Ухвала суду № 52072080, 29.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/7005/14

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - Милосердного М.М.,

суддів - Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,

при секретарі - Тропанець О.В.,

за участю: представника Державної міграційної служби України - Кучіна Володимира Віталійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання неправомірним та скасування рішення № 468-14 від 18.09.2014 року про втрату статусу біженця та зобов'язання ДМС України повернути посвідчення біженця.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що в порушення норм Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивача не було проінформовано письмово про наявність підстав для втрати статусу біженця. Про вказаний факт йому стало відомо лише після виклику до регіонального управління органу міграційної служби для вручення повідомлення та вилучення посвідчення. Крім того, позивача було позбавлено можливості взяти участь у розгляді матеріалів, які були покладені в основу спірного рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Афганістану, який на підставі рішення Держкомнацрелігій України № 590-10 від 01.12.2010р. набув статус біженця, як особа, що має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.

Підставою звернення до суду стало рішенням ДМС України № 468-14 від 18.09.2014року про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив статус біженця, який добровільно повернувся до країни, яку залишив чи за межами якої перебували внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Підставою для його прийняття слугувала отримана відповідачем інформація Державної прикордонної служби України щодо повернення позивача до країни своєї громадської належності (Афганістану).

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ від 08.07.2011 року (далі - Закон № 3671). Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до пункту 1 частини 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно з пунктами 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або / і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 11 Закону № 3671 статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Департаментом оперативної діяльності Адміністрації Держприкордонслужби на запит ДМС України № 8-10378/2-13 від 26.12.2013 року здійснено перевірку фактів перебування окремих громадян Афганістану, які перетинали державний кордон України через повітряні пункти пропуску в країнах громадянської належності після набуття ними статусу біженця в України. В результаті проведених заходів встановлено маршрути кінцевого слідування та відомості з використаних авіаквитків, в тому числі відносно ОСОБА_2 щодо перетинання ним державного кордону України 04 березня 2012 року за маршрутом Київ-Дубай, Дубай-Кабул.

На підставі отриманих даних 27 березня 2014 року ДМС України скеровано матеріали до органу міграційної служби за місцем проживання ОСОБА_2 для здійснення заходів щодо проведення відносно нього процедури втрати і позбавлення статусу біженця.

Відповідно до приписів статті 11 Закону № 3671 ГУ ДМС України в Одеській області розпочато процедуру скасування статусу біженця позивача на території України.

30 квітня 2014 року та 27 червня 2014 року ГУ ДМС України в Одеській області направлено на адресу ОСОБА_2 повідомлення про наявність підстав для втрати чи позбавлення його статусу біженця або додаткового захисту. Одночасно з цим ОСОБА_2 повідомлено, що під час розгляду відповідних матеріалів він має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових), надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення те рекомендовано у найкоротший строк звернутись до Управління.

29 липня 2014 року працівниками ГУ ДМС України в Одеській області проведено співбесіду з ОСОБА_2 з метою встановлення обставин, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до протоколу співбесіди ОСОБА_2 зазначив, що з моменту отримання проїзного документу в 2010 році виїжджав з України до ОАЕ в 2012 році та до Пакистану в 2014 році. Також він зазначив, що проїзний документ загубив, строк дії національного паспорту не продовжував, до країни походження у вказаний період не виїжджав, вся його родина знаходиться на території України, а відтак підстав для відвідування Афганістану не має. Більш того, ОСОБА_2 зазначив, що в Афганістані надалі тривають військові дії, що є небезпечним для його життя.

31 липня 2014 року, за результатом проведення процедури щодо скасування статусу біженця, ГУ ДМС України в Одеській області було складено подання по справі №10/114 щодо доцільності прийняття рішення про втрату статусу біженця громадянина Афганістану ОСОБА_2.

Рішенням ДМС України № 468-14 від 18.09.2014 року підтримано висновок подання та ОСОБА_2 визнано таким, що втратив статус біженця, який добровільно повернувся до країни, яку залишив чи за межами якої перебували внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

04 грудня 2014 року ОСОБА_2 повідомлено про втрату, позбавлення статусу біженця.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що ГУ ДМС України по справі №10/114 обґрунтовано подано подання щодо доцільності прийняття Відповідачем рішення про втрату статусу біженця громадянина Афганістану ОСОБА_2.

Працівниками ГУ ДМС України належним чином було попереджено ОСОБА_2 про початок процедури скасування статусу біженця. Позивач підтвердив вказаний факт під час співбесіди. Працівниками ГУ ДМС України під час підготовки подання проведено співбесіду з ОСОБА_2 з метою встановлення обставин, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.

Зазначене спростовує твердження ОСОБА_2 щодо позбавлення його можливості взяти участь у розгляді матеріалів, які були покладені в основу спірного рішення.

Крім цього, в судовому засідання позивачем визнано факт надання недостовірних відомостей щодо обставин виїзду до Афганістану під час співбесіди з працівниками ГУ ДМС України в Одеській області та підтверджено факт перебування в м. Кабул протягом двох місяців в 2012 році. Та будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань ОСОБА_2 під час перебування на території Афганістану не отримував.

Враховуючи наведене, колегія суддів також погоджується, що оскаржене рішення про позбавлення статусу біженця прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України, а також відповідають іншим критеріям, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відмову у задоволені позову.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 вересня 2015 року.

Головуючий: М.М.Милосердний

Судді: А.І.Бітов

І.Г.Ступакова