Ухвала суду № 52129474, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2015 р. м. Київ К/800/56851/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Лосєва А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Продекспорт»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014

у справі №2а-1970/406/11

за позовом Приватного підприємства «Продекспорт»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Продекспорт» (далі по тексту - позивач, ПП «Продекспорт») звернулось до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач, Тернопільська ОДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.09.2010 №00007391602/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1608333,34 грн. (за основним платежем - 1106666,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 501666,67 грн.).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 адміністративний позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Продекспорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Будінжиніринг-Компані» та ТОВ «Будівельна фірма «Класік Констракшн» за період з 01.04.2010 по 31.05.2010, за результатами якої складено акт від 22.09.2010 №8929/16-02/30047671.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 №00007391602/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1608333,34 грн. (за основним платежем - 1106666,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 501666,67 грн.).

На думку податкового органу, договори укладені між ПП «Продекспорт» та ТОВ «Будінжиніринг компані», ТОВ «Будівельна фірма «Класік Констракшн» є фіктивними та такими, що укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на ухилення від сплати податків, оскільки в ТОВ «Будінжиніринг компані» та ТОВ «Будівельна фірма «Класік Констракшн» відсутні матеріальні та трудові ресурси для здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт.

При цьому, податковий орган виходив з того, що господарські операції не підтверджуються фактичними обставинами їх виконання, а лише оформлені відповідними фінансово-господарськими документами, без фактичного виконання робіт та надання послуг. Також, на підставі інформації баз даних ДПА України, податковим органом зроблено висновок про відсутність підприємств за фактичною та юридичною адресами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ПП «Продекспорт» не було доведено реальності вчинення господарських операцій з ТОВ «Будінжиніринг компані» та ТОВ «Будівельна фірма «Класік Констракшн», тому позивач не мав права формувати податковий кредит на підставці накладних виписаних на його адресу зазначеними контрагентами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, даний Закон визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Як встановлено судом, 01.04.2010 та 01.05.2010 відповідно ПП «Продекспорт» були укладені договори з ТОВ «Будінжиніринг-Компані» та ТОВ «Будівельна фірма «Класік Констракшн» для проведення будівельно ремонтних та оздоблювальних робіт в дев'ятиповерховому житловому будинку з вбудованим торговим центром, що розташований за адресою м. Тернопіль вул. 15 квітня, вул. Братів Бойчуків та для проведення будівельно ремонтних та оздоблювальних робіт за адресою м. Тернопіль, вул. Кривоноса 2б.

На виконання умов договорів підрядниками були виконані всі необхідні будівельно ремонті роботи, що підтверджується актами (типова форма №КБ-2В) за квітень-травень 2010 року. Також, у зв'язку з виконаними роботами та їх частковою оплатою, підрядниками були видані позивачу податкові накладні.

Відповідність вказаних документів в частині їх складання вимогам податкового та фінансового законодавства, в тому числі п. 12 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, підтверджується висновком судово-економічної експертизи №420 від 05.08.2011, проведеної в межах розгляду справи. Фактичне виконання ремонтних та оздоблюваних робіт визнано представником відповідача, тому відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України дана обставина не потребує доказування.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Будінжиніринг-Компані» та ТОВ «Будівельна фірма «Класік Констракшн» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Судом також встановлено, що ТОВ «Будінжиніринг-Компані» та ТОВ «Будівельна фірма «Класік Констракшн» на час здійснення господарських операцій з позивачем, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, подавали податкову звітність в податкові органи і так далі.

Крім того, судом вірно зазначено, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 №00007391602/0 є неправомірним та необґрунтованим.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Продекспорт» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014 скасувати та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.10.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)А.М. Лосєв