Ухвала суду № 52078705, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2015 р. м. Київ К/800/59200/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ліпського Д.В., Швеця В.В.розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Центрального відділу Державної виконавчої служби України Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови ВП №39410971 від 23.07.2013 про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання ОСОБА_4 вимоги УПФУ у м. Чернігові № ф-1724 від 04.06.2013 про стягнення боргу в сумі 1194,03 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Центрального відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП №39410971 від 23.07.2013. Стягнуто з Державного бюджету України (р/р 31216206784002, отримувач: УК у м. Чернігові, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУ ДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592) на користь ОСОБА_4 (ідент. номер НОМЕР_1) 182,70 грн. судового збору, сплаченого за квитанцією № 59/105 від 17.06.2014.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, третя особа звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, відмовивши у задоволені позову.

Позивач та відповідач письмових заперечень або доповнень, на вказану касаційну скаргу, до Вищого адміністративного суду України не надали.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 04.06.2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернігові відносно ОСОБА_4 було винесено вимогу про сплату боргу № ф-1724 в сумі 1194,03 грн.

22.07.2013 на адресу Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції вказана вимога надійшла для примусового виконання.

23.07.2014 державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Гончаровим О.О. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 39410971.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій зазначили, що станом на час пред'явлення вимоги для примусового виконання в Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові були відсутні повноваження щодо стягнення недоїмки по сплаті єдиного внеску, а тому і вимога про сплату недоїмки від 04.06.2013 року, на момент її надходження до виконавчої служби, не мала статусу виконавчого документу і підстав, для порушення по ній примусового виконавчого провадження не було.

З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується, та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Згідно з пунктом п'ятим частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України (у відповідній редакції) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, встановлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини першої та третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів (ч.2 вказаного положення).

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року (далі - Закон 606) (у відповідній редакції) копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

В матеріалах справи, що не досліджувалось судами попередніх інстанцій відсутні будь-які докази, в розумінні наведеного положення, щодо належного повідомлення позивача, яка є боржником у виконавчому провадженні про наявність оскаржуваної постанови держаного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Міркування позивача про його обізнаність із даною постановою днем ознайомлення її представника з матеріалами виконавчого провадження та отримання копій виконавчих документів не можуть слугувати, беззаперечним фактом дотримання нею зазначеного процесуального строку звернення до суду із цим позовом.

При цьому, відповідну вимогу про сплату недоїмки позивач отримала, а тому всі послідуючі дії з оскарженням рішень держаного виконавця можуть розцінюватись як умисне затягування виконання відповідної вимоги, яка, як вбачається з матеріалів справи не оскаржувалась в установленому закону порядку.

Крім того, слід зазначити, що у відповідності до статті 17 Закону 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно із частинами 1-4 статті 27 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року (в редакції чинної на час винесення вимоги пенсійним органом та її направлення виконавчій службі) рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

У випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Разом з тим, наступна редакція даної статті, як зауважено судами попередніх інстанцій, містила зміни в частині суб'єктного складу органу наділеного владними управлінськими функціями, що міг здійснювати адміністрування відповідного збору.

Відповідна редакція була внесена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» № 406-VII від 04.07.2013 року, який відповідно до його ж Перехідних положень набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, але не раніше дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи».

Як вбачається з офіційного веб-сайту Верховної Ради України (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/406-18/page3) вказаний Закон був опублікований в газеті Верховної Ради України «Голос України» від 10.08.2013 року № 148, дата набрання чинності - 11.08.2013 року.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанції, щодо редакції відповідного положення є хибними, а тому пенсійний фонд не був позбавлений повноважень на час винесення відповідної вимоги та надсилання її до виконавчої служби, керуватись Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Також колегія судів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що за змістом позовної заяви позивач, серед іншого оскаржує саму вимогу пенсійного органу, як виконавчого документу про нарахування їй відповідної недоїмки, однак позовних вимог щодо неї в порядку статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України не визначає.

Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Центрального відділу Державної виконавчої служби України Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про визнання протиправною та скасування постанови скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: Д.В. Ліпський

В.В. Швець