Ухвала суду № 52129486, 21.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ К/800/45130/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.04.2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року

у справі № 806/1376/14

за позовом Приватного підприємства «Перша приватна клініка»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Перша приватна клініка» звернулось до суду з адміністративним позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.04.2014 року у справі № 806/1376/14, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року, позов задоволено. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 14.03.2014 року № 0000622201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Перша приватна клініка» щодо формування собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), їх використання в господарській діяльності та правильності формування податкового кредиту, та подальшого визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість з окремими платниками податків, доходів та витрат за період з 10.02.2011 року по 31.12.2013 року, відповідачем складено акт від 21.02.2014 року № 1123/22-01/34460520/0110, яким встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 169 863, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2014 року № 0000622201, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 179 186, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо включення позивачем до складу витрат, витрати, які не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставного висновку відповідача щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку під час здійснення спірних господарських операцій з контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судами встановлено, що підставою для донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу, що позивачем до складу витрат на придбання послуг від контрагентів -ТОВ «Рекламне джерело», ТОВ «Укрполіпак», ТОВ «Будексім», ПП ОСОБА_4, віднесено витрати, зв'язок яких з подальшим використанням у власній господарській діяльності підприємства та зв'язок з підготовкою, організацією, веденням діяльності підприємства, продажем послуг, перевіркою не встановлено. За таких обставин, податковим органом ставиться під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами: копіями договорів, додатками до договорів, специфікаціями до договорів, карткою-рахунком, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними, платіжними дорученнями. Матеріалами справи підтверджується використання послуг отриманих від контрагентів у власній господарській діяльності позивача.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах перевірок та звірок контрагентів по ланцюгу постачання, як на підставу визнання правочину недійсним, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.04.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року у справі № 806/1376/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук