Постанова № 52037556, 30.09.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.09.2015 справа №913/419/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівМартюхіна Н.О. Малашкевича С.А., Склярук О.І.

за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Уваров А.В. - за довіреністю б/н від 16.07.2015 року; не з'явивсярозглянувши апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк Луганської області на рішення господарського судуЛуганської областівід05.08.2015 р. у справі№ 913/419/15 (суддя Іванов А.В.)за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_6 м.Сєвєродонецьк Луганської областідо Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк Луганської області провизнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.08.2015р. позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 м. Сєвєродонецьк Луганської області до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі задоволено повністю;

-визнано Додаткову угоду від 22.06.2011 до Договору оренди землі №040941900124 від 27.03.2009 недійсною;

-стягнуто з Сєвєродонецької міської ради (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 32, ІК 26204220) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, ІК НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1218,00 грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Сєвєродонецька міська рада, м. Сєвєродонецьк Луганської області звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2015р. по справі №913/419/15 та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Апелянт, вважає, що рішення місцевого господарського суду від 05.08.2015р. по справі №913/419/15 є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Так, апеллянт вказує, що рішення Сєвєродонецької міської ради №431 було чинним в певний проміжок часу - з 01.07.2011 по 01.04.2014; що в момент укладення сторонами додаткової угоди б/н від 07.11.2011 рішення №431 було чинним та діяло і його дія не була зупинена та/або припинена; що скасування акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням; що в рішеннях судів першої та касаційної інстанцій не сказано, що рішення №431 скасоване з моменту його прийняття; що спірна додаткова угода набрала чинності 22.06.2011, а отже позовна давність щодо визнання її недійсною сплила 22.06.2014.

Ухвалою від 25.08.2015р. апеляційна скарга була прийнята до провадження Донецьким апеляційним господарським судом.

24.09.2015 року через канцелярію суду на дійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 згідно до якого позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення , а оскаржу вальне рішення без змін.

30.09.2015 року з'явився представник позивача, який заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області та просив залишити в силі рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2015 року по справі № 913/419/15.

30.09.2015 року представник апелянта у судове засідання апеляційної інстанції не з'явився. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце проведення судового засідання сторін по справі було повідомлено належним чином. Явка сторін у судові засідання апеляційної інстанції не була визнана обов'язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами частини 2 цієї статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 27.03.2009 між Сєвєродонецькою міською радою (Відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Позивач) був укладений договір оренди землі № 040941900124 (Договір).

У відповідності до п.5 Договору грошова оцінка земельної ділянки становить 427174,34 грн. Орендна плата вноситься орендарем в розмірі 14951,10 грн. на рік, що складає 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та вноситься щомісячно в розмірі 1245,93 грн. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (пункти 9 та 11 Договору).

Актом приймання-передачі земельної ділянки в натурі від 09.04.2009 Відповідач передав Позивачу земельну ділянку, яка знаходиться: м. Сєвєродонецьк, вул. Новикова, 20, в розмірі 0,4237 га, з цільовим призначенням - землі комерційного використання.

22.06.2011 сторони Договору уклали Додаткову угоду № 1 відповідно до якої сторони, внесли зміни до пунктів 5, 9, 11 Договору

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" - "Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою."

На час укладання договору оренди землі № 040941900124 від 27.03.2009 та Додаткової угоди № 1 від 22.06.2011. до Договору оренди діяла нормативна оцінка земель, яка затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 № 1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища Лісова Дача".

Саме нормативна оцінка земель, яка затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 № 1212 була підставою для встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий № НОМЕР_2 та розміру орендної плати, які встановлені сторонами у пунктах 5, 9, 11 Договору оренди землі № 040941900124 від 27.03.2009 та пунктах 1, 2 Додаткової угоди № 1 від 22.06.2011 до Договору оренди.

29.03.2011 двадцятою (черговою) сесією шостого скликання Сєвєродонецької міської ради було прийнято рішення № 431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка", яким було затверджено нову нормативну грошову оцінку зазначених земель у складі текстового та графічних матеріалів, виконану станом на 01.01.2008 року Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст "Діпромісто" .

22 червня 2011 року, на виконання рішення № 431 від 29.03.2011р. між сторонами Договору була укладена Додаткова угода до Договору оренди землі № 040941900124 від 27.03.2009.

Пунктом 1 Додаткової угоди від 22.06.2011 внесено зміни до пункту 5 розділу Договору "Об'єкт оренди", а саме - нормативна грошова оцінка земельної ділянки у розмірі 427174,34 грн. була замінена на нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 2168200,01 грн.

Вказана у Додатковій угоді нова нормативна грошова оцінка земельної ділянки Додаткової угоди була введена на підставі нормативної грошової оцінки землі затвердженої рішенням Відповідача від 29.03.2011 № 431, що на момент укладення не суперечило ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель".

Пунктом 2 Додаткової угоди були внесені зміни до пунктів 9, 11 Договору що регулювали порядок, строки та розміри сплати орендної плати відповідно до нормативної грошової оцінки, затвердженої рішенням Відповідача від 29.03.2011 № 431. Розмір орендної плати розраховувався відповідачем виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 2168200,01 грн., яка була введена у Додаткову угоду від 22.06.2011 на підставі нормативної грошової оцінки землі затвердженої рішенням Відповідача від 29.03.2011р. № 431, що на момент укладення також не суперечило ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель".

Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди сторони встановили, що "Ця угода є невідємною частиною договору і діє з 01.07.2011р."

Пунктом 4 цього ж рішення визнано таким, що втратило чинність, з 01.07.2011 року, рішення Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998р. №1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища Лісова Дача".

Додаткова угода зареєстрована у державному реєстрі 22 червня 2011 року за № 441290004000189.

Умови оспорюваної Додаткової угоди від 22.06.2011, щодо сплати орендної плати відповідно до нормативної грошової оцінки, виконуються Позивачем по цей час, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.

01.04.2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України залишено в силі судове рішення Сєвєродонецького міського суду від Луганської області від 03 серпня 2012 року у адміністративній справі № 2а/1227/3807/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011.

При розгляді позовних вимог про визнання додаткової угоди недійсною колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Також за підпунктом 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з пунктами 288.1., 288.4. статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з пунктом 288.4., підпунктами 288.5.1., 288.5.2. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до частини другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

За частиною 2 статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до положень статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення №431 від 29.03.2011р., яке, як вже зазначалося вище, було визнане протиправним та скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014р.

Колегія суддів враховує, що у п.10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначено, що із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Оскільки рішення №431 від 29.03.2011р. було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно визнано недійсною додаткову угоду від 22.06.2011 року, до договору оренди землі № 040941900124 від 27.03.2009, який укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та Сєвєродонецькою міською радою.

При цьому, апеляційний суд враховує, що пунктом 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. №11 визначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

З огляду на вищезазначене, судова колегія не заперечує, що саме зобов'язання за визнаною недійсною додатковою угодою до договору оренди припиняються на майбутнє (ст.207 ГК України), проте недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України), та в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України по справі №922/4505/14 від 31.03.2015 року та по справі №922/4130/14 від 14.04.2015 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що доводи відповідача стосовно застосування строку позовної давності є необґрунтованими з огляду на те, що відповідно до положень ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак, днем початку перебігу вказаного строку є дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.11р., що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014р. (дата прийняття Вищим адміністративним судом України відповідної ухвали), отже позовну заяву було подано до місцевого господарського суду 08.07.2015р. в межах встановленого ст.257 Цивільним кодексом України трирічного строку позовної давності про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оспорюваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2015р. по справі №913/419/15 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2015р. по справі №913/419/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2015р. по справі №913/419/15- залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Н.А. Мартюхіна

Судді: С.А. Малашкевич

О.І. Склярук