Постанова № 52041894, 30.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2015 рокусправа № 808/2039/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юхименка О.В.

суддів: Кругового О.О. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1,

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду

від 23 червня 2015 року

у справі № 808/2039/15

за позовом ОСОБА_1,

АДРЕСА_1, 69063;

до відповідача Головного управління Міндоходів у Запорізькій області,

пр. Леніна,166, м. Запоріжжя, 69107;

до відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області,

пр. Леніна,166, м. Запоріжжя, 69107;

третя особа Державна фіскальна служба України,

Львівська площа,8, м. Київ,04655;

про скасування наказу, поновлення на посаді, та стягнення, -

встановив: ОСОБА_1 звернулася з позовом, у якому просила:

визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 7-о від 12 березня 2015 року про звільнення;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу зонального контролю управління власної безпеки Головного управління ДФС у Запорізькій області;

стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2015, із розрахунку середньоденного заробітку 74,82 грн.;

стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3.000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що підстави для її звільнення згідно з частиною 1 статті 40 КЗпП України були відсутні, оскільки реорганізація ГУ Міндоходів у Запорізькій області на ГУ ДФС у Запорізькій області фактично не вплинула на чисельність та штат працівників відділу зонального контролю управління власної безпеки, де працювала ОСОБА_1, адже кількість штатних одиниць не змінилась - як було дві посади головного державного інспектора, так і залишилось 2 посади, не відбулися суттєві зміни і в організації виробництва та праці, тому дія її трудового договору мала б бути продовженою (ч. 2 ст. 36 КЗпП).

Зазначала про порушення порядку її звільнення та те, що звільненню сприяла направлена нею доповідна записка на начальника управління внутрішньої безпеки ГУ Міндоходів, в якій викладені встановлені обставини допущених порушень. (а. с. 3-9).

Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на дотримання ними порядку звільнення, та зазначали, що основні причини та підстави звільнення Позивача, це обставини, які не залежали від ГУ Міндоходів у Запорізькій області та ГУ ДФС у Запорізькій області, а саме: не проходження ОСОБА_1 процедури погодження у Державній фіскальній службі України (м. Київ) (а. с. 63-66).

Запорізький окружний адміністративний суд (суддя Сацький Р.В) своєю постановою від 23.06.2015р. у позові відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що причиною звільнення ОСОБА_1 було непроходження процедури погодження на посаду у Державній фіскальній службі України. (а. с. 165-169).

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, Позивач, вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що посада головного державного ревізора - інспектора відділу зонального контролю управління власної безпеки при реорганізації не скорочувалась, не відбулися і суттєві зміни в організації праці, а, отже, відсутні підстави для звільнення за чергою статті 40 КЗпП.

Зазначала про порушення порядку звільнення (звільнення відбулося через п'ять місяців після попередження, отримана згода на звільнення не від тої профспілкової органіці, членом якої вона була).

Вважає, звільнення та непереведення її на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу зонального управління власної безпеки Головного управління ДФС у Запорізькій області стало наслідком застосування негативних заходів впливу до Позивача у зв'язку з виявленням нею корупційних правопорушень, та також свідчить про упереджене ставлення до неї.

Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

ГУ Міндоходів у Запорізькій області та ГУ ДФС у Запорізькій області, та третя особа, ДФС України ( в особі одного представника) надали заперечення на апеляційну скаргу, у яких зазначили, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що основні причини та підстави звільнення Позивача, це обставини, які не залежали від ГУ Міндоходів у Запорізькій області та ГУ ДФС у Запорізькій області, а саме: не проходження ОСОБА_1 процедури погодження у Державній фіскальній службі України (м. Київ) та непогодженням, небажанням Позивача перейти на інші рівнозначні посади.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити із підстав, у ній зазначених.

Представник Відповідачів та третьої особи - ГУ Міндоходів у Запорізькій області, ГУ ДФС у Запорізькій області, та ДФС України, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на безпідставність її доводів. При цьому підтвердив, що посада, яку займав Позивач, при проведенні реорганізації не скорочена, вона залишається вакантною і після її звільнення і станом на теперішній час. Однак вони не можуть призначити на цю посаду Позивача, так як згідно з листом ДФС України, її кандидатура на цю посаду не погоджена.

Обставини справи: судом встановлено, що ОСОБА_1 на час звільнення працювала на посаді головного державного ревізора - інспектора зонально-лінійного відділу управління внутрішньої безпеки ГУ Міндоходів у Запорізькій області.

ГУ Міндоходів у Запорізькій області видано наказ від 17.09.2014 № 1кр «Про реорганізацію Головного управління Міндоходів у Запорізькій області», яким розпочато процес реорганізації шляхом приєднання. (а. с. 12).

У зв'язку з зазначеним, ОСОБА_1 було подано заяву на ім'я начальника ГУ ДФС у Запорізькій області - Кавиліна О. А., щодо переведення її на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу зонального контролю управління власної безпеки ГУ ДФС у Запорізькій області з одночасним звільненням з посади головного державного ревізора - інспектора зонально-лінійного відділу управління внутрішньої безпеки ГУ Міндоходів у Запорізькій області. (а. с. 19).

На зазначеній заяві, заступником начальника УВБ ГУ ДФС у Запорізькій області полковником податкової міліції Стадніченко О.Ю. було проставлено погодження призначення ОСОБА_1 на вказану посаду, та листом ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 12.11.2014 № 4991/8/08-01-08- 03-08 направлено повний пакет документів до Головного управління власної безпеки ДФС України (м. Київ).

22.09.2014 ОСОБА_1 вперше попереджено під особистий підпис, про наступне звільнення з займаної посади 26.11.2014 згідно п. 1 ст. 40 КЗпП, саме у зв'язку зі зміною істотних умов праці та скороченням штатної чисельності. (а. с. 11).

Конкретна відповідь про погодження призначення або про відмову у призначенні ОСОБА_1 станом на сплив терміну попередження 26.11.2014 до ГУ ДФС у Запорізькій області від ДФС України так і не надійшла, тому 26.11.2014 ОСОБА_1 запропоновано всі наявні на цей момент вакантні посади, а саме, посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку на період відсутності основного працівника ОСОБА_5

Від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовилась та відмовилась також задокументувати свою відмову, про що було складено акт відмови від підпису 26.11.2014.

У подальшому відносно Позивача іще двічі продовжувався термін попередження - 27.11.2014р. та 04.02.2015р., де зазначалось, що її посада скорочується (а. с. 21, 22, 23).

Сторонами визнано, що при попередженнях про звільнення ОСОБА_1 було запропоновано наступні посади:

- головного державного ревізора - інспектора відділу адміністративного оскарження управління правової роботи, на період відсутності основного працівника ОСОБА_6, який перебуває у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з посадовим окладом 1.422,00 грн.;

- головного державного ревізора - інспектора відділу місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб, на період відсутності основного працівника ОСОБА_7, яка перебуває у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з посадовим окладом 1.422,00 грн.;

- головного державного ревізора - інспектора відділу фінансових розслідувань управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, з посадовим окладом 1.422,00 грн.;

- головного державного ревізора - інспектора відділу митного аудиту управління податкового та митного аудиту, з посадовим окладом 1.422,00 грн.

ОСОБА_1 від зазначених пропозицій щодо призначення на посади відмовилась, оскільки бажала залишитись на посаді, яку вона займала і яка фактично не скорочувалась та залишалась вільною за результатами реорганізації установи.

04.03.2015 на ім'я начальника ГУ ДФС у Запорізькій області Кавиліна О.А. надійшов лист з ДФС України №7338/7/99-99-08-07-17 від 04.03.2015 за підписом начальника Головного управління власної безпеки ДФС України генерал-майора податкової міліції Юрченка В.М., з якого слідувало, що Головним управлінням власної безпеки розглянуто лист начальника ГУ ДФС у Запорізькій області від 03.02.2015 року про працевлаштування ОСОБА_1 та керівництвом Головного управлінням власної безпеки не погоджено заяву про призначення ОСОБА_1 на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу зонального контролю управління власної безпеки ГУ ДФС у Запорізькій області. ( а.с.77)

12.03.2015 ОСОБА_1, після виходу з лікарняного, їй знову була запропонована лише посада головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів, з посадовим окладом 1.422,00 грн.

ОСОБА_1 від зазначеної пропозиції про призначення на посаду відмовилась та відмовилась підписати зазначену пропозицію, про що складено акт від 12.03.2015 про відмові від підпису.

12.03.2015 наказом №7-о Позивач була звільнена з посади головного державного ревізора-інспектора зонально-лінійного відділу управління внутрішньої безпеки у зв'язку зі скороченням чисельності та відмовою від запропонованих посад. (а. с. 10).

Скасування вказаного наказу, поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було предметом даного спору.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесені оскарженої постанови, виходить з наступного.

За позицією Позивача, ОСОБА_1, оскільки в результаті реорганізації ГУ Міндоходів шляхом приєднання до ГУ ДФС її посада головного державного ревізора - інспектора зонального-лінійного відділу управління власної безпеки не скорочувалась та не відбулися суттєві зміни в організації праці, тому були відсутні підстави для її звільнення за ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

За позицією Відповідачів - ГУ Міндоходів у Запорізькій області та ГУ ДФС у Запорізькій області, оскільки мала місце реорганізація установи шляхом приєднання, у результаті чого загальна штатна кількість працівників скоротилась на 10 штатних одиниць, то навіть за умови, що посада Позивача, яку вона займала в ГУ Міндоходів не скорочувалась та була наявною і вакантною також і в ГУ ДФС, однак ОСОБА_1 не могла бути на неї призначена, так як її кандидатуру на цю посаду не було погоджено Головним управлінням власної безпеки ДФС України, як це передбачено Порядком призначення і звільнення з посад, затвердженим наказом ДФС України № 240- від 03.11.2014 року.

Колегія суддів вважає таку позицію Відповідачів, з якою погодився і суд першої інстанції, помилковою, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частина друга зазначеної статті передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В той же час, відповідно до частини другої статті 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в даних випадках можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Як зазначено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Як встановлено у судовому засіданні (при цьому щодо фактичних обставин справи у сторін спору не виникало), реорганізація ГУ Міндоходів у Запорізькій області відбулася шляхом приєднання до ГУ ДФС у Запорізькій області на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» та від 06.08.2014 № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби, та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», наказу Міністерства доходів і зборів України від 15.09.2014 № 10 «Про реорганізацію головних управлінь Міндоходів в окремих областях».

Згідно зі штатним розписом по ГУ Міндоходів станом на 27 серпня 2014 року загальна чисельність працівників складала 429 осіб. (а. с. 86, 87).

Відповідно до штатного розпису ГУ ДФС станом на 29 вересня 2014 року затверджено штат у кількості 419 штатних одиниць. (а. с. 88-89).

Однак, ні відділ, у якому працювала Позивач, ні її посада не скорочувались.

Більш того, її посада залишалась вакантною як на час звільнення, так і на теперішній час, що підтвердив у судовому засіданні представник Відповідачів, та що випливає зі штатного розпису ГУ ДФС станом на 2015 року, який так і залишився незмінним у порівнянні з 2014 роком - у кількості 419 штатних одиниць (а. с. 119-128-145).

Не зазнали змін при реорганізації установи ні посада Позивача, ні вимоги до особи, яка працює на цій посаді, що підтверджується співставленням Посадової інструкції головного державного ревізора ГУ Міндоходів (а. с. 90-94) з Посадовою інструкцією головного державного ревізора ГУ ДФС (а. с. 97-104).

Само по собі доповнення у Посадовій інструкції ГУ ДФС у розділі «Основні завдання та функції» обов'язку підготовки проектів вихідної, внутрішньої кореспонденції та їх реєстрація в АІС «Управляння документами» ( п. 2.57, 2.58) та участі у заходах щодо підвищення професійного рівня працівників структурного підрозділу (п. 2.6) ніяк не свідчить про зміни в організації виробництва і праці, чи про скорочення штатів.

Більш того, сторонами визнано, та Відповідачами не спростовано, що Позивач у жовтні 2014 року, тобто, після попередження про наступне вивільнення, проходила тестування на знання чинного законодавства України та отримала найкращий результат.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин мають бути застосовані як приписи частини 3 статті 36 КЗпП України, так і пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з якими у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше) , дія трудового договору працівника продовжується, а звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, чого відносно ні відділу, де Позивач працювала, ні посади, яку вона обіймала - не відбулося.

Висновки суду першої інстанції про те, що звільнення Позивача за вищевказаних обставин у зв'язку зі скороченням чисельності та відмовою від інших запропонованих посад (за умови вакантної посади, яку Позивач обіймала ), згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України є законним та обґрунтованим, визнаються колегією суддів помилковими та такими, що не узгоджуються з приписами вищевказаних правових норм, що регулюють спірні правовідносини.

Посилання як Відповідачів, так і суду першої інстанції на те, що оскільки причиною звільнення ОСОБА_1 було непроходження процедури погодження на посаду у Державній фіскальній службі України (м. Київ), як це передбачено Порядком призначення і звільнення з посад, затвердженим наказом ДФС України № 240- від 03.11.2014 року, а тому її правомірно звільнено згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, не є коректним, адже вказаний Порядок визначає процедуру призначення на посади та звільнення з посад, а відносно Позивача мало місце не первісне призначення на вказану посаду, а переміщення в рамках однієї і тієї ж посади при фактичній зміні лише назви установи - ГУ Міндоходів на ГУ ДФС.

Слід також зазначити, що вказане Положення розроблено 03 листопада 2014 року, в той час, як Позивач у жовтні 2014 року пройшла тестування на знання чинного законодавства України по займаній посаді та отримала найкращий результат, що Відповідачами не спростовано.

При цьому, ні у наданих до суду запереченнях на позов, ні безпосередньо у судових засіданнях представник Відповідачів так і зазначив, які ж мались законодавчо визначені підстави, які свідчили про те, що Позивач неналежно виконувала свої посадові обов'язки за період роботи в ГУ Міндоходів, у зв'язку з чим вона не могла б продовжувати виконувати ці ж посадові обов'язки на цій же посаді в ГУ ДФС.

Вказане свідчить про те, що оскаржуваний наказ Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 7-о від 12.03.2015 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України є неправомірним та підлягає скасуванню, а тому в цій частині вимоги Позивача підлягають задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 про поновлення її на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу зонального контролю управління власної безпеки саме Головного управління ДФС у Запорізькій області, то вказані вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки, згідно з приписами статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. Оскільки сторонами визнано, що на час розгляду справи реорганізація ГУ Міндоходів на ГУ ДФС іще не завершена, Позивач має бути поновлена на попередній роботі - на посаді головного державного ревізора - інспектора зонально-лінійного відділу управління внутрішньої безпеки ГУ Міндоходів у Запорізькій області.

У зв'язку з поновленням Позивача на займаній посаді, з огляду на приписи статті 235 КЗпП та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, на користь Позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 березня 2015 року по дату прийняття рішення про поновлення на посаді, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 74,82 грн.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, вказана вимога задоволенню не підлягає з огляду на ненадання до суду належних та допустимих доказів стосовно того, яка ж саме моральна шкода Позивачу спричинена, та виходячи з яких критеріїв вона має бути обрахована.

Оскільки судом першої інстанції невірно були застосовані норми матеріального права при оцінці доказів по справі, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог.

Керуючись ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у справі № 808/2039/15 скасувати в частині та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 7-о від 12 березня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу зонального контролю управління власної безпеки Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Стягнути з Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, на користь ОСОБА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 березня 2015 року, по дату прийняття судового рішення, із розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 74,82 грн.

В іншій частині позову відмовити.

В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у розмірі місячного платежу постанову звернути до негайного виконання.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції у порядку та у строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: О.В. Юхименко

Суддя: О.О. Круговий

Суддя: Л.М. Нагорна