Ухвала суду № 52079295, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року м. Київ К/800/2712/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області, в якому просила: скасувати рішення відповідача від 15 червня 2013 року № 1597 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати поштового відправлення заяви про призначення пенсії - з 19 березня 2013 року; стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працювала фармацевтом: з 13 лютого 1996 року по 24 травня 1997 року в СП АОЗТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», з 03 серпня 1998 року по 03 січня 2001 року в ЗАТ Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», з 08 червня 2002 року по 20 березня 2013 року в аптеці ТОВ «Боліс».

16 березня 2013 року ОСОБА_4 поштою направила до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області заяву про призначення пенсії за вислугу років з пакетом документів, яку пенсійний орган отримав 21 березня 2013 року.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області від 15 червня 2013 року № 1597 ОСОБА_4 відмовлено у призначені пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я з тих підстав, що періоди роботи позивача з 13 лютого 1996 року по 24 травня 1997 року, з 03 серпня 1998 року по 03 січня 2001 року та з 08 червня 2002 року по 20 березня 2013 року не можуть бути зараховані до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років як медичному працівнику охорони здоров'я, оскільки відсутні акредитаційні сертифікати закладів, де працював позивач.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки підстав для зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років періодів роботи в СП АОЗТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», ЗАТ Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» та аптеці ТОВ «Боліс», які офіційно не набули статусу закладів охорони здоров'я на підставі державної акредитації, немає.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту населення при наявності спеціального стажу роботи від 25 років до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року за №909, згідно з розділом 2 якого до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.

При цьому, в примітці 2 до вказаного Переліку також зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Статтею 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Відповідно до частини другої цієї статті заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

Відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), державна акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.

Таким чином, підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Враховуючи наведене, до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується робота в закладах охорони здоров'я, які офіційно набули такого статусу на підставі державної акредитації.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, ДКП «Аптека № 599», яке є філією СП АОЗТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», ЗАТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» та аптека ТОВ «Боліс», в яких працювала ОСОБА_4 у періоди з 13 лютого 1996 року по 24 травня 1997 року, з 03 серпня 1998 року по 03 січня 2001 року та з 08 червня 2002 року по 20 березня 2013 року відповідно, не проходили державну акредитацію, а тому, враховуючи положення наведених вище норм законодавства, вони не мають офіційного визнання статусу закладу охорони здоров'я.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що робота позивача в цих закладах не може бути зарахована до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин була висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2013 року у справі №21-241а13.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало