Ухвала суду № 52079781, 01.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року м. Київ К/800/36288/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е. Степашка О.І. Федорова М.О.секретаря судового засідання Мартиненко Г. В.

представник позивача Решодько І. М.

представник відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське зерносховище» до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївське зерносховище» (далі - ТОВ «Миколаївське зерносховище») звернулось до суду з позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі -Жовтнева ОДПІ) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року позов ТОВ «Миколаївське зерносховище» задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року апеляційну скаргу Жовтневої ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Жовтнева ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «Миколаївське зерносховище» у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Жовтневою ОДПІ проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ «Миколаївське зерносховище» з податку на прибуток за звітний податковий період 2013 року. За результатами перевірки складено акт №100/22-36328597 від 28 березня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.141.2 ст.141 ПК України, було завищено р.06.3.1 «проценти, що включаються до витрат з урахуванням обмежень, встановлених п.141.2 ст.141 ПК України і, як наслідок завищено р.06.3 «Фінансові витрати відповідно до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України у декларації з податку на прибуток за 2013 рік у сумі 6821615, 00грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000042200, яким позивачу встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 6821615, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Миколаївське зерносховище» в межах своєї господарської діяльності використовувало кредитні кошти від кредитора ATS Agribusiness Investments LTD за 3 (трьома) договорами:

- кредитний договір №NZ-1/09 від 10 квітня 2009 року;

- договір позики №1/MZ від 01 жовтня 2009 року;

- кредитний договір №2/NZ від 14 липня 2010 року.

Оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 951 бухгалтерського обліку, підтверджується, що за користування кредитними коштами у 2013 році було нараховано проценти в загальній сумі 6821615, 00 грн.

У відповідності до вимог п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як слідує з положень п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, повязані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Судами встановлено, що 19 лютого 2014 року позивач подав до податкового органу декларацію з податку на прибуток за 2013 рік.

У вказаній декларації у р.06.3 «Фінансові витрати відповідно до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України» позивач задекларував суму 6821615, 00 грн. та вказав цю ж суму, як в тому числі і у р.06.3.1 «проценти, що включаються до витрат з урахуванням обмежень, встановлених п.141.2 ст.141 ПК України».

Як вбачається з матеріалів справи позиція відповідача фактично полягає в тому, що позивач не мав права декларувати витрати у р.06.3.1, оскільки в р.03.2 додатку ІД «Інші доходи» до декларації у нього відсутні проценти від розміщення власних активів.

Відповідно до приписів п.141.2 ст.141 ПК України, для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50% оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в камеральній перевірці, в даному випадку, підлягала вся податкова звітність суцільним порядком, а тому, відповідач при проведені цієї перевірки не був позбавлений права та можливості перевірити також й податкові декларації з податку на прибуток за І-ІІІ квартали 2013 ріку, та встановити, що р.06.3.1 позивачем не заповнювався, а р.06.3 заповнювався з наростаючим підсумком, що склав за 2013 рік саме суму 6821615, 00грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 03 квітня 2014 року, у відповідності до ст.50 ПК України, було подано уточнюючу декларацію, в якій останнє фактично виправило свою технічну помилку (т.б. уточнююча декларація подана без заповненого рядка 06.3.1).

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, про протиправність та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000042200 від 15 квітня 2014 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ «Миколаївське зерносховище».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров