Ухвала суду № 52030014, 01.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/3842/15 Головуючий 1 інстанції: Довготько Т.М.

Справа № 643/21609/13-ц Доповідач : Пшенічна Л.В.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01жовтня 2015 року

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі :

головуючого судді - Пшенічної Л.В.

суддів колегії - Хорошевського О.М., Бурлака І.В.

за участю секретаря - Бабака О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2014 року

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2014 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 20 від 26 грудня 2007 року ОСОБА_4 в розмірі 3 664 801,99 дол. США та 23 800 945,13 грн. пені, яка складається з пені за прострочення кредиту в сумі 16 956 827,78 грн., пені за прострочення погашення процентів у сумі 6 844 072,35 грн., суми непогашеного кредиту в розмірі 2 382 796,27 дол. США, суми простроченої заборгованості по процентах в розмірі 1 282 005,27 дол. США на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» за договором іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на кв. НОМЕР_1, що розташована в АДРЕСА_1 та яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ПН ХМНО Маслак Н.В. 06.12.2011 року за реєстровим № 3676, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року з дотриманням вимог цього закону та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року зі змінами та доповненнями з початковою ціною продажу предмету іпотеки у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» судові витрати у розмірі 229,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» у задоволенні позовові.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що законом встановлена заборона примусового стягнення нерухомого житлового майна, яке забезпечує зобов'язання по кредитам в іноземній валюті, а тому стягнення на предмет іпотеки за рахунок його квартири законодавчо заборонено. Крім цього зазначає, що не може бути звернено стягнення на спірну квартиру як на предмет іпотеки, оскільки під час її придбання вона не перебувала під забороною і предметом іпотеки є не конкретна спірна квартира і частина житлового будинку.

Cудова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлено, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_4 має заборгованість за кредитним договором. Зобов'язання за кредитним договором забезпечено договором іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано спірну квартиру, на яку може бути звернено стягнення.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю відповідають обставинам справи, яким суд дав вірну оцінку.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Довід апеляційної скарги стосовно того, що відповідач придбав квартиру за договором купівлі-продажу у той час коли договір іпотеки за рішенням суду було визнання недійсним, а тому не повинен нести відповідальність як іпотекодавець, судовою колегією не приймається, оскільки у ст..23 вищенаведеного Закону зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Судове рішення, на яке посилається відповідач, яким було визнано договір іпотеки недійсним і під час дії якого відповідач купила спірну квартиру, рішенням апеляційного суду Харківської області від 04.04.2012 року скасовано, а у такому разі існує становище, яке існувало до ухвалення скасованого рішення.

Що стосується доводу відносно того, що спірна квартира не могла бути предметом іпотеки, то по-перше питання щодо визнання недійсним договору іпотеки в частині спірної квартири відповідачем не ставилося, а по-друге в іпотеку було передано будинок багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 в якому знаходиться спірна квартира, яка на даний час належить відповідачу.

Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції звернуто стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, в той час як предметом іпотеки за договором іпотеки від 9 червня 2008 року визначено будинок в цілому (який складається зі 123 квартир).

Судова колегія приходить до висновку, що спірна квартира співвідноситься з предметом іпотеки- житловим будинком.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 5 Закону « Про іпотеку», частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

На момент укладання іпотечного договору банк та іпотекодавець не могли визначити окремі квартири в якості предмета договору, оскільки квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них. Тобто в іпотеку передавався весь житловий будинок ( включаючи усі 123 квартири, з яких він складався) та приналежності.

В договорі іпотеки предмет іпотеки був описаний, як житловий будинок АДРЕСА_1, без деталізації та опису кожної окремої квартири.

Пізніше квартира НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, стала самостійним об'єктом нерухомого майна, не змінивши при цьому статусу за договором іпотеки.

В розумінні ст. 5 Закону України « Про іпотеку» на момент укладання договору іпотеки спірна квартира була складовою частиною предмета іпотеки, а після її виділення в натурі стала самостійним предметом іпотеки, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок та договором купівлі - продажу квартири.

Викладене свідчить про тотожність складової частини житлового будинку, що існувала до виділення квартири в натурі та спірної квартири № НОМЕР_2, як окремого об'єкту цивільних прав, оскільки співпадають адреси нерухомого майна, а саме: АДРЕСА_1, площа квартири, що зазначена в технічному плані та в договорі купівлі - продажу, кількість квартир, що значаться в технічному паспорті та в договорі іпотеки.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» та роз'яснень, які містяться у п. 42постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зі змінами від 07.02.2014 року, зазначив у рішенні всі необхідні складові, передбачені цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, при цьому суд зазначив, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стосовно доводу апеляційної скарги про застосування Закону України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» то цей Закон не підлягає застосування до вказаних правовідносин, виходячи з наступного.

Згідно з договором іпотеки, укладеним між Банком ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в іпотеку було передано багатоквартирний будинок загальною площею 6422,9 кв. м., жилою площе. 2856 кв.м. Квартири вказаного будинку у подальшому були предметами договорів купівлі-продажу, тобто відсутні підстави вважати, що майно виступає як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, а згідно п. 1 вказаного Закону він застосовується саме у разі забезпечення іпотекою споживчого кредиту.

Згідно зі ст. ст.. 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст. 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач довів свій позов.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити..

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя

Судді колегії