Ухвала суду № 52077991, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/19466/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2013 року

у справі № 2а-16242/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекромекс Оперейшнз Україна»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекромекс Оперейшнз Україна» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2013 року, позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 15 лютого 2012 року №0000142303 у частині збільшеної суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 221 757,93 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 305 440,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2011 року, про що склав акт від 31 січня 2012 року №69/23-3/33402667, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 1 541 003,00 грн. та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, а саме рядок - 26 декларації на 220 876,00 грн., у тому числі по періодах: жовтень 2009 року - 86 131,00 грн., листопад 2009 року - 84 214,00 грн., грудень 2009 року - 37 555,00 грн., березень 2010 року - 12 976,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000142303, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 742 759,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 394 849,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 347 910,0 грн.

Вважаючи спірне рішення протиправним у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 221 757,93 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 305 440,00 грн., позивач оскаржив його в судовому порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у зазначеній частині, слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку сплачену у ціні вартості товару придбаного у ТОВ «Вакко» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що у вказаного суб'єкта господарської діяльності - ТОВ «Вакко» відсутні трудові ресурси, транспортне та виробниче обладнання для здійснення основного виду діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товару (одяг та аксесуари) у ТОВ «Вакко».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Вакко» (продавець) укладено договори на поставку товару від 07 вересня 2009 року №01, від 12 жовтня 2009 року №02, від 23 жовтня 2009 року №03, від 02 листопада 2009 року №04, від 01 грудня 2009 року №05, від 12 грудня 2009 року №10, від 04 січня 2010 року №01, від 01 січня 2010 року №02.

Факт реального здійснення вказаних господарських операцій підтверджено наявними у матеріалах справи первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду (підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Аналогічні вимоги закріплені положеннями Податкового кодексу України, а саме - підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Вакко».

При цьому, попередніми судовими інстанціями обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на протоколи допитів співзасновників ТОВ «Вакко», як на підставу неправомірності формування позивачем податкового кредиту, оскільки у матеріалах справи наявна копія постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України від 27 квітня 2012 року про закриття кримінальної справи №69-107 за відсутністю складу злочину.

Також суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що недекларування контрагентом податкових зобов'язань за результатом виконання господарських взаємовідносин з позивачем, а також відсутність у нього трудових, матеріальних та інших ресурсів, не є тими обставинами, які самі по собі позбавляють правового значення виданих контрагентом податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків (позивача).

Так, податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000142303 у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 221 757,93 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 305 440,00 грн. та наявність правових підстав для скасування спірного рішення у зазначеній частині.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2013 року у справі №2а-16242/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Моторний О.А.