Ухвала суду № 52118476, 28.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10753/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Плохотнюк К.Г.. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого: судді Білич І.М.

суддів: Волошина В.М., Поліщук Н.В.

при секретарі: Гречка Т.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Виговська Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", треті особи : Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_6 про визнання окремих положень кредитного договору недійсним.

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звертаючись в жовтні 2014 року з зазначеним вище позовом обґрунтовувала свої вимоги тим, що 27.12.2007 року між нею та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено кредитний договір. Цільовим використанням кредиту відповідно до п. 2 частини № 1 зазначеного договору були споживчі цілі. Укладений договір є договором споживчого кредитування, правовідносини за яким регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Посилаючись на те, що пп., пп. 4.1.1., 4.1.2., 4.1.З договору є такими що порушують рівність сторін договору та свідчать про застосування нечесної підприємницької діяльності, просила визнати їх недійсними та виключити з умов договору з моменту його укладення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач в особі свого представника подала апеляційну скаргу, де ставила питання про скасування рішення суду та постановлення нового про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу (вказуючи на помилковість висловленого прохання щодо відмови у задоволенні вимог при постановленні нового рішення) та просила суд її задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи не визнали подану апеляційну скаргу, заперечувала проти її задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив з їх недоведеності вказуючи при цьому на те, що відповідно до ст. 19 Закону України " Про захист прав споживачів", нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством, як прояв недобросовісної конкуренції, або будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінки споживача стосовно придбання продукції.

Правила зазначеної статті містять перелік обставин за умови яких має місце здійснення підприємницької практики такої, що вводить в оману та є агресивною.

Зазначаючи, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження його посилань, що кредитний договір, а саме оспорювані ним окремі його умови були прийняті позичальником та укладено договір внаслідок здійснення кредитором нечесної підприємницької практики та наявність в підприємницькій практиці агресії, суд відмовив у задоволенні позову.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У апеляційній скарзі апелянт вказував, що суд не врахував те, що змістом пункту 4 договору відповідач ( банк) передбачив потрійне стягнення з позивача неустойки: пені та штрафів, за одне і те саме прострочення виконання боргових зобов'язань, що суперечить принципам розумності, достатності та змісту ст.ст. 623, 624 ЦК України. У той час як згідно ч. 1 ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначаючи при цьому також що банк скористався юридичною необізнаністю позивача, вніс в умови антиконституційні, а отже недійсні пункти, і тому повинен нести всю повноту відповідальності за порушення.

Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не узгоджуються з діючими нормами законодавства та матеріалами справи.

Так, у п. 4 договору укладеного між сторонами по справі сторонами була обумовлена відповідальність позичальника ( позивача) за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань.

- п. 4.1.1. за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум;

- п. 4.1.2 за прострочення виконання боргових зобов'язань понад 15 календарних днів, позичальник, крім пені передбаченої п. 4.1.1. цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0, 01 % від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 25, 00 гривень;

- п. 4.1.3 за прострочення виконання боргових зобов'язань понад 30 календарних днів, позичальник, крім пені та штрафу, передбачених п. 4.1.1., 4.1.2. цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0, 02 % від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 50, 00 гривень.

Зазначені пункти договору за своїм змістом не суперечать діючим нормам ЦК України і повністю узгоджуються з положеннями ст. 549 ЦК, якою визначено види забезпечення виконання зобов'язань у цивільному праві. І в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором - ст. 611 ЦК. Сторони при укладенні договору узгодили між собою умови договору в тому числі передбачили і відповідальність за порушення або неналежне виконання умов договору.

Крім того, вказуючи на несправедливість умов договору, апелянт ( позивач ) не надала до суду доказів ( вимоги банку, розрахунку, тощо) на підтвердження своїх вимог, а саме, що у разі невиконання взятих зобов'язань по кредитному договору, вона у відповідності до положень п. 4 цього договору буде сплачувати непропорційну суму компенсації ( понад п'ятдесят відсотків вартості продукції). Що б давало можливість суду з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визнати положення кредитного договору викладені в п.п. .4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 - несправедливими.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: