Постанова № 52026668, 18.03.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

18 березня 2014 року справа № 814/383/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Єнтіної А.П., секретаря судового засідання Западнюк К.А.,

за участю представників

від позивача представник1: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 07.02.2014 р.);

від позивача представник2: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 03.01.2014 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність №750/9/10-00 від 29.08.2013 р.);

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовомДочірнього підприємства "Торжок", вул. М.Морська, 108, м. Миколаїв,54002

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв,54029

провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.01.2014р. № НОМЕР_1, від 28.01.2014р. №0000112201, від 28.01.2014р. №0000082201, від 28.01.2014р. № НОМЕР_2, В С Т А Н О В И В: Дочірнє підприємство "Торжок" (далі-позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 січня 2014 р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 повністю і № НОМЕР_2 в частині 7148832,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на безпідставну оцінку ДПІ укладених ним правочинів, як нікчемних та фактичне отримання послуг від ТОВ "Ман Строй" і ППФ "Процес Йде", а також про недоотримання доходу від передачі майна в оренду ТОВ "Таврія-В".

Відповідач позов не визнав, подав заперечення, в яких вказав на те, що господарська операція з передачі майна в оренду позбавлена розумних економічних причин, а щодо контрагентів, які надавали послуги позивачу, складено акти про неможливість проведення перевірки та зустрічної звірки.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує наступне.

У грудні 2013 р. ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. Результати перевірки оформлені актом від 10 січня 2014 р. № 12/14-04-22-01/32143382 (а. с. 8-74).

Як зазначено у висновку акту перевірки, позивачем порушені наступні норми законодавства:

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування з податку на прибуток на суму 9559310,00 грн.;

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 882553,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 ПК України, п.п. 4.6.1 п.п. 4.6.8 п. 4.6 "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 р. № 1492, в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за вересень 2011 р. на суму 22175,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, п.п. 4.6.1 п.п. 4.6.8 п. 4.6 "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 р. № 1492, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 42811,00 грн.

На підставі висновку акту перевірки 28 січня 2014 р. ДПІ були прийняті такі податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_2 на суму 9559310,00 грн. (а. с. 96), яке позивач оскаржує в частині 7148832,00 грн.;

- № НОМЕР_1 на суму 53513,75 грн. (а. с. 98);

- № НОМЕР_3 на суму 22175,00 грн. (а. с. 100).

- № НОМЕР_4 на суму 1004009,25 грн. (а. с. 102).

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 30 листопада 2010 р. позивач уклав із ТОВ "Таврія-В" договір оренди нерухомого майна, за умовами якого передав у строкове платне користування частину приміщення площею 3868,4 кв. м. у торгівельному центрі по вул. Мала Морська, 108/5 м. Миколаєва. Сторони домовились, що орендна плата протягом перших 12 місяців оренди складає 0,44 грн. за 1 кв. м. та поступово збільшується: протягом другого року оренди - 10 грн. за 1 кв. м., протягом третього року оренди - 20 грн. за 1 кв. м.

При проведенні перевірки відповідач виявив, що іншим орендарям позивач надає приміщення в оренду за 130 грн. і 300 грн. за 1 кв. м., таким чином, середня вартість орендної плати складає 215 грн. за 1 кв. м.

З підстав того, що основний орендар сплачує значно меншу орендну плату, відповідач зробив висновок про відсутність мети одержання прибутку та перевищення собівартості наданих послуг доходу від реалізації послуг. Виходячи з середньої вартості орендної плати, відповідач здійснив перерахунок доходу від надання послуг і встановив його заниження на 13161765,06 грн. (а. с. 22).

У судовому засідання представник позивача пояснив, що ТОВ "Таврія-В" орендує більше половини приміщення, решта орендарів користується значно меншими площами: 2-6 кв. м. Позивач зацікавлений в укладенні довгострокового договору оренди більшої частини власного приміщення. Поступове збільшення орендної плати є маркетинговим ходом для створення сприятливих умов основному орендарю.

Суд вважає висновки ДПІ безпідставними, оскільки ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, виходячи з якого позивач уклав договір оренди на тих умовах, які були найвигідніші для отримання прибутку. З пояснень, наданих у судовому засіданні, суд встановив економічну доцільність поступового збільшення орендної плати, а також її менший розмір у порівнянні з орендарями невеликих площ. Таким чином, суд не знаходить у діях позивача порушень п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України.

Також за період, який перевірявся ДПІ, позивач мав господарські відносини з ТОВ "Ман Строй". Зокрема, з даним контрагентом позивач уклав договори підряду від 8 липня 2011 р., 11 липня 2011 р., 10 жовтня 2011 р. і 24 жовтня 2011 р., за якими підрядник виконував ряд будівельних робіт (облаштування трамвайної зупинки, ремонт офісу тощо).

Позивач надав суду первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Крім того, судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ "Ман Строй" є будівництво будівель, що узгоджується з наданими позивачу послугами. Підрядник, на час виконання договорів підряду, мав ліцензію на будівельну діяльність та був зареєстрований платником ПДВ.

Про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "Ман Строй" відповідач зробив висновок на підставі того, що:

- контрагент не знаходиться за зареєстрованим місцезнаходженням, про що ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС складено акт від 10 квітня 2012 р. № 54/22-200/34651169 про неможливість проведення зустрічної звірки;

- серед постачальників ТОВ "Ман Строй" є такі, які мають ознаки фіктивності;

- стосовно посадових осіб підрядника порушено кримінальне провадження.

З цього приводу суд зазначає, що незнаходження контрагента позивача за зареєстрованим місцезнаходженням, наявність серед його постачальників підприємств з ознаками фіктивності і, можливо, порушення ним податкового законодавства, не означає "автоматичного" порушення вимог податкового законодавства самим позивачем. Факт порушення кримінального провадження стосовно посадових осіб контрагента позивача взагалі не приймається судом, оскільки вирок суду відповідачем не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідач не надав доказів на підтвердження своїх висновків, а встановлені судом обставини справи спростовують доводи ДПІ про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "Ман Строй".

В акті перевірки відображено також взаємовідносини позивача з ППФ "Процес Йде" за договором підряду від 3 вересня 2012 р., за яким підрядник виконував роботи з ремонту трансформатора.

Про нереальність господарської операції позивача з ППФ "Процес Йде" відповідач зробив висновок лише на підставі акту ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 11 січня 2013 р. № 114/22-100/33250984 про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

У той же час судом досліджені первинні документи щодо господарської операції позивача з ППФ "Процес Йде". Останнє має ліцензію та дозвіл на вид робіт, виконаних для позивача.

Таким чином, позивач надав докази реальності господарської операції з ППФ "Процес Йде", натомість відповідач жодних доказів на спростування цього суду не надав.

Згідно п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, суд вважає висновки ДПІ, викладені в акті, неправомірними та такими, що не відповідають обставинам справи, в звязку з чим податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі, підлягають скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивач надав платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 487,20 грн. (а. с. 2), що й підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 28.01.2014 р. №0000102201.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 28.01.2014 р. №0000112201.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 28.01.2014 р. №0000082201.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 28.01.2014 р. №0000092201 в частині зменшення суми від'ємного значення з податку на прибуток у сумі 7148832,00 грн.

6. Відшкодувати судові витрати в сумі 487,20 грн. з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Торжок" (код ЄДРПОУ 32143382).

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна