Ухвала суду № 52078610, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/35371/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Лосєва А.М., Моторного О.А.,

за участю: секретаря Кохан О.С.,

прокурора Гудименко Ю.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2012 по справі №2а-4715/11/1470 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, за участю прокуратури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2012 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, за участю прокуратури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 №0000490070.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2012 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» 22.05.2012 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 30.05.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2012 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 7, 11 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Заводському районі міста Миколаєва проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» з питань взаємовідносин з контрагентами за період травень-жовтень 2010 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень-листопад 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1., 7.7.2. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за період з червня по грудень 2010 року у загальному розмірі 783770,00грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту у період з травня по жовтень 2010 року у загальному розмірі 58004,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Заводському районі міста Миколаєва складено акт від 23.05.2011 №1690/070-19/30680882 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 №0000490070, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за період з червня по грудень 2010 року у загальному розмірі 783770,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що в період травень-вересень 2010 року товариством включалися до податкового кредиту суми ПДВ по операціях з постачальниками, відносно яких встановлено відсутність умов для здійснення фінансово-господарської діяльності внаслідок чого немає можливості зробити висновки про зв'язок таких операцій із господарською діяльністю підприємства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача за період, який перевірявся, мали реальний характер та підтверджені належними первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не має права на бюджетне відшкодування оскільки податковим органом не встановлено фактичної сплати сум ПДВ до бюджету контрагентами позивача.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. А у підпункті 7.7.2. вказано, що у строки, передбачені для сплати податку, платник податку подає податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої відповідно до підпункту 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача у періоді, що перевірявся, підтверджується матеріалами справи. Господарські операції з контрагентами проводилися позивачем з метою забезпечення здійснення будівництва комплексу басейнів оздоровчого комплексу «Жемчужина», виконання якого підтверджується актом готовності об'єкта до експлуатації.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит та бюджетне відшкодування від стану податкового обліку його контрагентів та сплати ними своїх зобов'язань до бюджету.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами за період, що перевірявся податковим органом, та відповідно правомірність формування податкового кредиту за відповідними операціями.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2011 №0000490070 є правильним.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2012 по справі №2а-4715/11/1470 скасувати, залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2012.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ А.М. Лосєв

___ О.А. Моторний