Ухвала суду № 52002153, 28.09.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/2952/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

28 вересня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Панька В.Ф.

суддів - Куштана Б.П., Мацунича М.В.

при секретарі - Дашковській С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 28 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи - приватного нотаріуса Свалявського районного нотаріального округу Дядюша О.О. про визнання договорів дарування недійсними внаслідок їх фіктивності,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до чинного рішення Свалявського районного суду від 05.08.2013 року з ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти у розмірі 91 919, 50 грн., судові витрати в розмірі 919, 00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1 000, 00 грн. На теперішній час рішення суду не виконано, відповідачкою згадані кошти їй не сплачені. Вважає, що укладені між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори дарування земельних ділянок, будинку (магазину) АДРЕСА_1 укладені з метою уникнення виконання рішення суду, тому просить визнати їх недійсними внаслідок фіктивності.

Рішенням Свалявського районного суду від 28 січня 2015 року в задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

ОСОБА_1 не погодилась з цим рішенням, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог.

В судовому засіданні представник апелянта скаргу з наведених підстав підтримала.

Інші сторони в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому суд розглянув справу у їх відсутності відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до твердження апелянтки про те, що ухвала Свалявського районного суду від 27 листопада 2014 року про витребування доказів, а саме копій оскаржуваних договорів, не була виконана приватним нотаріусом; суд першої інстанції не звернув уваги на викладені позивачем обставини справи, а саме на те, що 05.08.2013 року Свалявським районним судом з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 91 919 грн. 50 коп. 17.09.2013 року вказане рішення частково змінене рішенням Апеляційного суду Закарпатської області. Зрозумівши, що в неї виник обов'язок повернути значну суму коштів, які можуть бути стягнуті шляхом звернення стягнення на майно, ОСОБА_2 вже 19 та 21 вересня 2013 року подарувала все належне їй майно своїй донці ОСОБА_3 На сьогоднішній день ОСОБА_3 у даному майні не проживає, тобто не користується ним, а є лише формальним титульним власником, і насправді правові наслідки обумовлені договором дарування не створені.

Однак, зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги на підставі наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином Договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Наразі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договір дарування квартири не є фіктивним правочином, оскільки дарування здійснено відповідачем ОСОБА_2 за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, договір не укладався під впливом тяжкої для дарувальника обставини.

Твердження апелянта про те, що договір був укладений з метою приховати майно, оскільки на нього могло бути звернуто стягнення, є безпідставними, оскільки майно на момент вчинення оспорюваних правочинів не перебувало під обтяженням, а тому власник майна мала право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді апеллянт не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Крім цього, посилання апелянта на те, що ОСОБА_3 не проживає у подарованому майні не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваних договорів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 315 ЦПК України, судова колегія,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Свалявського районного суду від 28 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді :