Ухвала суду № 52078127, 15.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ К/800/20587/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Морозова Р.А.

відповідача - Савенко Ю.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014

у справі № 823/1085/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро-Інформ»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метро-Інформ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 08.11.2012 № 0005192301, № 0005202301 та № 0005212301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Метро-Інформ» щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2012, складено акт № 282/22-11/24417288 від 26.10.2012, в якому зафіксовані порушення, зокрема: пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість у розмірі 568 711 грн., в т.ч.: за жовтень 2010 року в сумі 3 134 грн., за січень 2011 року в сумі 2 651 грн., за лютий 2011 року в сумі 49 812 грн., за березень 2011 року в сумі 5 060 грн., за квітень 2011 року в сумі 5 172 грн., за травень 2011 року в сумі 9 244 грн., за червень 2011 року в сумі 6 364 грн., за липень 2011 року в сумі 9 223 грн., за серпень 2011 року в сумі 104 837 грн., за вересень 2011 року в сумі 8 890 грн., за жовтень 2011 року в сумі 5 599 грн., за листопад 2011 року в сумі 7 337 грн., за грудень 2011 року в сумі 13 550 грн., за січень 2012 року в сумі 60 878 грн., за лютий 2012 року в сумі 7 109 грн., за березень 2012 року в сумі 45 584 грн., за квітень 2012 року в сумі 40 419 грн., за травень 2012 року в сумі 29 012 грн., за червень 2012 року в сумі 8 171 грн.; пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2010 рік в сумі 100 314 грн., в т.ч.: за IV квартал 2010 року в сумі 100 314 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на 358 611 грн., за ІІ квартал 2011 року на 443 166 грн., за ІІ-ІІІ квартали в сумі 1 048 999 грн., за ІІ-IV квартали 2011 року в сумі 1 239 545 грн.

На підставі проведеної перевірки, 08.11.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0005192301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 691 321 грн., в т.ч.: 568 711 грн. основного платежу та 122 610 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005202301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 125 393 грн., в т.ч.: 100 314 грн. основного платежу та 25 079 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005212301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 598 156 грн.

Матеріалами справи встановлено, що податкові повідомлення-рішення податковим органом прийняті за наслідками перевірки відображених в податковому обліку результатів господарських відносин позивача з контрагентами: Дочірнім підприємством «Росток-Грифон» товариства з обмеженою відповідальністю «Продінвест», Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, Приватним підприємством «Інтерторгстрой», Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, Приватним підприємством «Черкаситоргсфера».

Також встановлено, що на виконання господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами були складені: податкові накладні, акти виконаних робіт, накладні на відпуск, платіжні доручення, рахунки-фактури, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем акти виконаних робіт: по контрагенту - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 не містять обсяг проведених робіт; по контрагенту - Приватне підприємство «Черкаситоргсфера» - зміст та обсяг виконаних робіт, місце виконання робіт, осіб, відповідальних за їх проведення; по контрагенту - Приватне підприємство «Інтерторгстрой» - фактичний вид та обсяг робіт, місце виконання робіт, осіб, відповідальних за їх проведення; по контрагенту - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 - зміст та обсяг виконаних робіт; по контрагенту - Дочірнє підприємство «Росток-Грифон» товариства з обмеженою відповідальністю «Продінвест» відсутні товарно-транспортні накладні в підтвердження отримання транспортних послуг; позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з надання послуг належними первинними документами, що не дозволяє підтвердити зв'язок понесених витрат з підготовкою, організацією та веденням виконавцем роботи; не доведено позивачем і факту здійснення поставок по контрагентах: Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, ПП «Черкаситоргсфера», Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 та Приватному підприємству «Інтерторгстрой», адже позивачем не надано жодних доказів в підтвердження доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей по взаємовідносинам з вказаними суб'єктами господарювання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що наявні в матеріалах справи первинні документи підтверджують господарські операції з контрагентами: ДП «Росток-Грифон» ТОВ «Продінвест», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП «Інтерторгстрой», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ПП «Черкаситоргсфера»; ненадання товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання (отримання) товару; податковим органом не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати спірного періоду.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені такими документами.

Однак, як встановлено в судовому порядку з підтвердженням матеріалів справи, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату робіт (послуг) були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами, не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну; податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Вказані норми кореспондуються з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ДП «Росток-Грифон» ТОВ «Продінвест», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП «Інтерторгстрой», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ПП «Черкаситоргсфера», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Слід також зазначити, що суд апеляційної інстанції правомірно відхилив посилання податкового органу на окремі недоліки в актах виконаних робіт, при наявності інших документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, оскільки такі не є підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактично здійснених господарських операцій.

Крім того, щодо доводів податкового органу з якими погодився суд першої інстанції, про безтоварність господарських операцій між позивачем та ДП «Росток-Грифон» ТОВ «Продінвест», у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, слід зазначити наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. п. 11.1, 11.5 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документ обумовлений вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

В свою чергу, господарські операції позивача з ДП «Росток-Грифон» ТОВ «Продінвест» підтверджуються: податковими накладними, актами виконаних робіт, накладними на відпуск, платіжними дорученнями, які відповідають поняттю «первинні документи», що наведено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний