Ухвала суду № 52084088, 06.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4297/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач:Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

06 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Твич" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Твич" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Своїм рішенням суд, зокрема, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20 жовтня 2014 року № 0004442201.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 22 вересня 2015 року головуючим суддею було зобов'язано позивача надати додаткові документи на підтвердження його позиції, у зв'язку з чим розгляд справи було перенесено на 06 жовтня 2015 року ухвалою про продовження строку розгляду справи.

Клопотанням позивача, поданим 01 жовтня 2015 року до канцелярії суду, долучено до справи витребувані матеріали, що будуть описані нижче.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 19 вересня 2014 року по 29 вересня 2014 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Твич" (код ЄДРПОУ 39118195) з питань взаємовідносин з ТОВ "Шапаш" (код ЄДРПОУ 38308719) за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 06 жовтня 2014 року №2436/26-53-22-01-21-39118195, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2014 року на суму 1 630 928,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 20 жовтня 2014 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0004442201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 038 660,00 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Твич" зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності 03 березня 2014 року, перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві. Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість.

До видів діяльності ТОВ "Твич" за КВЕД відноситься: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Судом першої інстанції встановлено, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "Шапаш".

Зокрема, у 01 ківтня 2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ "Шапаш" укладено договір поставки № 27, згідно з яким продавець продає товар, а покупець зобов'язується оплатити даний товар на умовах даного договору. Перелік товару, його кількість, ціна визначаються в додатках (накладних) до цього договору.

Товар передається покупцю на складі продавця, якщо сторони не передбачили інше в додатках до договору.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору поставки від 01 січня 2014 року № 27, сторони погодили, що доставка товару зі складу продавця на склад покупця в період з 01 квітня 2014 року по 06 квітня 2014 року включно, здійснюється силами та засобами продавця.

Як вбачається з акту перевірки позивача та апеляційної скарги, податковий орган посилається на акт № 446/26-53-22-01-15/38308719 від 29 серпня 2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Шапаш» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Віва Трейдінг» та ТОВ «Лед-Тек» за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року.

Суму податку на додану вартість, сплачену по вказаним правовідносинам, позивач включив до складу податкового кредиту, відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість. Кошти, сплачені ТОВ "Твич", позивач включив до складу валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за відповідний період.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача мав статус платника ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПКУ при здійснені оподатковуваних операцій та був зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі наступних первинних документів: видаткових накладних на товар, податкових накладних та платіжних доручень щодо оплати придбаного товару.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, позивач надав договір між ТОВ "Твич" та ТОВ "Агентство екологічних дослідень" від 07 квітня 2014 року № 01/04/14 О щодо оренди обладнання: устаткування та технічні засоби, необхідні для організації роботи магазину оптової та роздрібної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

В своїй апеляційній скарзі відповідач описує безтоварність операцій контрагента позивача - ТОВ «Шапаш», по суті розглядуваних правовідносин ТОВ "Твич" та ТОВ «Шапаш» лише зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження транспортування та фактичної передачі товару, а саме: товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товару.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи встановлено, що переміщення товару за договором № 27 від 01 квітня 2014 року здійснювалося в межах однієї будівлі між складами, оскільки і ТОВ "Твич", в ТОВ "Шапаш" орендували нежилі приміщення за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 6 Б «Б».

На підтвердження чого позивачем надано договір від 24 березня 2014 року № 24/03/14-Т, укладений ТОВ "Твич" з ТОВ "Корвет-ТМ" щодо оренди нежилої площі, на 1-му поверсі торгового центру за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 6 Б, Б', загальною площею 150,00 кв. м., з яких: 20,00 кв. м. - під офіс, 30,00 кв. м. - під склад, 100,00 кв. м. - для здійснення торгівельної діяльності.

Крім того, позивач надав договір від 25 вересня 2012 року № 25/09/12, укладений ТОВ "Шапаш" з ТОВ "Корвет-ТМ" щодо оренди нежилої площі, на 1-му поверсі торгового центру за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 6 Б, Б', загальною площею 500,00 кв. м., з яких: 400,00 кв. м. - під розміщення торгівельного залу, 30,00 кв. м. - під складські приміщення.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що переміщення товару за договором № 27 здійснювалося в межах однієї будівлі між складами ТОВ "Твич" та ТОВ "Шапаш".

Додаткового на вимогу головуючого суддів позивачем до матеріалів справи долучено Договір оренди № 25/09/12 від 25 вересня 2012 року, який було укладено між ТОВ «КОРВЕТ-ТМ» та ТОВ «ШАПАШ». З метою з'ясування точної інформації щодо розміру площі, яка в період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року перебувала в орендному користуванні у ТОВ «ШАПАШ», позивач надав лист ТОВ «КОРВЕТ-ТМ» за вихідним номером 25-09/1 від 25 вересня 2015 року, в якому звернувся з проханням про надання доказів, що підтверджують факт перебування ТОВ «ШАПАШ» в період з 01 ШАПАШ 2014 року 30 ШАПАШ 2014 року на нежилих площах за адресою м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, № 6 (літери Б, Б'), що перебувають у власності ТОВ «КОРВЕТ-ТМ». У відповідь на свій лист позивач отримав від ТОВ «КОРВЕТ-ТМ» лист за вих. № б/н від 28 вересня 2015 року, в додатках до кого були копії наступних документів: Угода № 2/1 від 01 квітня 2014 року про зміни та доповнення до Договору оренди № 25/09/12 від 25 вересня 2014 року; Угода № 3 від 06 квітня 2014 року про зміни та доповнення до Договору оренди № 25/09/12 від 25 вересня 2014 року; Акт № ОУ-0000021 від 30 квітня року; податкова накладна № 26 від 30 квітня 2014 року.

Відповідні документи підтверджують той факт, що у користуванні ТОВ «ШАПАШ» перебувала наступна площа: у період з 01 квітня 2014 року по 06 квітня 2014 року включно: загальна площа 11 410,1 кв.м., з яких 6 520,00 кв.м. - під розміщення торгівельного залу; 180,00 кв.м. - під розміщення офісних приміщень; 370,00 кв.м під складські приміщення; 4 240,1 кв.м. - під розміщення торгівельних та технологічних приміщень; 100,00 кв.м. - для розміщення кафе.

У період з 07 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року включно: 1 340,00 кв.м., які використовувались під розміщення торгівельних, технологічних приміщень та приміщень складу.

Окрім того, додатковим підтвердженням перебування вищевказаної площі в орендному користуванні ТОВ «ШАПАШ» є надані ТОВ «КОРВЕТ-ТМ» податкова накладна та акт здачі-приймання робіт (наданих послуг).

Також, ТОВ «КОРВЕТ-ТМ» надало позивачу в орендне користування на підставі Договору оренди № 24/03/14-Т від 24 березня 2014 року нежилу площу: у період з 01 квітня 2014 року по 06 квітня 2014 року включно: загальна площа 150,00 кв.м., з яких: 20,00 (двадцять) кв.м. - під офіс; 30,00 (тридцять) кв.м. - під склад; 100,00 (сто) кв.м. - для здійснення торгівельної діяльності.

У період з 07 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року включно: загальна площа 9 920,1 кв.м., з яких: 100,00 кв.м. - під офіс; 200,00 кв.м. - під склад; 3 000,1 кв.м. - під розміщення торгівельних та технологічних приміщень; 100,00 кв.м. - для розміщення кафе; 6 520,00 кв.м. - під розміщення торгівельного залу.

Варто звернути увагу також і на ту обставину, що поставки товару від ТОВ «ШАПАШ» до ТОВ «ТВИЧ» за Договором поставки № 27 від 01 квітня 2014 року почалися з 07 квітня 2014 року. Тобто, до 07 квітня 2014 року поставки за Договором поставки № 27 від 01 квітня 2014 року не здійснювались, тому у ТОВ «ТВИЧ» не було необхідності мати в наявності дуже велику площу під здійснення своєї господарської діяльності.

Також слід зазначити, що у відповідності до пункту 1 Наказу № 5 від 07 квітня 2014 року позивач створив бригаду з приймання товару НА СКЛАД за договорами поставок та/або купівлі-продажу у наступному складі: ОСОБА_3 - завідувач складу; ОСОБА_4 -заступник завідувача складу; ОСОБА_5 - заступник завідувача складу; ОСОБА_6 - заступник завідувача складу. У відповідності до п.2. відповідного Наказу встановлено, що прийом товару на склад оформляється актами приймання.

Окрім того, в матеріалах справи наявна Додаткова угода до Договору поставки № 27 від 01 квітня 2014 року, якою сторони визначили уповноважених осіб на підписання документів (видаткові, товарно-транспортні накладні та інші супровідні до вантажу документи) при отриманні та відгрузці товарно-матеріальних цінностей зі сторони ТОВ «ШАПАШ» - ОСОБА_7 або ОСОБА_8, а зі сторони позивача - ОСОБА_3 або ОСОБА_9 При цьому, уповноважені особи позивача на підписання видаткових накладних, мали право їх підписувати лише після складання та підписання вищевказаною бригадою приймальних актів (п.5 Наказу № 5 від 07 квітня 2014 року).

З огляду на викладене та з метою додаткового підтвердження реальності здійснення операцій за Договором поставки № 27 позивач долучив до матеріалів справи акти приймання, на підставі яких поставлений товар за вищевказаним договором поставки приймався на склад.

Позивач також на вимогу суду долучив до матеріалів справи копії довіреностей на отримання товару за Договором поставки № 27.

Крім того, судом встановлено, що переміщення придбаного за Договором поставки № 27 товару відбувалось між складами в межах однієї будівлі електроштабелерами, електричними погружчиками, гідравлічними горизонтальними приц.ємк., які перебували в орендному користуванні ТОВ «ТВИЧ» на підставі Договору оренди обладнання № 01/04/14 О від 07 квітня 2014 року, укладеного з ТОВ «АГЕНТСТВО КОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ».

Слід також наголосити, що згідно вибірки поставленого товару за вищевказаним договором такий товар в подальшому був реалізований позивачем кінцевим споживачам. Відповідна вибірка додатково підтверджує, що товар дійсно поставлявся позивачу, оскільки в подальшому такий товар був реалізований кінцевим споживачам, про що свідчать копії фіскальних чеків.

Також, з метою додаткового підтвердження тієї обставини, що позивач займається торгівельною діяльністю, є надані копії реєстраційних посвідчень (виданих ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) на 47 реєстраторів розрахункових операцій, через які проходили розрахункові операції за умови продажу позивачем кінцевому споживачу товару.

Оскільки зобов'язання за договором поставки, укладеного між позивачем та ТОВ "Шапаш", мали реальний характер - отримані товари використано позивачем у його власній господарській діяльності, оплачені покупцем, факт передачі надання товарів, сплати грошей, а також відсутність взаємних претензій між сторонами договору свідчить про те, що укладення цих правочинів відповідало волі сторін.

Як зазначалося вище, відповідачем було здійснено посилання на Акт № 446/26-53-22-01-15/38308719 від 29 серпня 2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Шапаш» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Віва Трейдінг» та ТОВ «Лед-Тек» за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року, яким встановлено відсутність факту реальності господарських операцій підприємства з контрагентом та порушення підприємством податкової дисципліни.

Опираючись на інформацію, наведену в такому акті про неможливість проведення зустрічної звірки, податковий орган оскаржуваним Актом перевірки визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з контрагентом, такими, що не здійснювалися, а лише оформлювалися.

Проте, з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема, статей 219, 220, 221, 224, 228, 234 ЦК України, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. В матеріалах справи жодних допустимих доказів на підтвердження недійсності право чинів не міститься.

При цьому, жодних первинних документів безпосередньо по господарським взаємовідносинам позивача із контрагентом, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

В матеріалах справи не міститься жодних вироків щодо посадових осіб позивача чи його контрагентів щодо ухиляння від сплати податків та зборів бо будь-яких інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так само як і на платника податків не покладається обов'язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану

Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, відображених у отриманих від третьої особи податкових накладних, було здійснено ним на підставі вчиненого правочину, реальність якого доведено в судовому засіданні та у відповідності до вимог діючого законодавства, а суми ПДВ підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із ТОВ "Шапаш" в зазначений період, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.