Ухвала суду № 52079711, 01.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/36363/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Бовкуну В.В.,

за участю представника позивача Жаворонкової Г.С., представника відповідача Варченко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 по справі № 2а-3408/11/2070

за позовом Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, позовні вимоги Державного підприємства скасувати податкові повідомлення - рішення від 10.09.2010 № 0000260841/0, № 0000270841/0 та наступні в часі податкові повідомлення-рішення, прийняті у порядку адміністративного оскарження через дріб 1, 2, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 437 613,88 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 2 330 219,00 грн., - задоволені.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Підприємства відмовити.

Враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на його правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ по правовим відносинам з ТОВ "Метспецсплав" та ПП "Пілот" по податковим деклараціям з ПДВ за квітень та травень 2010 року, за підсумками якої складено акт від 30.08.2010 № 3223/41-018/14315629 та встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР), що призвело до завищення суми податкового кредиту та бюджетного відшкодування за травень та червень 2010 року.

У ході зазначеної перевірки посадові особи контролюючого органу, з урахуванням інформації наданої Алчевською ОДПІ та ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, дійшли висновку про нікчемність укладених угод позивача з ТОВ "Метспецсплав" та ПП "Пілот", оскільки постачальники останніх (2-га ланка) не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи, тощо), що свідчить про фактично проведені транзитні фінансові потоки, які спрямовані лише на отримання податкової вигоди, та про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже укладені угоди на постачання продукції виробничого призначення між позивачем та ТОВ "Метспецсплав" та ПП "Пілот"є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту та його подальшого бюджетного відшкодування. Крім того, постачальники контрагентів позивача (ПП "Ресурси", ПП "Лідер Опт Торг") не подають звітність до контролюючого органу (звітність не визнана як податкова) та не сплачують податків до бюджету, що було виявлено шляхом автоматизованого співставлення за допомогою "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" та що, на думку Державної податкової інспекції, також виключає право позивача на формування податкового кредиту по господарським відносинам з ТОВ "Метспецсплав" та ПП "Пілот".

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкових правопорушень не підтверджено.

У п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

А за визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальність виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами, сплату Підприємством коштів за поставлений товар, подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (видаткові та податкові накладні, приходні ордери, перепустки на ввезення товарно - матеріальних цінностей).

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами ТОВ "Метспецсплав" та ПП "Пілот", судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності як у контрагентів так і їх постачальників, не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від факту подання контрагентами позивача (2-га та наступні ланки) податкової звітності до контролюючого органу чи від сплати ними сум податку до бюджету. Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі ж якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню чи по сплаті податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 по справі № 2а-3408/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко