Ухвала суду № 52078989, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Київ К/800/21046/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Калашнікової О.В.,

Горбатюк С.А.,

Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держземагентства в Одеській області про визнання протиправною відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Головного управління (далі ГУ) Держземагентства в Одеській області , в якому просив: визнати протиправною відмову відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачу для ведення фермерського господарства на території Глибоківської сільської ради, Татарбунарського району, Одеської області; зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачу для ведення фермерського господарства на території Глибоківської сільської ради, Татарбунарського району, Одеської області, у розмірі середньої земельної частки (паю), що складаються з земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,4389 га та земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 3,0005 га.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що є підстави для скасування судових рішень та закриття провадження у справі з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що У 1993 році позивачем було створено селянське (фермерське) господарство.

Рішенням Глибоківської сільської ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області від 15 червня 1993 року позивач отримав у постійне користування земельну ділянку площею 3,005 га.

Після отримання Державного акту на право постійного користування вказаною землею від 26 січня 1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №8, позивачем було зареєстровано селянське (фермерське) господарство ОСОБА_4 (ідентифікаційний код 22513272).

20 вересня 2011 року позивач звернувся до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення загальною площею 4,44 га для передачі безоплатно у приватну власність для ведення фермерського господарства на території с. Глибоке Татарбунарського району Одеської області. До заяви були додані: позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтованими розмірами, копія паспорту та ідентифікаційного коду.

07 листопада 2011 року Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області прийнято розпорядження №425/А-2011, згідно пп.1.1 п.1 якого, надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області загальною площею 4,44 га, в тому числі ріллі - 4,44 га, із земель, розпорядження якими здійснює райдержадміністрація (землі сільськогосподарського призначення).

29 травня 2012 року між ФОП ОСОБА_5 (виконавець) та ОСОБА_4 (замовник) укладено договір №Г-ІІ-256 на виконання землевпорядних робіт, предметом якого було розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства, розташованих на території Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, в терміни, передбачені календарним планом робіт, прикладеним до договору.

На виконання вказаного договору, згідно завдання на виконання робіт від 29 травня 2012 року, ФОП ОСОБА_5 було виконано проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачу для ведення фермерського господарства на території Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

У зв'язку із набранням 07 грудня 2012 року чинності ст. 50 Закону України «Про землеустрій», у редакції закону України від 02 жовтня 2012 року №5395-VI у 2013 році землевпорядником ФОП ОСОБА_6 проект землеустрою був відкоригований, відповідно до вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій» та отримано наступні документи: довідку відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області про кількісні характеристики земельної ділянки, розділення земель між власниками і користувача (за даними форми 6-зем) від 19 лютого 2013 року №24-8-05/367; довідку відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області про інформацію щодо переліку обмежень у використанні земельної ділянки від 27 листопада 2013 року №3-ІІ-3; висновок відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 27 листопада 2013 року №127.

27 грудня 2013 року ним було отримано: Витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, Глибоківська сільська рада (за межами населеного пункту) для ведення фермерського господарства, площею 1, 4389 га; Витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, Глибоківська сільська рада (за межами населеного пункту) для ведення фермерського господарства, площею 3, 0005 га; акти прийому-передачі межових знаків на зберігання від 18 березня 2014 року на земельні ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

14 квітня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до ГУ Держземагентства в Одеській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства на території Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області та передачі земельних ділянок у власність.

Листом №19-15-0.9-3342/2-14 від 25 квітня 2014 року ГУ Держземагентства в Одеській області було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач приймаючи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність гр. ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, діяв у межах та відповідно до наданих йому повноважень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами ч.3 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Судами встановлено, що 15 червня 1993 року рішенням Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області позивач отримав у постійне користування земельну ділянку площею 3,005 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 26 січня 1994 року, зареєстрованого в Книзі державних актів на право постійного користування землею №8

Згідно ч.4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 ст. 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно ч.2 ст. 121 Земельного кодексу України розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14 квітня 2014 року позивач звернувся до ГУ Держземагентства в Одеській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 4,44 га (3,005 га - із земель, наданих в постійне користування ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, який зареєстрований в Книзі державних актів на право постійного користування за 8 від 26.01.1994 року; 1, 4389 га - із земель, не наданих у власність і не наданих у користування, що перебувають за межами населених пантів Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області) у власність ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства на території Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області та передачі земельних ділянок у власність.

Згідно визначених статтею 122 Земельного кодексу України повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Головне управління Держземагентства України в Одеській області, затвердженого наказом Держземагентства України №10 від 06 липня 2012 року, відповідач є територіальним органом державного агентства земельних ресурсів України та йому підпорядковане.

Пунктом 4.32 вказаного Положення передбачено, що відповідач, серед іншого, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Судами встановлено, що ГУ Держземагентства в Одеській області листом №19-15-0.9-3342/2-14 від 25 квітня 2014 року було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4, посилаючись на те, що позивач уже скористався своїм правом на одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації із земель державної власності, отримавши у постійне користування одну земельну ділянку площею 3,005 га.

Відповідно до вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що повторна передача безоплатно у власність громадянам земельних ділянок державної власності неможлива у зв'язку з обмеженнями, закріпленими нормою ч.4 ст.116 Земельного кодексу України.

Доводи касаційної скарги з приводу того, що земельна ділянка площею 3,005 га, яка у 1993 році була надана позивачеві у постійне користування не може вважатися такою, яка належить йому на праві власності, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

З 1 січня 2002 року набув чинності новий Земельний кодекс України, від 25 жовтня 2002 року. Згідно з цим Кодексом громадяни та юридичні особи приватного права можуть отримувати земельні ділянки у власність або в оренду.

Пунктом 6 Перехідних положень передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст..224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 -залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: