Ухвала суду № 52078678, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Київ К/800/34182/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Лосєва А.М.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представників позивача Соколової О.В., Нестерова-Сурменка О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014

у справі №826/3001/14

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників

третя особа: Фермерське господарство «Родомир Агро»

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі по тексту - позивач, ДПІІ «Сантрейд») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, Міжрегіональне ГУ Міндоходів-Центрального офісу з ОВП) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.12.2013 №0000233710, №0000243710.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014, позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт від 19.11.2013 №1380/40-50/37-20/25394566.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту, по операціях, які оподатковуються на загальних підставах за податкові періоди: за липень 2013 року на суму ПДВ 607996,00 грн.; за серпень 2013 року на суму ПДВ 972826,00 грн.; п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (р. 19 декларації) за липень 2013 року на суму ПДВ 607996,00 грн., за серпень на суму ПДВ 972826,00 грн.; пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування (р. 23.1 декларації) за серпень 2013 року на суму ПДВ 607996,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем. винесено податкові повідомлення-рішення від 12.12.2013: №0000233710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 607996,00 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 303998,00 грн.; №0000243710, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на сумі 972 826,00 грн.

Відповідач стверджує, що заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: ФГ «Родомир Агро та ТОВ «Євро Лізинг» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у вказаних суб'єктів господарювання господарських можливостей для ведення господарської діяльності.

Такі висновки податкового орану ґрунтуються на акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФГ «Родомир-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 30.08.2011 по 31.08.2013, валютного та іншого законодавства за період з 30.12.2011 по 31.08.2013 №137/22/38081573, та акті ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Євро Лізинг» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період 01.01.2013 по 01.10.2013 №1587/26-57-22-02-09, в яких встановлено відсутність ФГ «Радомир-Агро» та ТОВ «Євро Лізинг» за зареєстрованим місцем знаходження та неможливість здійснення господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ФГ «Родомир Агро» (постачальник), були укладені ряд договорів поставки.

За умовами договорів постачальник зобов'язувався продати та поставити, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти товар «Насіння соняшникове» урожаю 2013 року насипом відповідно до умов договору.

Факт виконання договорів підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: видатковими, податковими, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі насіння соняшнику, платіжними дорученнями, складськими квитанціями на зерно.

Крім того, на підтвердження факту здійснення спірних операцій позивачем надано копії договорів складського зберігання зерна та первинних документів, що підтверджують їх виконання, копію договорів на перевезення вантажним автотранспортом та документи на його виконання.

Позивач надав докази використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а саме: договір на переробку давальницької сировини та документи на підтвердження його виконання, копії накладних на реалізацію олії соняшникової, договори перевезення, копію зовнішньоекономічного контракту з компанією Bunge Handelsgesellschaft mbH, копії ВМД.

Доводи відповідача щодо відсутності у ФГ «Родомир Агро» в користуванні земельних ділянок спростовуються довідкою виконавчого комітету Васильківської селищної ради, з якої вбачається, що ФГ «Родомир Агро» було укладено договори оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в кількості 301 пай загальною площею 1254 га та копією декларації ФГ «Родомир Агро» з фіксованого сільськогосподарського податку за 2013 рік.

Таким чином, з наведеного вбачається, що господарські операції позивача з ФГ «Родомир Агро» мали реальний характер.

Також між позивачем (лізингоодержувач) та ТОВ «Євро Лізинг» (лізингодавець) було укладено договір оперативного лізингу.

Відповідно до умов договору лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу транспортний засіб (ТЗ) у відповідності із замовленням на ТЗ.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано наступні первинні документи: акти приймання-передачі, платіжні доручення, податкові накладні, замовлення, плани лізингу.

Крім того, позивачем надано докази використання об'єктів лізингу у власній господарській діяльності: подорожні листи, акти виконаних робіт.

З наведеного вбачається, що господарські операції позивача і ТОВ «Євро Лізинг» мали реальний характер.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)А.М. Лосєв