Ухвала суду № 52078097, 15.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ К/800/24466/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Бухарєва С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2014

у справі № 820/813/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Меридіан»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Меридіан» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.07.2013 № 0001132203 та № 0001142203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Меридіан» з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за період з 01.09.2012 по 31.01.2013 та податку на прибуток за період з 01.07 по 31.12.2012 стосовно взаємовідносин з ТОВ «Будтехремонт», ТОВ «Фірма «АЗ», ТОВ «Компанія «Агора», складено акт № 1198/220/35119462 від 26.06.2013, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму 702 487 грн., у т.ч.: за жовтень 2012 року на суму 51 921 грн., за листопад 2012 року на суму 124 120 грн., за грудень 2012 року на суму 323 837 грн., за січень 2013 року на суму 202 609 грн.; ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 737 611 грн., у т.ч.: за 4 квартал 2012 року на суму 737 611 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 15.07.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001132203 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 106 416,50 грн., в т.ч.: 737 611 грн. основного платежу та 368 805,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001142203 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 878 108,75 грн., в т.ч.: 702 487 грн. основного платежу та 175 621,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Так, в акті перевірки зазначено, що за перевіряємий період відсутні факти реального здійснення фінансово-господарських операцій підприємства ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Меридіан» з ТОВ «Компанія «Агора», ТОВ «Фірма «АЗ» та ТОВ «Будтехремонт», у зв'язку з тим, що відповідно до актів перевірок та актів про неможливість проведення зустрічних звірок даних контрагентів, не встановлено факту реального здійснення господарських операцій даних суб'єктів господарювання по придбанню та реалізації товару (послуг) за вказаний період.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «Агора» (продавець) був укладений договір № 2 від 01.03.2012 на купівлю комплектуючих для контрольно-вимірювального обладнання.

Між позивачем (покупець) і ТОВ «Фірма «АЗ» (продавець) укладено договір № 7 від 01.03.2012 на купівлю комплектуючих для контрольно-вимірювального обладнання.

Також, між позивачем (покупець) і ТОВ «Будтехремонт» (продавець) був укладений договір № 3 від 01.03.2012 на купівлю запасних частин для протипожежного обладнання.

Факт виконання вказаних договорів судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання товару, технічною документацією, матеріальними звітами.

В подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності та реалізовано підприємствам України, що підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, дослідженими судами попередніх інстанцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач правомірно включив до витрат та податкового кредиту суми, які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які були використані позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 зазначеного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно положень п. п. 201.1, 201.6, 201.8, 201.10 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки чи результатів проведеної перевірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей тощо, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Оскільки, в судовому порядку встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами (ТОВ «Компанія «Агора», ТОВ «Фірма «АЗ» та ТОВ «Будтехремонт»), що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, тому є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із вказаними контрагентами.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний