Рішення № 5208037, 28.04.2009, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2009 р.Справа № 2/18-357 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

За позовом Фермерського господарства "ЛАН-2005" с. Гаї-Розтоцькі, Зборівського району, Тернопільської області.

до відповідачів:

1) Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Тернопільської області вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль.

2) Акціонерного комерційного "Промислово-фінансового банку" вул. Дмитрівська, 18/24, м. Київ.

про cтягнення 43 101 грн. 80 коп. заборгованості та штрафних санкцій.

За участю представників сторін:

позивача: Гамалевич О.Д. - довіреність №41 від 02.03.2009р.

1-го відповідача: Парубій І.М. - довіреність №792/12-12 від 16.03.2009р.

2-го відповідача:

Суть справи: Позивач не представив доказів направлення сторонам заяви №31 від 14.04.2009р. про збільшення позовних вимог, тому господарський суд не приймає збільшення позовних вимог на суму 10617 грн. 53 коп.

Позивач просить стягнути 43 101 грн. 80 коп., із них: 39 188 грн. 62коп. - заборгованість за період з 01.02.2008р. по 23.02.2009р. плати за зберігання обладнання, згідно умов договору відповідального зберігання майна від 05.12.2006р.; 3 335 грн. 68 коп. - пеня за неналежне виконання грошових зобов'язань за період з 06.08.2008р. по 23.02.2009р.; 577 грн. 50 коп. - річних за користування коштами з 01.03.2008р. по 01.02.2009р.

Перший відповідач позов не визнає (лист №794/12-12 від 16.03.2009р.), посилаючись на те, що договір на зберігання майна з позивачем він не укладав, плату за зберігання повинен платити той, хто заключив договір на зберігання.

Другий відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що договір з позивачем він розірвав, підтверджуючи даний факт листом №06-2837-000191 від 30.11.07р. Тому з даного часу не повинен платити за зберігання майна.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, і приймаючи до уваги, що:

1) В судовому засіданні перед розглядом справи представникам сторін розяснено їх права і обовязки, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

2) 05.12.2006р. між АК "Промислово-фінансовий банк" та Фермерським господарством "ЛАН-2005" був заключний договір відповідального зберігання майна

У виконання умов даного договору поклажодавець (банк) передав позивачеві (зберігачу) майно, що підтверджено підписаним представниками сторін актом прийому передачі майна від 05.12.2006р.

Відтак, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою з дня підписання сторонами акту прийому-передачі майна на зберігання (ст. 937 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.1 договору від 05.12.2006р. сторони передбачили оплату за зберігання майна в розмірі 3000 грн. в місяць.

Позивач стверджує, що відповідач за період з 01.02.2008р. по 23.02.2009р. заборгував йому за надані послуги по зберіганню майна 36000 грн.

Відповідач не представив доказів виконання вимог договірних зобов'язань. Тому з врахуванням ст. 33 Господарського процесуального кодексу України слід вважати, що на час винесення даного рішення за відповідачем перед позивачем рахується борг в сумі 36000 грн., що є порушенням ст.ст. 526, 611, 625, 936 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України.

При таких обставинах позовні вимоги позивача в частині стягнення 36 000 грн. слід визнати обґрунтованими і вони підлягають задоволенню.

3) При розгляді справи враховувалось:

а) п. 6.1 договору від 05.12.2006р. передбачено, що всі питання, що виникають при використанні цього договору повинні вирішуватись шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди, спір вирішується в порядку встановленому чинним законодавством. Ніякі зміни в договорі не можуть бути внесені без письмової згоди сторін (п. 7.2 договору).

Отже, в вищезазначених пунктах договору, сторони передбачили, що умови договору можуть бути змінені по згоді сторін.

В п. 8.1 договору зазначено, що договір може бути розірвано кожною із сторін достроково, з попередженням другої сторони за один місяць.

Отже п. 6.1, 7.2 договору протирічать п. 8.1 договору. Адже, розірвання договору це зміна в договорі.

При таких обставинах невідомо, що мали на увазі представники сторін, заключаючи договір зберігання.

Тим паче, що на лист АК "Промислово-фінансового банку" №06-2837-000191 від 30.11.2007р. фермерське господарство (лист від 07.04.2008р.) повідомило, що одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається.

Таким чином, із наданих в суд документів неможливо встановити, чи договорились сторони чи ні, відносно права розірвати договір в односторонньому порядку.

б) Тим паче, що такі умови договору для договору зберігання є неістотними, так-як зберігач зобовязаний зберігати річ до предявлення поклажодавцем вимоги про її повернення. (ст. 938 Цивільного кодексу України), як при припиненні дії договору (закінченні строку зберігання або дострокового розірвання договору), так і за першою вимогою поклажодавця (п. 5.3 договору). Якщо поклажодавець не забрав майно, то він зобовязаний внести плату за весь фактичний час його зберігання (ст.ст. 946, 948 Цивільного кодексу України):

АК "Промислово-фінансовий банк" не надав доказів, що він звертався до позивача з вимогою повернути йому взяте на збереження майно.

А позивач стверджує, що після одержання від банку листа від 30.11.2007р. банк не звертався до нього з вимогою про повернення (передачу) майна по акту приймання-передачі.

Тому з врахуванням ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати, що позивач на час винесення даного рішення зберігає майно, передане банком для зберігання.

в) В п. 1.1 договору сторони зазначають, що зберігач приймає на відповідальне безвідплатне зберігання обладнання.

П. 4.1 договору сторони погодили, що за роботу за зберігання банк щомісячно перераховує 3000 грн.

Отже в договорі знову протиріччя.

При таких обставинах, суд виходить із того, що перерахувавши господарству плату за зберігання майна з грудня 2006р. по січень 2008р. в сумі 39000 грн. банк тим самим підтвердив факт заключення договору зберігання за плату.

г) В договорі відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. не зазначено місце зберігання майна і хто власник даного майна. Однак поскільки в акті прийому-передачі майна від 05.12.2006р. конкретизовано яке майно передано на зберігання (яке, скільки, рік випуску) і дане майно зберігається позивачем в належному стані (так-як банк не предявив до позивача ніяких вимог відносно неналежного зберігання). То суд вважає, що між сторонами заключений і виконується належний договір зберігання.

д) Банк не довів, що державна виконавча служба (відповідач по справі) сплатив позивачеві послуги за зберігання. Та і представник державної виконавчої служби пояснив, що коштів на оплату послуг у нього немає і не було.

Тим паче, що 16.05.2006р. зберігачем майна було призначено начальника служби безпеки АК "Промислово-фінансовий банк" Ільєнка Ю.М.

Однак, банк звернувся до державної виконавчої служби з проханням призначити зберігачем майна іншу особу. Директор фермерського господарства Шеліга Ю.І. надав згоду на зберігання майна. В звязку з чим Шелігу Ю.І. призначили зберігачем описаного і арештованого майна (постанова від 04.12.2006р. "Паро призначення зберігачем майна").

Отже, зберігачем майна відповідними органами призначено Шелігу Ю.І.

Останній і підписав як договір відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. так і акт прийому-передачі даного майна від 05.12.2006р. тільки від імені юридичної особи фермерського господарства "ЛАН-2005", в якому він є директором.

Отже, АК "Промислово-фінансовий банк", підписавши вищезазначені документи, тим самим погодився, що зберігачем арештованого майна буде фермерське господарство "ЛАН-2005".

А відтак і за зберігання (проведені роботи по зберіганню) майна банк повинен сплатити фермерському господарству узгоджену ним плату (за виконану роботу по збереженню) в сумі 3000 грн. щомісяця.

4) Згідно ст. 199 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного кодексу України за період з березня місяця 2008р. по лютий місяць 2009р. відповідач повинен сплатити позивачеві втрати від інфляційних процесів в сумі 3 188 грн. 62 коп. та 577грн. 50коп. - річних за користування коштами з 01.03.2008р. по 01.02.2009р.

5) Згідно ст. 1 Закону України №543/96 ВР від 22.11.1996р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В заключному між сторонами договорі зберігання відсутня відповідальність за несвоєчасне перерахування коштів, тому в частині стягнення пені в сумі 3 335 грн. 68коп. позов задоволенню не підлягає.

6) Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України видатки по держмиту в сумі 397 грн. 66 коп. слід покласти на відповідача. Решта на позивача.

7) Відповідно до ст. 44, 47-1 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, повязані з розглядом даної справи в сумі 118 грн. покласти на відповідача.

Керуючись вищезазначеним, ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1) Стягнути з Акціонерного комерційного "Промислово-фінансового банку" вул.Дмитрівська, 18/24, м. Київ (ідент. код 25292831):

- на користь Фермерського господарства "ЛАН-2005" с. Гаї-Розтоцькі, Зборівського району, Тернопільської області (ідент. код 32147256) суму 36 000 грн. плати за зберігання обладнання, 3 188 грн. 62коп. втрат від інфляційних процесів; 577 грн. 50коп. річних, 397 грн. 66 коп. в повернення сплаченого державного мита та 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

2) В решті частині позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення «28»квітня 2009 року через місцевий господарський суд.

Суддя