Ухвала суду № 52049286, 02.10.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/1234/15-ц Провадження № 22-ц/795/1694/2015 Головуючий у I інстанції -Меженнікова С. П. Доповідач - Горобець Т. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді Горобець Т.В. ,

суддів Бечка Є.М., Хромець Н.С.,

при секретарі -Мартиновій А.В.

з участю представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади села Пльохів в особі Пльохівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом, треті особи - ОСОБА_1, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу -Бірюкова О.В.,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 липня 2015 року, яким позов ОСОБА_3 до територіальної громади села Пльохів в особі Пльохівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування було задоволено, третя особа у справі ОСОБА_1 просить зазначене рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову, вважаючи рішення не законним і не обґрунтованим та таким, що порушує її права.

Апелянт вважає, що, ухвалюючи рішення, суд послався на неналежні докази, не вжив заходів для повного та всебічного з"ясування обставин у справі, не врахував роз"яснень, наданих у листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування". Зокрема, посилаючись на узагальнення апелянт вказує, що при вирішення спорів зазначеної категорії слід керуватись законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, а при ухваленні рішень записи у погосподарських книгах оцінювати у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення земельної ділянки під забудову, тощо . Ненадання таких доказів на підтвердження права власності спадкодавця ОСОБА_7 на спірний будинок та дослідження лише облікової картки об"єкта по- господарського обліку буд. АДРЕСА_1 та довідок сільської ради, без дослідження оригіналу погосподарської книги, на думку апелянта, є не достатнім для визнання позову обґрунтованим та його задоволення.

У судовому засіданні представник апелянта скаргу підтримав, пославшись на доводи , наведені на її обґрунтування.

Інші особи, які приймають участь у справі у судове засідання 02.10.2015 року не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, а також, засвідчені апеляційним судом копії витягу з погосподарських книг с. Пьохів за період 2005-2015 роки, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду першої інстанції відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що ОСОБА_7 проживала у АДРЕСА_1 у будинку, який згідно даних погосподарської книги сільської ради до 1991 року мав статус „ колгоспного двору". Будинок з господарськими будівлями по вул. Дружби, 5, згідно даних по господарських книг, був зареєстрований на ОСОБА_8 З 1963 року головою колгоспного двору була ОСОБА_7, на день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 була прописана і проживала в зазначеному будинковолодінні одна. Земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок згідно земельно-кадастрової книги була виділена ОСОБА_7 як члену колгоспного двору під забудову( а.с.58-61).

Також, судом встановлено, що ОСОБА_7 за життя заповіла все своє майно сину ОСОБА_9(батька позивачки ОСОБА_3), який прийняв спадщину у встановленому законом порядку і отримав свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкування за заповітом на все майно ОСОБА_7, крім будинку та господарських будівель, оскільки право власності на це нерухоме майно за ОСОБА_7 зареєстроване не було.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер, його спадкоємці 1 черги ОСОБА_4 та ОСОБА_5, від спадщини відмовились на користь спадкоємця 1 черги ОСОБА_3, яка спадщину прийняла відповідно до закону, та на все майно, яке ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_3 також після смерті батька отримала свідоцтво про право на спадщину. Проте, Постановою приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу - Бірюковою О.В. від 29.09.2014 року було відмовлено ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальних дій, а саме у видачі на її ім'я після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв"язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вказаний будинок , на підставі п.п.4.12, 4.15, розділу 4, Глави 10 Розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 р. № 282/20595( а.с.70-104).

З довідки з КП «Чернігівське районне бюро технічної інвентаризація» від 24.06.2015 року, вбачається що право власності на спірний будинок ОСОБА_9 не зареєстрував (а.с.113).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 суд зазначив, що наявність постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу свідчить про неможливість позасудового оформлення права власності на спірний будинок ОСОБА_3 через відсутність на нього правовстановлюючих документів.

Такий висновок суду першої інстанції грунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону, підтверджений дослідженими в суді належними та допустимими доказами, яким суд дав правильну оцінку.

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Тому висновок суду проте, що право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом є вірним .

Постановою Верховного Суду України від 13 червня 2012 року (№ 6-54цс12), зазначено, що відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень даних про право власності особи на об»єкт нерухомого майна, збудований до набрання зазначеним Законом чинності, не породжує в особи цього права, а засвідчує офіційне визнання і підтвердження державою факту наявності в особи цього права. Право власності на збудований до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» об'єкт нерухомого майна виникає в порядку, який існував на час його будівництва.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Згідно з п. 20 «Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів», затверджених постановою Держкомзему Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 25 травня 1990 року № 69, у рядку «суспільна група господарства» записується станом на 1 січня відповідного року одна з наступних суспільних груп: господарство колгоспника; господарство робітника; господарство службовця; господарство особи, зайнятої індивідуальною трудовою діяльністю; селянське господарство; господарство інших категорій населення. Суспільна група господарства встановлювалася в залежності від зайняття голови господарства (сім'ї).

Поняття суспільної групи господарства було припинено 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки № 885-XII було введено в дію Закон України «Про власність».

До правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору та майно господарств інших суспільних груп, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність відповідного господарства, а саме: право власності на майно, яке належало двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Враховуючи наведене, доводи апелянта про неналежність доказів, на які послався суд першої інстанції, та неповне з"ясування всіх обставин справи спростовані додатково дослідженими апеляційним судом за клопотанням представника апелянта належними та допустимими доказами. Доводи про невірне застосування закону та нормативно правових актів, якими регулюються спірні правовідносини, також не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції, у обсязі, необхідному для вирішення спору, встановив всі обставини справи, з дотриманням вимог процесуального закону ( ст.ст. 57-60,212 ЦПК України) дав оцінку дослідженим доказам, вірно визначив характер спірних правовідносин, закон, яким регулюються ці правовідносини, та застосував його до цих правовідносин, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 липня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:Судді: