Ухвала суду № 52092223, 06.10.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/339/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2069/2015

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У. Ю.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря: Яковин М.Я.,

з участю: представників апелянта ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5, відповідачки -

ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9, третя особа Орган опіки та піклування Тлумацької районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на рішення Тлумацького районного суду від 30 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 пред'явила до ОСОБА_6, ОСОБА_5, неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9, третя особа Орган опіки та піклування Тлумацької районної державної адміністрації вищезазначений позов, обґрунтовуючи його тим, що у 2008 році після реєстрації ОСОБА_6 та її дітей у належному їй домоволодіння по АДРЕСА_1, останні почали ображати її, псувати речі та погрожувати насильством, а також незаконно провели реконструкції будинку. Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідачі відмовляються знятися з реєстрації в належному їй домоволодінні, просила з урахуванням зміни позовних вимог усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Тлумацького районного суду від 30 липня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 належним їй житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 з даного житлового будинку. Також постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 60,90 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом не дано належної оцінки лікарняній довідці, з якої вбачається, що вона з 2008 року 7 разів перебувала у лікарні, двічі з яких у зв'язку із переломом ноги, який був отриманий із вини відповідачів. Крім того, судом не було враховано, що вона зверталась до суду з позовом в порядку ст. ст. 386, 391 ЦК України, оскільки відповідачка не впускає її у будинок та створює перешкоди у розпорядженні їй належним майном. Зокрема, зазначає, що відповідачі знесли вбиральню, яка знаходилася на подвір'ї, чим спричинили їй незручності у користуванні нею, побудували гараж та здійснили реконструкцію будинку без будь-яких дозвільних документів. Крім того, судом не було прийнято до уваги того, що відповідач ОСОБА_6 постійно влаштовувала скандали, порушуючи правила співжиття, в результаті чого вона змушена була тричі звертатися до правоохоронних органів. Посилаючись на те, що відповідачі обмежують її у здійсненні права власності та фізичними знущаннями намагаються змусити оформити даний будинок на них, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На дане рішення суду ОСОБА_5 також подав апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що його виселення в даному випадку можливо лише у відповідності до ст. 116 ЖК України, оскільки він є членом сім'ї позивача. При цьому, зазначає апелянт, оскільки жодної антигромадської поведінки стосовно позивача він не вчиняв і будь-яких заходів громадського впливу до нього не застосовувалось, тому, на його думку, немає підстав для його виселення. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з наведених вище мотивів, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 заперечили.

ОСОБА_5 свою апеляційну скаргу підтримав, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив. Аналогічну позицію висловила й ОСОБА_6 та її представник.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до висновку, що правових підстав для виселення відповідачки та її неповнолітніх дітей із належного їй житлового будинку по АДРЕСА_1 немає, оскільки при їх вселенні у даний будинок було дотримано встановлений законом порядок, зокрема була отримана письмова згода ОСОБА_2 Також суд першої інстанції вважав, що оскільки ОСОБА_5 у житловому будинку не був зареєстрований, і згоди на його вселення власник жилого будинку не давала, а тому є підстави для його виселення з спірного домоволодіння. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується на підставі наступного.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернулась до суду із вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним їй домоволодінням шляхом виселення.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Права власника житлового будинку квартири визначені ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Коло членів сім'ї власника житла, правовий статус яких визначається даною статтею, є аналогічним членам сім'ї наймача, які визначені ч. 2 ст. 64 ЖК. До них належать дружина (чоловік) наймача, діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Порядок виселення громадян регулюється ст.157 ЖК України, із змісту якої вбачається, що членів сім'ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України.

Виселення згідно із ч.1 статті 116 ЖК України може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Виселення винних на вимогу власника або інших зацікавлених осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Отже, для застосування названої норми закону необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 на праві власності за заповітом належить ОСОБА_2 (т.1, а.с.4). 19.11.2002 року ОСОБА_6, яка являється онукою позивача ОСОБА_2, разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_9, а в подальшому, 10.05.2011 року і неповнолітній ОСОБА_8 були в якості членів сім'ї ОСОБА_2 вселені у встановленому законом порядку та зареєстровані в даному будинку, що підтверджується копією будинкової книги (т.1, а.с.16-17). З'ясовано також, що з моменту реєстрації відповідачки з дітьми і до осені 2014 року позивач ОСОБА_2 не заперечувала проти їх проживання в даному будинку та не пред'являла вимог про усунення перешкод та вселення у спірний будинок. При цьому, посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на її звернення до правоохоронних органів, не можуть бути прийняті до уваги як доказ систематичного порушення правил співжиття ОСОБА_6, оскільки у висновку Тлумацького РВ УМВС не міститься відомостей про те, що ОСОБА_6 умисно вчиняла щодо позивачки неправомірні дії, які порушують правила співжиття та унеможливлюють проживання з нею у спірному будинку (т.1, а.с.130, 131). Ніяких заходів профілактичного характеру правоохоронними органами до ОСОБА_6 не застосовувалось.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення ОСОБА_6 та її неповнолітніх дітей, оскільки він відповідає зібраним по справі доказам та нормам матеріального права.

Що ж стосується висновку суду про виселення ОСОБА_5 із вищезазначеного домоволодіння, колегія суддів зауважує наступне.

Статтею 156 ЖК України встановлено, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Судом першої інстанції встановлено, що власник згаданого вище будинку згоди на постійне проживання ОСОБА_5 та на його реєстрацію не давала. З'ясовано також, що відповідач ОСОБА_5 зберігає право постійного користування іншим жилим приміщенням у тому ж населеному пункті - АДРЕСА_1

За наведених обставин, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_5 не являвся членом сім'ї власника будинку - ОСОБА_2 і не вів з нею спільне господарство, у нього не виникло право постійного користування спірним жилим будинком, яке б підлягало захисту.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів його сім'ї та інших осіб.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права власності та розпорядження своїм майном. Такою перешкодою у здійсненні позивачкою права власності на майно є, зокрема, відмова відповідача від її пропозиції виселитись із спірного житла, яке необхідне для її особистого проживання. Зазначене порушення може бути усунуте шляхом захисту права власника у суді у формі виселення відповідача із спірного житлового будинку без надання іншого житла. Отже, суд першої інстанції правильно задовольнив вимогу ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_5, оскільки така вимога ґрунтується на нормах права, передбачених главами 28 і 29 ЦК України. Аналогічна позиція висловлена в ухвалах ВССУ, зокрема в ухвалі ВССУ від 04 травня 2011 року в справі №6-9245 св 11.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянтів висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування ухваленого в даній справі рішення немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.218, 307, 308, 313, 314, 315, 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відхилити, а рішення Тлумацького районного суду від 30 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко