Ухвала суду № 52083948, 13.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6279/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2010 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.

при секретарі Ломановій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 та Чай Україна» до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 та Чай Україна» (далі позивач, ТОВ «ОСОБА_3 та Чай Україна») звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ в Соломянському районі) №000062308/0 від 18.01.2010р., № 000062308/1 від 26.03.2010р., №000061705/1 від 26.03.2010р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва від 26.03.10 року № 0000061705/1.В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник ДПІ в Соломянському районі подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що зявилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки ДПІ в Соломянському районі фактично оскаржує рішення суду тільки в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва від 26.03.10 року № 0000061705/1, враховуючи те, що позивачем вказане рішення не оскаржено, апеляційна інстанція не знаходить за необхідне аналізувати правомірність прийнятого судом рішення в частині відмовлених позовних вимог, перевіряючи їх законність і обгрунтоаність у порядку ч.1 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку TOB «ОСОБА_4 та Чай Україна», за результатами якої складено Акт про результати планової виїзної перевірки TOB «ОСОБА_3 та Чай Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2009р., валютного законодавства за період з 11.05.2007р. по 30.06.09р. від 30.12.2009 року №18766/23-08/35123442 (далі акт перевірки).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0000061705/0 від 18 січня 2010 року про сплату податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 361738,50грн.

- податкове повідомлення-рішення № 000062308/0 від 18 січня 2010 року про сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13302грн., з яких 8868грн. основного платежу та 4434 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами апеляційного оскарження зазначених податкових повідомлень рішень скаргу позивача було частково задоволено, податкове повідомлення-рішення № 0000061705/0 від 18 січня 2010 року скасовано.

На підставі рішення про результати розгляду скарги та акту перевірки відповідачем прийнято 26.03.10 року податкове повідомлення - рішення № 0000061705/1, яким позивачу визначено податкові зобов'язання зі сплати 35443,92грн. податку з доходів фізичних осіб, з яких 11814,64грн. основного платежу та 23629,28грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Прийняття зазначених рішень мотивовано висновками акту перевірки про порушення відповідачем п.5.9, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2007 року на загальну суму 8868 грн. та п. 7.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб.

Зокрема, актом перевірки встановлено, що відповідно до контракту від 28.06.2007р.на підприємстві TOB «ОСОБА_4 кава та чай України» на підставі дозволу на працевлаштування №20247 від 14.09.2007р., (продовжений до 14.09.2009р.), працював громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_6.

Перевіркою було встановлено заниження сум податку з доходів внаслідок застосування ставки податку 15% доходів, нарахованих (сплачених) на користь вищезазначеного нерезидента, зокрема, застосування ставки податку 15% до інших доходів (оплата харчування в закладах громадського харчування, витрати на послуги таксі, витрати на паливно-мастильні матеріали для власного автомобіля), відшкодованих згідно авансових звітів працівника-іноземця ОСОБА_6 на загальну суму 62073,20грн. (у т.ч. 2007р.- 15077,87грн., 2008р.- 46995,33 грн.).

Відповідач вважає, що оподаткування доходів зазначеної особи повинно було здійснюватися за ставкою, встановленою п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування доходів громадян".

Тому, застосування до вказаних вище осіб ставки оподаткування доходів, встановленої до громадян, що мають статус резидента що призвело до заниження податкових зобов'язань позивача.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що суд не вбачає наявності в діях позивача ознак порушення вимог податкового законодавства, а відтак і підстав для донарахування йому податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб. Тому суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення є необгрунтоване та прийняте відповідачем з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі Закон № 889) (п. 2.1 ст. 2) встановлено, що платниками податку з доходів фізичних осіб є нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Згідно з підпунктом 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону № 889 доходи з джерелом їх походження з України, які нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Пунктом 1.13 статті 1 Закону № 889 визначено, що оподаткування - це порядок, пов'язаний з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб.

Згідно із роз'ясненнями, наданими на запит ДПА України ОСОБА_7 юстиції України листом від 12.04.2007 р. N 20-35-59, з правової точки зору поняття "правила (порядок) оподаткування" і "ставки оподаткування" не є тотожними, оскільки відносяться до різних галузей права: "правила (порядок)" відносяться до категорії процесуального права і визначають послідовність виконання певних процедур, а "ставки" відносяться до категорії матеріального права, оскільки визначають частку від конкретного матеріального об'єкта.

Отже, такими "особливостями, визначеними окремими нормами цього Закону" для нерезидентів є ставки оподаткування, встановлені п. 7.3 ст. 7 Закону № 889.

Тобто, спеціально встановленою ставкою для оподаткування будь - яких доходів з джерелом їх походження з території України, нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб - нерезидентів, є ставка пункту 7.3 статті 7 (за виключенням доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 (проценти, дивіденди роялті), до яких застосовуються ставки п. 7.1 та п. 7.2 ст. 7 Закону N 889.

Ставка п. 7.3 ст. 7 Закону N 889 застосовується також і до оподаткування інвестиційних прибутків, одержуваних нерезидентами з джерел з України.

При цьому слід враховувати, що відповідно до п. 21.1 ст. 21 Закону N 889, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми такого міжнародного договору стосовно суб'єктів, які підпадають під його дію.

Відповідно до п.п.9.11.3 п.9.3 ст.9 цього Закону, якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Податковий агент оподатковує доходи, нараховані (виплачувані) нерезидентам (крім процентів, дивідендів та роялті), в т. ч. заробітну плату, плату за фрахт, орендну плату тощо за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону № 889, якщо відповідно до ст. 21 Закону № 889, інше не передбачено міжнародним договором.

Як вбачається з належним чином засвідченої копії паспорту, свідоцтва про шлюб, копій сторінок паспорту з відбитками печатки прикордонної служби України та дозволу на працевлаштування у ОСОБА_6 наявний статус іноземного громадянина.

Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено різні ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, тому визначення країни, резидентом якої є фізична особа, є основним для вирішення питання щодо ставок та порядку оподаткування доходів фізичних осіб.

Стаття "Резидент", яка є обов'язковою для всіх міжнародних договорів, визначає резиденцію як державу, в якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, та як державу, яка накладає необмежене податкове зобов'язання - "повну податкову відповідальність" - на цю особу за її всесвітнім доходом, тобто за усіма доходами із усіх джерел, включаючи і закордонні.

Резиденція визначається за внутрішнім законодавством, і тільки якщо інша країна претендує на резиденцію особи, тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення резиденції тільки в одній країні).

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону N 889 встановлено, що з метою оподаткування нерезидентом вважається фізична особа, яка не є резидентом. Фізична особа - резидент відповідно до цього підпункту - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Згідно з Цивільним кодексом України (ст. 29) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно із ст. 3 Закону України від 11.12.2003 р. N 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон N 1382-IV) вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати. Місцем проживання фізичної особи Законом N 1382-IV визначено адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (тобто більше 183 днів у календарному році). Відповідно до ст. 6 Закону N 1382-IV іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. При цьому згідно зі ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла та внесенням цих даних у реєстраційний облік, що здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Також пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону N 889 передбачено, що у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

При цьому відповідно до ст. 1 Закону N 889-IV податковий (звітний) період - це проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Податковий (звітний) рік розпочинається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року. Враховуючи те, що у платників податку (як резидентів, так і нерезидентів) оподатковуваним доходом є будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з Законом N 889-IV, нарахований (виплачений) на його користь протягом звітного податкового періоду, а також наведені норми Закону N 1382-IV, статус резидента України визначається в межах звітного податкового (календарного) року.

З матеріалів справи вбачається перебування ОСОБА_6 на теріторії України протягом більш ніж 183 днів на рік, наявність членів сімї на Україні, працевлаштування на Україні.

Таким чином працівник позивача ОСОБА_6 в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»є резидентом України.

З податкового періоду (місяця), в якому пред'явлено повідомлення, і до закінчення звітного податкового року оподаткування доходів іноземця провадиться відповідно до правил, установлених Законом N 889-IV, та за ставками, встановленими пунктами 7.1, 7.2 та 7.4 ст. 7 цього Закону. В іноземців, які не виявили бажання визначити себе резидентами України, доходи з джерелом походження з України оподатковуються за ставкою, встановленою п. 7.3 ст. 7 Закону N 889-IV.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо безпідствності посилання відповідача про недотримання фізичною особою-іноземцем вимог Наказу ДПА України від 05.10.04 № 581 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу" та зазначає.

Наказом ДПА України від 05.10.2004 р. N 581 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" для забезпечення виконання норм Закону впорядковано діяльність працедавців щодо працевлаштування іноземців та осіб без громадянства і затверджено примірні форми Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення резидентського статусу фізичною особою - іноземцем.

Повідомлення (довідка), передбачена наказом N 581, має видаватися податковим органом у разі документального підтвердження іноземцем наявних в нього підстав для набуття статусу резидента України (в даному випадку проживання в Україні понад 183 дні протягом календарного року). З податкового періоду (місяця), в якому видано вказане повідомлення (довідка), іноземець набуває статусу резидента України і доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата) оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону.

Згідно з ОСОБА_7 юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24 за результатами правового аналізу наказу ДПАУ від 05.10.2004 № 581 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обов'язковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у зв'язку з чим та відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 p. N 731, на державну реєстрацію не подаються.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

З огляду на вище зазначене в діях позивача відсутні ознаки порушення вимог податкового законодавства, через що податкове повідомлення-рішення № 0000061705/1 від 26 березня 2010 року не відповідає вимогам закону, та підлягає скасуванню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 20 грудня 2010 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: А.Б.Парінов

ОСОБА_8

Повний текст рішення виготовлений 20 грудня 2010 року.