Ухвала суду № 52133188, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/800/40540/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 липня 2013 рокута постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 рокуу справі№804/7536/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Юрпак» доЛівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Юрпак» (далі - ТОВ «Торгівельний дім «Юрпак», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004762203 від 24 жовтня 2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 липня 2013 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 29 квітня 2013 року №0001122290, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 17 квітня 2014 року у даній справі апеляційна скарга Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задоволена частково, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 липня 2013 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову.

Скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 29 квітня 2013 року №0001122290 в частині збільшення грошового зобов'язання за основним платежем 338333,33 грн. та штрафних санкцій 84583,33 грн. (усього 422916,66 грн.).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства з ТОВ «Лігран» за період з 1 лютого 2012 року по 30 червня 2012 року, з ТОВ «Ангстрем Континенталь» за період з 1 квітня 2012 року по 31 квітня 2012 року, з ТОВ «Шоковіта» за період з 1 вересня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 1 грудня 2012 року по 31 грудня 2012 року, з ТОВ «Ліга» за період з 1 січня 2012 року по 31 січня 2012 року, за результатами якої складено акт від 15 квітня 2013 року №1611/227/36094528, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги:

- статей 203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених правочинами;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.7, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 347433,33 грн.

Підставою для висновків в акті перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з його контрагентами (ТОВ «Лігран», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Шоковіта», ТОВ «Ліга»), з посиланням на акти перевірок останніх.

За результатами перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2013 року №0001122290, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 347433,33 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 86858,33 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що здійснена відповідачем в акті перевірки кваліфікація операцій є бездоказовою та суперечить даним первинних документів, які надані позивачем для перевірки, позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, відтак винесення контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Лігран», ТОВ «Ангстрем Континенталь» та ТОВ «Шоковіта» через відсутність належним чином оформлених первинних документів по цим фінансово-господарським взаємовідносинам. Разом з тим, дійшов висновку про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ліга», оскільки їх проведення підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ліга» за договором поставки від 4 січня 2012 року №04-01/09, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими, податковими та товарно-транспортні накладними. При укладенні договору сторонами досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних виписаних ТОВ «Ліга», а також реальне виконання сторонами, укладеного правочину.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення на суму 338333,33 грн. відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій позивача з ТОВ «Ліга». Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті невиїзної документальної позапланової перевірки цього контрагента, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Ліга», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди поставки товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне їх використання в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ТОВ «Ліга».

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання на суму 338333,33 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 84583,33 грн. є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак