Ухвала суду № 52078057, 10.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2015 року м. Київ К/800/10208/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.,

секретар судового засідання Іванов Д.О.,

за участю представника позивача Новікова Ю.Д.,

представника відповідача Сперкач С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна» (далі - позивач, ТОВ «Агро Інвест Україна») звернулося до суду першої інстанції з позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 05.11.2014 року № 153026552207 та від 05.11.2014 року № 153526552203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалю Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецелеваторбуд» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також не доведено заниження позивачем збору за використання радіочастотного ресурсу України на загальну суму 2475,40 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухваленні із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що висновки акту перевірки від 17.10.2014 року № 26-55-22-07/34478187 є обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення від 05.11.2014 року №153026552207 та від 05.11.2014 року № 153526552203 винесені з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, на підставі, в порядку та у строки визначені Податковим Кодексом України (далі - ПК України).

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, а представник позивача проти її задоволення заперечував.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Агро Інвест Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Агро Інвест Україна»:

- п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 131 570,00 грн.;

- ст. 321 розділу XV ПК України, призвело до заниження податкового зобов'язання по збору за використання радіочастотного ресурсу України за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року у розмірі 2475,40 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 17.10.2014 року № 26-55-22-07/34478187 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 05.11.2014 року №153026552207, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 164463,00 грн., у тому числі: 131570,00 грн. - основний платіж, 32893,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 05.11.2014 року №153526552203, яким позивачу визначено штрафні санкції за платежем: збір за користування радіочастотним ресурсом у розмірі 3094,25 грн., у тому числі: 2475,40 грн. - основний платіж, 618,85 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Щодо податкового повідомлення-рішення відповідача від 05.11.2014 року №153026552207 суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

13.02.2013 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Спецелеваторбуд» (підрядник) укладено договір підряду №27/13, за умовами якого Підрядник бере на себе зобов'язання виконати підготовчі та будівельні роботи на об'єкті «Елеватор» за адресою: Вінницька область, м.Гнівань, вул.Привокзальна, 12, а Замовник - прийняти закінчені підготовчі та будівельні роботи та сплатити їх вартість відповідно встановленого порядку та в розмірі, визначеному цим договором.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій оформлено кошторисний розрахунок до договору (додатки №№1, 2), календарний графік до договору (додаток №3), податкові накладні, акти звірок, акти прийняття виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів, довідки вартості виконаних робіт, банківські виписки, декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, дозволи на експлуатацію, свідоцтво про право власності.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за вересень 2013 року, оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами, підтверджується належно оформленими первинними документами (податковими накладними, актами звірок, актами прийняття виконаних робіт, підсумковими відомостями ресурсу, довідками вартості виконаних робіт, банківськими виписками, деклараціями про готовність об'єкта до експлуатації, дозволами на експлуатацію, свідоцтвом про право власності), які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Щодо податкового повідомлення-рішення відповідача від 05.11.2014 року №153526552203 суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно п. 318.1 ст. 318 ПК України платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі:

- ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України;

- ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою;

- дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

Відповідно ст. 319 ПК України об'єктом оподаткування збором є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм.

Положеннями ст. 321 Кодексу передбачено, що платники збору обчислюють суму збору виходячи з виду радіозв'язку, розміру встановлених ставок та ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо.

Дозволи від 23.11.2012 року № ШПС-05-0092782 та від 23.11.2012 року № ШПС-05-0092783 видані на однакову ширину смуги - 20мГц, у одному і тому ж регіоні с. Велика Вулига Тиврівського району Вінницької області.

Існування двох таких дозволів не впливає на розмір нарахованого позивачем збору за використання радіочастотного ресурсу України. Докази про різні види радіозв'язку контролюючим органом не надано, тому відповідачем не довдено заниження позивачем збору за використання радіочастотного ресурсу України на загальну суму 2475,40 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами та не занижено збір за використання радіочастотного ресурсу України, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі № 826/17928/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 15.09.2015 року.