Ухвала суду № 52078463, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Київ К/800/4360/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Стародуба О.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит і Антрацитівському районі Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року

у справі за позовом Державного підприємства «Антрацит» (далі - ДП «Антрацит») до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит і Антрацитівському районі Луганської області (далі - УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі) про скасування вимоги від 06 серпня 2013 року №Ю-788,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ДП «Антрацит» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним та скасування вимоги про сплату боргу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що станом на 09 січня 2013 року за позивачем рахувалась заборгованість перед УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі в сумі 573527,49 грн. З січня 2013 року господарським судом Луганської області введено мораторій на задоволення вимог кредиторів підприємства у зв'язку з порушенням справи про банкрутство ДП «Антрацит». Проте у серпні 2013 року позивач отримав вимогу УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі №Ю-788 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафу та пені у сумі 964761,80 грн, що виникла внаслідок зарахування відповідачем сплачених підприємством сум єдиного внеску у 2013 році у рахунок погашення заборгованості підприємства, що виникла до січня 2013 року. Вважаючи дії УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі, просив суд скасувати вимогу від 06 серпня 2013 року №Ю-788.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано вимогу УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі від 06 серпня 2013 року №Ю-788 в частині нарахування недоїмки у сумі 963909,86 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норми матеріального та процесуального права, зокрема, Законів України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) та від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Вказує, що законодавством України закріплено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно сплачувати цей внесок до Пенсійного фонду і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не звільняє підприємство від виконання цього обов'язку. Крім того, пеня і штрафні санкції є поточними вимогами і дія мораторію на них не поширюється.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДП «Антрацит» є юридичною особою, зареєстрованою в УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі як платник єдиного внеску.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09 січня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Позивачем оспорюється вимога УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі від 06 серпня 2013 року №Ю-788 про сплату недоїмки в сумі 964761,780 грн, що складається з 963909,86 грн недоїмки зі сплати єдиного внеску, 692,63 грн штрафу та 159,31 грн пені, що рахується за ДП «Антрацит».

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464-VI, за приписами пункту 1 частини 2 статті 6 якого, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (частина 8 статті 9 Закону № 2464-VI).

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частини 11-12 Закону № 2464-VI).

За приписами частини 6 статті 25 Закону № 2464-VI за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Отже, в силу імперативності наведених норм закону, сплата з єдиного внеску здійснюється платниками в безумовному порядку, незалежно від його фінансового стану, а у разі наявності недоїмки, в подальшому сплачені суми єдиного внеску в першу чергу зараховуються у порядку календарної черговості її виникнення.

Як встановлено судами, зазначену у вимозі УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі №Ю-788, суму недоїмки відповідач розрахував, виходячи з недоплаченого ДП «Антрацит» внеску за травень 2013 року та повністю не сплаченого внеску за червень 2013 року.

Разом з тим, згідно з платіжними дорученнями, поточні нарахування єдиного внеску за січень-червень 2013 року позивачем сплачені у повному обсязі, проте УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі ці внески спрямувало на погашення недоїмки за попередні місяці 2013 року, в тому числі в рахунок заборгованості, що виникла до порушення справи про банкрутство.

За визначенням, наведеним у абзаці 24 статті 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ), в редакції закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, мораторій на задоволення вимог кредиторів це - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) (частина 4 статті 12 Закону № 2343-ХІІ).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Водночас, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Відповідно до вимог абзаців 1, 3 частини 1, частин 2, 3 статті 14 Закону № 2343-ХІІ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство. протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.

З нормативного підходу до розуміння зазначених норм права випливає, що критерієм поділу кредиторів на конкурсних та поточних є час виникнення вимоги щодо грошового зобов'язання боржника відносно рішення господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Якщо вимоги до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та їх вимога не забезпечена заставою майна боржника, такий кредитор набуває статусу конкурсного, якщо після - поточного. При цьому положення Закону № 2343-ХІІ не містять умов (підстав), за яких вид кредитора може змінитися залежно від певних обставин, зокрема за наявності адміністративного судового провадження, розпочатого боржником раніше - ще до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора, яке на час порушення справи про банкрутство тривало або було завершено, але судове рішення щодо вимог кредитора не набрало законної сили.

Оспорення боржником в окремому судовому провадженні вимоги кредитора, зокрема заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора (кредиторів), не звільняє кредитора, вимога якого оспорена, від обов'язку подати до господарського суду заяву про визнання і включення вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Заявлення вимог конкурсних кредиторів після закінчення строку, встановленого для їх подання або незаявлення їх взагалі, тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 14 Закону № 2343-ХІІ.

Трактування зазначених вище норм права у контексті фактичних обставин цієї справи дає підстави дійти такого висновку.

Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною і не змінює своєї юридичної природи на поточну незалежно від того, що боржник ще до порушення провадження у справі про його банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора оскаржив її (вимогу) до адміністративного суду, судовий розгляд якої на дату порушення провадження у справі про банкрутство не був завершений ухваленням судового рішення, що набрало законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 квітня 2015 року № 21-91а15.

Враховуючи те, що заборгованість позивача за травень-червень 2013 року виникла внаслідок зарахування відповідачем сплачених позивачем впродовж січня-травня 2013 року поточних платежів з сум єдиного внеску у рахунок заборгованості, штрафів та пені, яка виникла до порушення справи про банкрутство, тобто до 09 січня 2013 року, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ДП «Антрацит» не має заборгованості зі сплати поточних платежів з дня введення мораторію, а нарахована УПФУ в м. Антрацит і Антрацитівському районі недоїмка є штучною, оскільки, в подальшому, кожен поточний місячний платіж, який сплачувався позивачем у повному обсязі, зараховувався в рахунок погашення недоїмки, штрафних санкцій та пені, створеної таким чином за попередній місяць, внаслідок чого відповідно кожен поточний місяць залишався не оплаченим.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у ДП «Антрацит» заборгованості зі сплати єдиного внеску за травень-червень 2013 року та безпідставність нарахування пені та штрафу за цей період і правильно скасували вимогу від 06 серпня 2013 року №Ю-788 про сплату недоїмки в сумі 964761,780 грн.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суд не допустив порушень норм Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит і Антрацитівському районі Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський О.П. Стародуб