Рішення № 52141177, 02.10.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2015р. Справа№ 914/2211/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства Банк Київська русь, м.Київ

до відповідача: Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України, Київська область м. Вишневе

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк», м. Київ

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 346 від 17.08.2015 року.

Від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 02.10.2015р.; ОСОБА_3 - представник за довіреністю від 02.10.2015р.

Від третьої особи: не зявився.

Від реєстраційної служби: ОСОБА_4 представник за посвідченням №130 від 11.07.2014 року.

На розгляд господарського суду Львівської області Публічним акціонерним товариством Банк Київська русь подано позов до Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Ухвалою від 10.07.2015 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 27.07.2015р.

Розгляд справи відкладався з причин, зазначених в ухвалі суду від 27.07.2015р. на 26.08.2015р.

10.08.2015р. до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх. 33587/15) про проведення судового засідання що призначене на 26.08.2015р. о 15 год. 00 хв. в режимі відеоконференції, яке просить провести з Київським апеляційним господарським судом.

Ухвалою суду від 25.08.2015р. клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.

26.08.2015р. судом винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладено розгляд справи на 07.09.2015р. та зобовязано реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції надати матеріали реєстраційної справи на нежитлову будівлю під літерою «А-2» загальною площею 254,70, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 214.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 07.09.2015р. розгляд справи відкладено на 24.09.2015 року.

У судовому засіданні 24.09.2015 року відповідачем надано суду Іпотечний договір від 30 червня 2015 року про передачу спірного майна в іпотеку ПАТ «Радикал Банк» (іпотекодержатель), посвідчений приватним нотаріусом Києво Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №913. Враховуючи цю обставину, відповідне клопотання відповідача ухвалою суду від 24.09.2015 року ПАТ «Радикал Банк» залучено у справу як третю особу, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 02.10.2015р. При цьому суд уповноважив відповідача, враховуючи строки розгляду справи, повідомити третю особу про час і місце наступного судового засідання, яке відбудеться 02.10.2015 року 0 11-00 год. в режимі відеоконференції в приміщенні Київського апеляційного господарського суду.

Відповідно підпункту 4.1.2. пункту 4.1. «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів» затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 12.12.2007р. № 1149 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів» нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Ухвалу господарського суду від 24.09.2015р. про залучення третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Радикал Банк» та відкладення розгляду справи на 02.10.2015р., в режимі відеоконференції в приміщенні Київського апеляційного господарського суду, надіслана третій особі 25.09.2015р., що свідчить відмітка на даній ухвалі (печатка про відправку даної ухвали суду). Та згідно, Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів (+5 днів), третя особа мала отримати дану ухвалу орієнтовно 30.09.2015р.

Відповідачем подано додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву (вх.№ 42152/15 від 02.10.2015р. ).

Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції на виконання ухвали суду надано засвідчені копії реєстраційної справи на нежитлову будівлю під літерою «А-2» загальною площею 254,70кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 214.(вх.№ 42156/15 від 02.10.2015р.

Позивачем подано до матеріалів справи докази надіслання позовної заяви з додатками третій особі та витяг з ЄДР на ПАТ «Радикальний Банк»(вх.№ 42170/15 від 02.10.2015р).

Судове засідання відбувається в режимі відеоконференції.

Представники відповідача просять призначити колегіальний розгляд справи та відкласти розгляд справи у звязку з необхідністю ознайомлення зі справою новими представниками відповідача та поданням нових доказів.

У судове засідання 02.10.2015 року третя особа не зявилася. Враховуючи закінчення строку розгляду справи, передбаченого статтею 69 ГПК України, невиконання відповідачем ухвали суду в частині повідомлення третьої особи про час і місце слухання справи, можливість отримання третьою особою ухвали суду про її участь у судовому засіданні 02.10.2015 року, позицію позивача у справі щодо зловживання відповідачем своїми процесуальними правами, оскільки про передачу спірного майна в іпотеку він знав з дня відкриття провадження у справі №914/2211/15, суд відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і продовжив її розгляд.

З тих же підстав суд відхилив клопотання про колегіальний розгляд справи, про відкладення розгляду справи у звязку з необхідністю ознайомлення зі справою новими представниками відповідача та поданням нових доказів, їх витребування судом без дотримання правил, передбачених статтею 38 ГПК України.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків (п.п.3.13., 3.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві, просить позовні вимоги задоволити повністю.

Представники відповідача проти заявлених позовних вимог заперечують з підстав зазначених у відзиві (вх. № 37346/15 від 07.09.2015р.) та додаткових пояснень до відзиву на позовну заяву (вх. № 42152/15 від 02.10.2015р.). Просять в позові відмовити повністю.

Відповідно до ст. 69 ГПК України суд обмежений строками розгляду справи.

У судовому засіданні 02.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані докази судом встановлено таке.

20 березня 2015 року ПАТ «Банк «Київська Русь» (за договором продавець) уклало з відповідачем Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України (за договором покупець) договір купівлі продажу нежитлової будівлі заг. площею 254,7 кв.м, що знаходиться за адресою Львівська обл., вул. Городоцька, 214, позначено літ. «А-2». Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №312.

Нежитлова будівля належить позивачу на праві власності відповідно до документів, які зазначені у п.2 цього договору. Будь яких сумнівів з цього приводу сторонами не висловлено та матеріалами справи не підтверджується.

Відповідно до п.4 договору продаж здійснено сторонами за 2 904 300,00 грн., що складає балансу вартість будівлі, шляхом відступлення права вимоги частини грошових коштів в сумі 2 904 300,00 грн. за договором №4683/х4 банківського вкладу (депозиту), укладеного 15.10.2002 року між сторонами у справі. Підписання договору свідчить про отримання грошових коштів продавцем (ПАТ «Банк «Київська Русь») та відсутність будь яких претензій фінансового характеру до покупця.

Відповідно до п.9 договору на момент підписання договору нежитлова будівля вільна. Продавець передав її покупцю до підписання договору, про що складено Акт прийому передачі нежитлової будівлі.

Матеріали справи містять Акт №1 прийому передачі об»єкту нерухомого майна нежитлової будівлі від 19 березня 2015 року. При цьому у п.1 цього акту йде посилання на договір купівлі продажу нерухомого майна від 19 березня 2015 року.

19.03.2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» на підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних.

Пунктом 1 цього рішення розпочато з 20 березня 2015 року процедуру виведення ПАТ «Банк «Київська Русь» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації до 19 червня 2015 року. Рішенням від 15.06.2015 року №116 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» по 19.07.2015 року.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ч.2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у звязку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Частиною 1 статті 36 цього Закону передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

Договір купівлі продажу нерухомого майна від 20 березня 2015 року зі сторони ПАТ «Банк «Київська Русь» підписаний керівником ОСОБА_7 А відповідно до рішення №61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь» призначено ОСОБА_8.

У пункті 2.5.2. постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) нечинними» зазначено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

З врахуванням наведеного вище, договір купівлі продажу нежитлової будівлі заг. площею 254,7 кв.м, що знаходиться за адресою Львівська обл., вул. Городоцька, 214, позначена літ. «А-2» від 20 березня 2015 року, укладений між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №312 є нікчемний в силу вказівки закону, а саме ч.3 статті 36 Закону України ««Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Доводи відповідача про необізнаність станом на дату укладення договору про факт запровадження у позивача з 20.03.2015р. тимчасової адміністрації відхиляються, оскільки ч.3 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить імперативні приписи щодо нікчемності таких угод.

Предметом позову є, зокрема застосування наслідків нікчемного правочину шляхом повернення в натурі у власність ПАТ «Банк «Київська Русь» нежитлової будівлі заг. площею 254,7 кв.м, що знаходиться за адресою Львівська обл., вул. Городоцька, 214, позначеної літ. «А-2».

Пунктом 2.5. постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) нечинними» передбачено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. Слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Пунктом 2.13 згаданої постанови пленуму вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису ч.1 статті 58 ГПК України, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК України) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис частини п'ятої статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обовязків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у звязку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина

перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Отже, вимога позивача про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом повернення в натурі у власність ПАТ «Банк «Київська Русь» нежитлової будівлі заг. площею 254,7 кв.м, що знаходиться за адресою Львівська обл., вул. Городоцька, 214, позначеної літ. «А-2» є правомірною і такою, що підлягає задоволенню.

Позивач також просить суд визнати за ПАТ «Банк «Київська Русь» право власності на нежитлову будівлю заг. площею 254,7 кв.м, що знаходиться за адресою Львівська обл., вул. Городоцька, 214, позначеної літ. «А-2».

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобовязальних відносинах.

Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобовязальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобовязального права (постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2014 р. у справі № 3-191гс14).

Наприклад, у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, установлені для зобовязальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. У разі якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою, власник майна може предявити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК (постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року у справі N 6-107цс12).

Отже, реституція є правовим наслідком недійсності правочину і cпособом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобовязального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору).

Постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) нечинними» у п.2.16. передбачено, що судове рішення про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає такій реєстрації, за позивачем (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (також правова позиція Вищого господарського суду України, зазначена у постанові від 11 серпня 2015 року у справі №922/3622/13).

А у постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з цього приводу конкретизовано, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Таким чином, з врахуванням наведеного вище, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання за ПАТ «Банк «Київська Русь» права власності на нежитлову будівлю заг. площею 254,7 кв.м, що знаходиться за адресою Львівська обл., вул. Городоцька, 214, позначеної літ. «А-2».

Також суд зазначає, що передача майна відповідачем (іпотекодавець) в іпотеку третій особі, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Радикал Банк» (іпотекодержатель) не порушує права останього у разі зміни власника спірного майна.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 23 цього ж Закону у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є

дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Також, згідно п.2.5. Іпотечного договору на період дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні Іпотекодавця, а саме відповідача. А згідно п.2.7. цього ж договору Іпотекодавець зберігає за собою право володіння, користування та розпорядження предметом іпотеки з урахуванням обмежень, встановлених цим договором та чинним законодавством України.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» (надалі Закон).

Відповідно до підпункту 1 та підпункту 2 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на момент звернення позивачем до суду за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат та позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п.2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Як зазначено в пункті 2.2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Оскільки, позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру: про повернення майна та визнання права власності, судовий збір підлягає стягненню від вартості майна, а саме: 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Отже, за подання позовної заяви до суду сплаті підлягав судовий збір в сумі 73 080,00 грн. (1 218,00 грн.*60, не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. ).

Відповідно статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 36 540,00 грн. покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 27, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Зобовязати Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України (08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 13; ідентифікаційний код 16307261) повернути в натурі у власність Публічному акціонерному товариству «Банк «Київська Русь» (04071, м. Київ, вулиця Хорива, будинок 11-А; ідентифікаційний код 242114088) нежитлову будівлю під літерою»А-2» загальною площею 254,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Львів, вул. Городоцька, будинок 214.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України (08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 13; ідентифікаційний код 16307261) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 36 540,00 грн. судового збору.

5. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.10.2015 року.

Суддя Коссак С.М.