінансового лізингу, відповідач повернув автомобіль FORD Focus, рік випуску 2013.

За п.11.6 ст.11 загальних умов договору фінансового лізингу, зокрема, передача предмету лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю оформляється підписанням Сторонами акта повернення предмета лізингу.

Як стверджує позивач, до моменту повернення предмету лізингу відповідач повинен оплатити лізингодавцю лізингові платежі, які не були останнім оплачені, до сум яких входять, як предмет лізингу (вартість предмету лізингу), так і винагорода (комісія), наведені суми коригуються, відповідно до п.2.6 ст.2 загальних умов договору фінансового лізингу, по зазначеній у цьому пункті формулою, отримана таким підсумком сума є поточним лізинговим платежем, який підлягає оплаті в гривнях.

Розрахована таким чином сума поточних лізингових платежів, за встановлені позивачем періоди, стала підставою для звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, по

вному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, тому спірні відносини регулюються главою30 розділом 5 Господарського кодексу («ГК») України та главою 58 розділом 6 Цивільного кодексу («ЦК») України.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Згідно з приписами частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Матеріали справи свідчать, що лізингоодержувач не виконав зобовязань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Керуючись ч.2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п.8.3 додатку №3 до договору фінансового лізингу, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від договору; датою розірвання договору встановлена дата фактичної передачі предмета лізингу, що оформлюється актом повернення майна з фінансового лізингу. Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2015року предмет лізингу був повернутий лізингодавцю.

Частиною 2 ст.653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняється.

Згідно з ч.4 ст.653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобовязанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.11.8 ст.11 загальних умов договору фінансового лізингу, вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з договором.

На дату припинення договору відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу.

06.11.2014року лізингоодержувач перерахував на рахунок лізингодавця платіжним дорученням №1 125129,48 грн., з зазначенням платежу: оплата за автомобіль FORD Focus, згідно додаткової угоди №2 від 03.10.2014 року до договору №2083/10/13-В від 17.10.2013року.

Платіжним дорученням №521 від 13.11.2014року лізингодавець перерахував на розрахунковий рахунок лізингоодержувача суму у розімірі 117208,20 грн., як помилково перераховані кошти, згідно листа №866 від 11.11.2014року, платіжного доручення №1 від 06.11.2014року.

Звертаючись з позовною заявою, позивач вистроював свої вимоги та розрахунок стягуваної суми, зокрема, на додатковій угоді №1 від 07.11.2013року до договору №2083/10/13-В фінансового лізингу від 17.10.2013року (далі додаткова угода №1). Стверджує, що додаткова угода №1 є дійсною, з посиланням на те, що листом №865 від 11.11.2014року відповідач просив вважати недійсною додаткову угоду №2 від 03.10.2014року, яку позивач акцептував, що стало підставою для повернення відповідачу перерахованої грошової суми у розмірі 117208,20 грн., яка останнім була перерахована саме за графіком додаткової угоди №2 від 03.10.2014 року до договору, за мінусом лізингового платежу у розмірі 7921,28 грн., строк оплати якого настав 08.11.2014року.

Частина 1 ст. 627 ЦК України зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.2,3 ст. 214 Цивільного кодексу України, особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

З загальних умов договору фінансового лізингу, зокрема, з п.2.8, 2.14.1 ст. 2, п. 13.2 ст. 13, усі зміни, які Сторони забажали внести у договір фінансового лізингу, оформлюються шляхом підписання додаткових угод. Підписуючи додаткову угоду №2 від 03.10.2014 року до договору, Сторони своїми діями припинили дію додаткової угоди №1 від 07.11.2013 року.

Нормами діючого законодавства України не передбачено автоматичного відновлення припиненої угоди.

Належних доказів припинення додаткової угоди №2 від 03.10.2014року до договору та укладання нової додаткової угоди, яка тотожна додатковій угоді №1 від 07.11.2013року щодо графіку внесення лізингових платежів позивачем не надано.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Наслідком розірвання договору є відсутність у ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд» обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Ліски-М» і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Аналіз приписів ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що одностороння відмова позивача від Договору, можливість якої передбачена ч. 2 ст. 7 Закону, не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання Договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язання з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Згідно до розрахунку позовних вимог основна заборгованість нарахована за період з січня 2014 року по квітень 2015 року, датою розірвання договору є 24 квітня 2015 року, доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором щодо сплати помісячних лізингових платежів до моменту відмови позивача від Договору відповідачем не надано.

Виходячи з матеріалів та обставин справи, з урахуванням того, що по-перше, суми лізингових платежів ( предмет лізингу + винагорода(комісія)) при зміні графіків внесення лізингових платежів не змінювалися, по-друге, з приписів Господарського процесуального кодексу України, з яких вбачається, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у його постанові, - є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт (постанова Верховного Суду України від 29.10.2013 року у справі №7/5005/2240/2012), по-третє, право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, - є безпідставним, заборгованість за договором фінансового лізингу розраховується за п.2.6 ст.2 загальних умов договору фінансового лізингу без включення до формули такої складової частини, як вартість предмету лізингу.

Перевіривши розрахунок заборгованості, колегія суддів вважає, що за відповідачем існує заборгованість за договором фінансового лізингу на загальну суму 33909,03 грн. (складається з несплати комісії, з урахуванням п.2.6 ст.2 загальних умов договору фінансового лізингу щодо коригування курсу валют, за період до повернення предмету лізингу), яка підлягає задоволенню.

Оскільки матеріалами справи підтверджується існування заборгованості, то є підстави для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Положеннями статті 216 та частини першої статті 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України - є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать надані до суду документи, у відповідача перед позивачем виникли саме грошові зобовязання, які регулюються нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобовязання.

Відповідно до п.п.7.1.1, 7.1.2 п.7.1 ст.7 загальних умов договору фінансового лізингу, сторони обумовили штрафну договірну відповідальність у вигляді стягнення пені та 15% штрафу за прострочку договірного грошового зобовязання.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Окрім вище наведеного, застосовувати цей вид виключної відповідальності до відповідача можливо тільки у випадку наявності прострочки виконання грошового зобовязання за період, коли офіційно державою визначено про наявність інфляції за місячний термін (28 днів також є прострочкою).

Підпункт 1.12 п.1 пленуму постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначає, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок пені, 15% штрафу, 3% та інфляційних втрат, з урахуванням приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14, судова колегія приходить до висновку, що задоволенню підлягає сума пені у розмірі 3783,21 грн., штраф у розмірі 5086,36 грн., 3% річних у розмірі 220,83 грн., інфляційні втрати у заявленому розмірі у сумі 7056,3 грн., за прострочку виконання грошового зобовязання в період з січня 2014 року по квітень 2015 року. Іншу суму заявлених вимог колегія суддів вважає необґрунтованою та безпідставною.

Що стосується стягнення 1700,00 грн. витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса, то ця сума також підлягає задоволенню, адже, - є обґрунтованою та правомірною з урахуванням п.11.4, 11.8 ст.11 загальних умов договору фінансового лізингу.

Інші доводи апеляційної скарги не прийняті до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Ліски-М», м. Миколаїв задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 13.07.2015 року у справі № 915/787/15 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

«Позовні вимоги ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м.Київ до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Ліски-М, м. Миколаїв про стягнення 77724,25 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Ліски-М (АДРЕСА_1, 54038; код ЄДРПОУ 35066856) на користь ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд (проспект Оболонський, 35- А, оф. 301, м. Київ, 04205; код ЄДРПОУ 37859096) суму основного боргу у розмірі 33909,03 грн., пеню в розмірі 3783,21 грн., штраф у розмірі 5086,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 7056,30 грн., 3% річних у розмірі 220,83 грн., 1700,00 грн. витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса; витрати по сплаті судового збору за звернення з позовною заявою у сумі 1216,58 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Ліски-М, м. Миколаїв на користь ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд, м. Київ суми боргу у розмірі 20487,3 грн., пені у розмірі 2284,46 грн., штрафу у розмірі 3063,1 грн., 3% річних у розмірі 133,66 грн. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд (проспект Оболонський, 35- А, оф. 301, м. Київ, 04205; код ЄДРПОУ 37859096) на користь ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Ліски-М (АДРЕСА_1, 54038; код ЄДРПОУ 35066856) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 608,29 грн.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази, оформивши їх згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2015р.

Головуючий суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСМО; 1-ОАГС