Рішення № 52131048, 06.10.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 316/2976/14-ц

Провадження: № 22ц/778/4196/15

Головуючий у 1-й інстанції: Куценко М.О.

Суддя-доповідач: Осоцький І.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Осоцького І.І.,

Суддів: Панкеєва О.В.,

Кухаря С.В.,

При секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовомдо ПАТ «ВТБ Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, зазначивши, що 14.09.2012 року між ним та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено кредитний договір №R53413323130В, при укладанні якого позивача було введено в оману, а відповідач діяв з використанням нечесної підприємницької діяльності.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 травня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 7.1. кредитного договору від 14.09.2012 року №R53413323130В укладеного між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк».

ПАТ «ВТБ Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове про відмову у задоволені позову у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.

Частково задовольняючи позов, суд безпідставно застосував вимоги норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" до правовідносини між Банком та фізичною особою, яка була позичальником грошових коштів.

Судом встановлено, що 14.09.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ВТБ Банк" укладено кредитний договір № R53413323130В, згідно з пунктом 1.1. Договору Банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти в порядку і на умовах визначених в договорі, а Позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Банку Кредит, а також сплатити Проценти за користування кредитом, комісійну винагороду та інші платежі в порядок, на умовах та у строки, що встановлені цим договором.

Відповідно до п 7.1. оспорюваного Договору - у разі прострочення Позичальником зобов'язань з повернення Кредиту та/або сплати Процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами Договору Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов'язань за кожен день порушення виконання зобов'язань, включаючи день погашення.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на що посилався суд першої інстанції, - розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Однак преамбулою цього Закону передбачено, що ним врегульовано договірні правовідносини щодо відповідальності фізичних осіб-підприємців, до яких відповідач у справаі не відноситься.

Також неможливо погодиться, що умови п.7.1 кредитного договору порушують норми Закону України „Про захист прав споживачів", бо в цьому пункті передбачено умови відповідальності позичальника грошових коштів, тобто при добросовісному виконанні умов кредитного договору умови п.7.1 застосуванню не підлягають.

При цьому згідно до вимог норм ст.,ст. 627, 551 ЦК України сторони є вільними у виборі умов договору і можуть збільшити в договорі розмір неустойки. Доказів того, що волевиявлення позичальника при виборі таких умов відповідальності при невикоанні умов кредитного договору останнім не надано.

Враховуючи наведене, рішення суду у цій справі в частині часткового задоволення позову ОСОБА_4 про визнання недійсним пункт 7.1. кредитного договору від 14.09.2012 року підлягає скасуванню з ухваленням і у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4.

Керуючись ст., ст. 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» задовольнити.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 травня 2015 року у цій справі в частині часткового задоволення позову ОСОБА_4 про визнання недійсним пункт 7.1. кредитного договору від 14.09.2012 року №R53413323130В укладеного між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» скасувати і у цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишти без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: